Нагадаю, що група черкаських журналістів у листопаді побувала в США завдяки програмі обміну «Відкритий світ». Ця програма передбачає вивчення журналістського досвіду США і налагодження професійних контактів з американськими колегами. Кандидатів для участі у програмі відбирали за анкетами, що заповнювались на сайті Американських Рад – однієї з провідних організацій США у сфері міжнародної освіти. До супроводу делегатів активно долучались «Ротарі-клуб Черкаси». Попередні нариси з поїздки (виборчі моменти, життя американців, про золотодобувні шахти, заповідник і ковбоїв читайте у розділі ТУТ).
Як журналістів із роботи вигнали за замовні статті
Потрапити на зустріч у редакцію «Голосу Америки» приємно ще й тому, що там, у далекій Америці, над створенням новин працює українець Руслан Петричка. Нині він виконує обов’язки начальника української служби, поки керівник служби Мирослава Гонгадзе підвищує кваліфікацію, адже стала гарвардським стипендіатом Фонду журналістики Неймана.
Загалом, «Голос Америки», що виходить у нас на 5-му, в якійсь мірі може бути гарним натхненням для нашого недореформованого Суспільного, яке хоч і розвивається, та має ще певні виклики, які слід долати. Дивлячись на все це через скло, вони мені нагадали якусь кімнату дослідників НАСА. Насправді це просто об'єднання фахівців, які намагаються видавати якісні новини, і це в них виходить. Адже передові технології тут поєднані з професійними кадрами.
Зараз «Голос Америки» – це й інтернет-видання, й телеканал та радіостанція зі штаб-квартирою у Вашингтоні, що веде мовлення англійською та 45 іншими мовами. Основу ефіру «Голосу Америки» становлять новини, інформаційні та культурні програми.
Бюджет компанії визначається конгресом США. Але журналісти не залежать від державного начальства. Стандарти – неупередженість, об'єктивність, непідтримання якогось боку, прозорість інформації. Компанія добре забезпечена фінансово, і це вам відповідь на питання, як журналісти з усіх сил намагаються бути фаховими. Фінансової скрути в них нема, і це дає змогу їм думати лише про роботу. Натомість у нас Суспільне отримало лиш половину запланованих на реформу коштів, що є добрячим викликом для журналістів.
До слова, журналісти «Голосу Америки» пишаються, що вже скільки років не беруть участі в голосуваннях, не ходять на мітинги як учасники, таким чином демонструючи свою неупередженість.
Нам повідомили, що нещодавно 15 працівників із нігерійської частини «Голосу Америки» були звільнені, бо виявилося, що їм заплатили за котрийсь матеріал.
Наш український колега Руслан Петричка визнає, що не лише диплом визначає робітника як хорошого журналіста, а й ставлення до роботи, намагання перевіряти всю інформацію.
– Американські колеги визнають, що не настільки обізнані з українським контекстом, тож інколи навіть звертаються до наших колег по поради. Поза тим, важливо зараз також приділяти увагу фейкам, які заполонили простір, особливо в контексті війни. Україна важлива для Європи, для Америки, тому якісна подача новин у цьому сенсі грає чи не першу роль, – розповідає Руслан. – Ви маєте знати, що лиш 1% інтернет-користувачів створюють зміст, 9% дивляться і розповсюджують, а 90% – вбирають. Що вони вбирають? Саме тому ми маємо декілька рівнів перевірки інформації. Це має робити і журналіст, готуючи новини, це робить редактор ,який над ним, а також це робить інший редактор, який цю новину вже дає в ефір чи публікує на шпальти.
Поза тим, за словами Руслана, українці вже й самі навчилися гарно виявляти фейки та неякісні новини і добряче висміюють їх.
– Люди зараз ліниві і читають коротші новини. Проте ми намагаємося балансувати, подаючи і короткі повідомлення, різні аспекти з однієї події, розбиваючи на епізоди, роблячи підсумки і вже узагальнюючи. Звісно, перевіряємо інформацію як мінімум у трьох джерел. І тому нас поважають навіть ті, хто нас не любить, – каже Руслан.
Зранку журналіст переглядає інформацію про заарештованих за попередню добу
У старому американському будиночку, привезеному з гір у місто Елко штату Невада, говоримо з Лорі і Полом, з журналісткою з радіо та власником радіо. Обоє кажуть, що робити в невеликому місті цікаво, бо тут усі знайомі, люди більше підзвітні громаді.
Перш ніж розповісти про роботу їхнього радіо, хочеться звернути увагу на місце зустрічі. Така локація – це не лише можливість зібратися окремо від редакції, щоб не заважати колегам по цеху працювати, а й можливість показати черкаській делегації шматочок історії.
Будинок дійсно стояв у горах, належав одній із родин, портрети яких є на фото. Якщо на другому поверсі працює зала для проведення зустрічей, то на першому поверсі діє сувенірна крамниця.
Мені пригадалася інформація в ЗМІ про Владислава Склянка – черкащанина, який перевіз старий український дім із Франківщини на Черкащину, аби побудувати ресторанний комплекс. Не знаю, чи йому це вдалося, але атмосфера в таких сповнених історії хатах особлива…
Радіожурналістка Лорі починає день з того, що, як не дивно, переглядає, кого заарештували. Ці списки відкриті, і, крім адреси проживання, на людину є все. Таким чином Лорі намагається ідентифікувати проблему. Каже, треба розуміти, чого людей позбавляють волі, бо свобода тут – головне. Чи мова про наркотики, чи про хабар, чи про мігрантів, чи про ДТП... Тут багато тем для роботи. Можна зрозуміти, які проблеми має громада. Чому вся інформація про затриманих показана?
– Бо правоохоронна система діє за гроші платників податків! І це важливо. Я можу швидко набрати прес-секретаря поліції, поговорити з ним і миттєво отримати інформацію. А також попросити поговорити з поліцейським, що затримував, або з шерифом. Поліція утримується з платників податків, тому прозорість має бути в усьому. Шериф, як і більшість посад, має виборну посаду, тому теж підзвітний громаді і просто не може бути закритим. Звісно, якщо офіційні джерела відмовляють, шукаю альтернативу, та це стається вкрай рідко, – каже Лорі.
Загалом на 4 радіостанції Пола 8 працівників. Новини виходять по 3 хвилини на годину. Дещо передруковане, а дещо власне. Дохід отримують від реклами. 5% річного бюджету платять на роялті за музику. Між комерційною і новинною інформацією – стіна. Зараз радіо самоокупне, але не дуже прибуткове.
– Окремий режим роботи в виборчий період, – каже Лорі. – Перед виборами в нас ведеться розмова не про кандидатів, а про можливість зареєструватись виборцю. Та увагу приділяємо і кандидатам, тож я готую їм завчасно питання, але однакові для всіх, щоб мене не запідозрили в симпатіях до когось.
Власник радіо додає, що повністю покладається на професійність підлеглих. При цьому він розуміє, що від них залежить багато, бо саме такий вид ЗМІ, як радіо, в Америці досить популярний: він швидкий і економний.
Зверніть увагу: у Елко для 13 тисяч мешканців працює дев’ять приватних радіостанцій та одна місцева газета «Elko Daily Free Press».
– Наш девіз – бути заможним за рахунок творення добра! – запевняє Пол.
Чи спить колись редактор американської газети?
Джеф, редактор «Elko Daily», нас дивує. Газета щоденна, товста, з рекламними вкладами, виходить 5 разів на тиждень – у будні. Журналісти пишуть про судові засідання, шахти, економіку. Всього тут в штаті 3 журналісти, редактор, три працівники реклами, а тираж газети – 3-4 тисячі екземплярів! Плюс мають ще 6 фрілансерів. За два штати живе ще оглядач, який переглядає стріми в міськраді і пише огляд по міській політиці.
– Газета коштує 2 долари, плюс безкоштовний квартальний журнал. Я живу за 15 км від міста, підписую до друку газету о 9 вечора, – розповідає редактор Джеф.
Черкаським журналістам завдяки своїй активності вдалося втрапити на перші шпальти американської преси
Його редакція мені чимось нагадує редакцію «Вечірніх Черкас», тут немов панує та ж атмосфера, весь час зайняті журналісти і працівники реклами. У кабінеті редактора Джефа мінімум речей, на стіні великий комп’ютерний екран.
Звісно, Джефу легше в тому сенсі, що він не переймається питанням грошей, бо газета входить до орбіти інтересів видобувного бізнесу – до приватної корпорації. Та все ж щоденні випуски вимагають, щоб ви постійно перебували в тонусі, тому, як Джефу вдається бути як мінімум до 9 вечора на роботі щодня, а тоді ще їхати за 15 кілометрів додому спати, я не знаю.
Що цікаво, сучасні технології дають змогу змінювати стиль роботи. Верстка газети і друк відбуваються в інших містах.
Має газета і сайт, але там деякі – більш розлогі новини – можна читати лише за гроші.
«Недовіра між журналістом і аудиторією виникає через проблему етики»
Які б розмови про якість журналістики не велися, але, на думку американського професора Andrews Caesar, саме етичні норми є чи не найважливішими складовими професії журналіста.
Розмова відбулася в місцевому коледжі міста Елко і була логічним завершенням після відвідин редакцій мас-медіа.
Професор багато років мав досвід практичної журналістики, а тоді вирішив зайнятись викладацькою діяльністю. Каже, через проблеми етики виникає недовіра, а це втрата зв'язку з аудиторією.
– Але тут треба дещо уточнити. І це важливо. У професії в нас є і журналісти, і ті, хто каже, що вони такі, але такими не є. Через те, що є не просто журналісти, а й ті, хто пише новини на аматорському рівні, і з'являється недовіра до ЗМІ. І тому критики до ЗМІ є не завжди лиш критикою до журналістів, а й до спільноти з аматорами в тому числі, до спільноти загалом... – акцентує на цьому увагу професор.
Американець наголошує: звісно, журналіст має подавати новини якісно, повністю, у прив'язці до контексту, і блогери не витісняють журналістів, бо професіонали мають мати фахові знання, на відміну від псевдо журналістів, і подавати інформацію якісно, щоб не вводити в оману споживача.
– Окремо торкнусь підготовки журналістів. На факультеті в нас практична орієнтація. Тобто половина часу – то практика, половина – теорія. Так само викладачі мають добрий практичний досвід у минулому. Не теорією єдиною… Ми даємо студентам критичне мислення, фахові знання, ми змушені були зменшувати кількість традиційних предметів. Пожертвували редагуванням текстів. Це сталось за рахунок зростання навчальних курсів з онлайн-журналістики. Адже тепер ЗМІ конвергентні, роблять акцент на відеоматеріалах, подкастах. Через це мусить бути адаптація тексту до різних типів медіа. Успішні ньюзруми так роблять. Хоча при цьому основні функції журналіста мають бути ті самі – шукати інформацію, говорити з людьми, забезпечувати доставку інформації, ставити незручні питання! – переконаний професор.
Невелика хвилинка самореклами: закладка «Прочерку» на телефоні в одного з вихідців з України, з яким зустрілися в Америці
Як небайдужі ротарійці допомагають діям Африки, скільки триває в Америці декретна відпустка та чому в місцевому коледжі учнів замінили монітори? Про це в завершальній розповіді про Америку згодом на «Прочерку».
Назарій ВІВЧАРИК
