Центр допомоги біженцям і вимушеним переселенцям, який опікується протестантською громадою «Блага вість» на чолі з пастором Олександром Коваленком, від початку російської агресії в Україну активно включився в роботу з надання притулку всім, чий шлях багатьох тисяч знедолених людей із зон бойових дій проліг через Смілу.
Для їх зустрічі місцевий бізнесмен надав власний офіс, де наразі можна розмістити близько 30 осіб. У випадку, якщо біженців побільшає, то передбачені місця для надання даху та усього необхідного іще для такої само кількості: квартири, приватні будинки. Всі протестантські церкви Сміли об’єднали свої зусилля задля допомоги цим знедоленим людям, ніхто не залишився осторонь. Головним координатором цієї напруженої роботи є Дмитро Матріян — у нещодавньому минулому сам вимушений переселенець з Донбасу, а нині євангельський капелан, який має заслуги за духовну допомогу воїнам Збройних Сил України.
— Біда об’єднала всіх християн нашого міста, незалежно від поглядів на християнське віровчення, — каже він. — Ми ні від кого не відчули відмову, всі готові підставити нам своє плече і працювати разом.
Біженці їдуть звідусіль: Харків, Чернігів, східні, південно-східні області. Їдуть цілими групами, сім’ями, поодинці — хто як може. Везуть з собою діточок, стареньких, не залишають навіть своїх домашніх улюбленців. Здебільшого це транзитні поселенці, яким ніде заночувати в дорозі. Утім, є й такі, хто зупиняється тут на декілька днів: волонтери центру всіх приймають з гостинністю, намагаючись не лише нагодувати, а передусім заспокоїти людей, зняти важкі психологічні стреси, отримані від того, що їм доводиться пережити.
Сьогодні тут живе родина переселенців з міста Сєверодонецьк, що на Луганщині. Разом з ними виїхали старенька бабуся Ніна Василівна, вік якої сягнув вже понад 90 років, вона бачила багато що за своє життя, та півторарічна дівчинка Єва, яка щиро радіє посмішкам дорогих їй людей. Голова цього сімейства Максим за фахом юрист, вісім років працював у міжнародній організації, яка надає допомогу біженцям, а тепер сам опинився в їхньому числі, або бенефіціаром — набувачем благодійної допомоги, як називають їх самі юристи.
— Нам допомогли виїхати люди, котрим ми допомагали раніше, — каже він. — За час своєї діяльності мені довелося побувати в різних місцях, де точаться бойові дії, особливо у 2014-15 роках на Сході України, але воно не іде ні в яке порівняння з тим, що відбувається зараз. Це справжній жах, пекло.
Центр допомоги підготувався до прийому біженців не спонтанно, не зненацька, а заздалегідь.
— Звичайно, у багатьох з нас на душі була тривога, біда вже висіла в повітрі, тому ми були готові до того, з чим зіткнулися, коли кривава агресія таки розпочалася, — розповідає Дмитро Мартіян. — Силами вірян ми запаслися продуктами харчування, білизною, засобами особистої гігієни, тепер усе це нам згодилося.
Люди, які прибувають сюди, отримують широку допомогу. Є місця для розташування на ночівлю, є де готувати собі їжу, є де відпочити, зняти з себе стресовий стан. Діють душова кабіна, туалет, пральна машина, сушарка. Щоразу з прибуттям нових поселенців міняється постільна білизна, всі дотримуються санітарної чистоти й порядку. Є місця для дитячих розваг, невелика бібліотека, домашні тварини теж не знають жодного утиску.
За сьогоднішніх умов центр працює в режимі нон-стоп: цілодобово. Визначено графік чергувань, волонтери слідкують за тим, щоби в приміщеннях було тепло та чисто. Тетяна Островська, яка теж серед цих волонтерів, зізнається, що бажання робити добро надає сили, знімає втому. Дзвінки на телефони лунають безперестанку. Поки ми розмовляли, зателефонували з Черкас, звернулися з проханням зустріти матусю з двома дітьми.
— Нікому не відмовляємо, — каже Дмитро. — Якщо люди вирушають далі, допомагаємо їм сісти на евакуаційний потяг, шукаємо попутні машини. Про наше місцезнаходження люди дізнаються з Інтернету, де ми поширюємо інформацію про себе, аби всі, хто їде Смілою, знали, де можна зупинитися, щоби трохи відпочити.
— Ми безмежно вдячні цим добрим людям, — каже мама маленької Єви Катерина. — Сміла зустріла нас як рідних. Хтозна, може вона стане для нас другою маленькою батьківщиною.
Сміла ніколи не скупилася на людське тепло, його і тепер вистачить на всіх, хто опинився в біді.
Олександр Слєпцовський,
фото автора та зі сторінки Центру допомоги біженцям і вимушеним переселенцям
реклама
