Лейтенант 66 ОМБр ЗСУ Віталій Мізін під час ракетного обстрілу Десни 17 травня 2022 року втрапив у самісіньке пекло — російські військові вдарили ракетами по казармі навчального центру. Він вижив, але лікарям довелося ампутувати праві руку та ногу.
Як боролася за життя Героя його родина, де нині реабілітуються й живуть, і наскільки змінилося життя Віталія зараз, розповіла Суспільному його дружина Юлія Мізіна.
Був без свідомості п'ять днів
Коли Юлії повідомили про трагедію, яка трапилася, вона не знала, чи є Віталій серед тих, хто вижив.
"У ніч 17 травня 2022 року ракета вбила тих, хто спав в тій частині казарми. Вночі всі відпочивають, ніхто не встиг зреагувати. Віталій відразу провалився в підвал. Аби дихати, знайшов доступ до повітря, і був на тому місці. Вогонь підступав до нього, обпік так, що немає правої частини тіла! Він молився. Думав, що не хоче нас полишати. І Бог почув його. На нього полилась вода, гарячі частинки згори почали падати зверху. Це було пекельно.
Віталій наклав собі турнікет, і повз до рятувальників. У кареті швидкої назвав номер телефону та ім‘я дружини і втратив свідомість на п'ять днів. У цей час лікарі ампутували йому праву частину тіла. Згоріли навіть ребра, розповіла Юлія Мізіна.
Віталій Мізін отримав опіки II-III ступеню голови, тулуба, рук та ніг, вкрай важкий опіковий шок. Лікарі ампутували йому праву руку та ногу. Герой пройшов та досі проходить болюче лікування, реабілітацію та протезування. Зараз родина проживає в Фінляндії.
Точка невідвороття
На початку березня 2022-го року Юлія Мізіна була вагітна другим сином, коли чоловіка — офіцера запасу, мобілізували до ЗСУ. 14 березня народився Данилко, а 19 квітня Віталій уже був у Десні на навчаннях.
"З важким серцем прощались. За один день його викликали. Це було важко і боляче. Лишилася з дітьми вдома одна. Вирішили поїхати до моєї мами, в Новомиргород на Кіровоградщині. Віталік нас відвіз. Плакала дорогою. Син Іван був засмучений. Ще не усвідомлював серйозності ситуації", — розповіла жінка.
Підтримка синів
Старший син Іван признався, що коли вперше зайшов до тата в реанімацію, хотів його погладити по руці, але боявся, розповіла Юлія.
"Очі підіймав догори, щоб сльози не покотились, і не знав, що сказати. Але зайти хотів дуже, ми кожного дня приходили, вони мене чекали під лікарнею. Іванко змінився, подорослішав, він допомагав мені, як дорослий, емоційно мене підтримував. Але йому теж дуже важко було. Пів року був без дитячих забав, друзів, спілкування, лиш одні справи дорослі з нами. Зараз є можливість ходити в школу, на баскетбол, займатись програмуванням", — поділилася Юлія.
Молодший син Данило витримав цей період теж стійко. Він з немовляти в хлопча виріс під лікарнею та в палаті тата.
"Годувала його на лавці, і на бордюрі, і під кущем. Ми з ним спали біля тата в палаті, вже тут, у Фінляндії. То був період до семи місяців, він не плакав майже, був тихенький, спокійний. Ми з ним скільки виїздили в транспорті вдвох по Фінляндії, поки бабуся з Іванком чекали нас у приймальному центрі для біженців, де ми жили спочатку".
Мій чоловік — моя сила
У боротьбі за життя Віталія Мізіна жінку підтримували і знайомі, й не знайомі люди.
"Ні в одній складній ситуації я не залишалась сама. Мама весь час була поруч з дітьми. Коли було страшно, я молилась просила підтримки пройти це. І сили з'являлися", — розповіла Юлія.
Найважче давалося спілкування з людьми, які неадекватно поводилися. Каже, що, на щастя, таких були одиниці.
"Чоловік був в реанімації, не міг говорити. Але я знала, що лише він — моя сила і опора! Я повинна йому допомогти подолати ці труднощі і йти разом далі", — згадала Юлія Мізіна.
Сім'я як скеля
Юлія Мізіна розповіла, що чоловік з часу трагедії змінив погляди на життєві цінності. Тепер для нього найголовніше — це діти.
"Раніше багато сил займала організація сімейного добробуту, реалізація в суспільстві. Звичайно, він приділяв увагу і раніше синові. Тепер це його пріоритет, усвідомлено це робить. Тоді, у вогні, багато переосмислив. Особисто я стала смілива, вже нічого не боюся. Як сім‘я, ми стали як скеля", — розповіла жінка.
У Фінляндії Віталій проходить лікування та реабілітацію. Дружина розповідає, що вони дуже скучили за рідними Черкасами.
"Обов‘язково, як тільки це стане можливим, приїдемо додому! У нас купа справ та бажання допомагати, щось створювати нове для України", — сказала жінка.
Нове заняття
Віталій віднедавна захопився новим хобі — плете з паракорду браслети.
"Коли він з лікарні міг приїздити до нас, ми зіштовхнулися з питанням: що робити вдома. Набулися разом, наговорилися, награлися, а в мене купа домашніх обов‘язків як мами. Віталік нудьгував і розумів, що треба щось робити. Але що зробиш однією рукою зі зламаним плечем?"
Одного вечора чоловік згадав своє хобі п‘ятирічної давнини. Сказав: "Шкода, що більше не зможу нічого сплести з паракорду, як я це робитиму?" Юлія запропонувала щось сплести разом зі шнурків. Вийшло добре.
"Замовили декілька кольорів паракорду і станок для фіксації. Він зробив свій перший браслет. Ми так раділи. Я показала це в інтернеті. З‘явилися охочі придбати Віталікові вироби. Замовили більше паракорду та різних намистин-тризубів для браслетів",— згадала Юлія.
Віталій почав вигадувати нові види та варіанти браслетів, брелоки і навіть нашийники для собак.
"Кожне замовлення він сам записує, обробляє та плете. Ми лиш допомагаємо нарізати паракорд. Творчість нашого тата перетворилась у спосіб реалізації себе та фінансовим забезпеченням сім‘ї. Це складний процес. Однією рукою засиляти, продівати, виплітати візерунки та просто плести. Наприклад, з трьох чи п‘яти метрів паракорду, який треба весь час висмикувати і не заплутати, коли рука має обмеження. Я своїми двома не можу таке робити", — розповіла жінка.
Ще Віталій планує створювати сітловідбивальні і люмінесцентні вироби.
Що відомо
17 травня російська армія завдала ракетного удару по Десні. Удар завдали вночі, поцілили в казарму, де відпочивали військові — як солдати, так і офіцери. 23 травня, президент Володимир Зеленський заявив, що під завалами в обстріляному російськими ракетами селищі Десні на Чернігівщині загинули 87 людей. Це одна з найбільших одномоментних втрат України у цій війні, про які офіційно повідомляли керівники держави.
реклама
