„Київ бомбили, нам об’явили, що почалася війна”… співалося в радянській пісні про початок нападу Німеччини на Радянський Союз. Майже так само розпочалася (сподіваюся остання і переможна для нас) війна між правонаступником СРСР путінською Росією і незалежною Україною. Те, чого всі боялися і намагалися уникнути, сталося вранці 24 лютого. Зупинити біснуватого Путіна не вдалося нікому.
Блокпост у Смілі
Для смілян війна розпочалася о 7-й ранку, коли два потужні вибухи буквально струсонули місто. Усе відразу стало зрозумілим – війна! Згодом з’ясувалося, що то дві російські ракети зруйнували електропостачання військових локаторів. Де та Сміла, а де Росія, але ракети прилетіли й сюди. На щастя, трохи схибили. Однак, те, що сталося саме так, лише щасливий випадок. Якби ракети не долетіли до цілі якихось півкілометра, вони б зруйнували багатоповерхові житлові будинки. Та хіба росіяни колись над таким замислювалися, хіба їх подібне зупиняло?..
Пишу ці рядки в неділю, іде четвертий день війни, і я гордий тим, що моя Сміла, як і Україна, витримала іспит першого, може найскладнішого, її етапу. Ніхто не запанікував, майже ніхто не тікав з міста. Уже є навіть один затриманій спільник-помічник загарбників, люди стали пильнішими і згуртованішими.
Заступник командира смілянського добровольчого загону територіальної оборони Віктор Овчаренко
У перші дні були черги до аптек і до банкоматів, та за день вони майже розсмокталися. Зате військкомат атакують сотні жителів Смілянщини, які прагнуть захищати Батьківщину. Створено і смілянський добровольчий загін територіальної оборони. Заступник його командира Віктор Овчаренко наголосив:
– У Смілі на даний момент спокійно, хоча ми розуміємо, що за певного розвитку подій можливий прорив з Півдня російського угруповання, яке вийшло з Криму. Якщо воно буде прориватися на Київ, то буде йти і через Смілу. Тому нами вже сформовано два батальйони, в які насьогодні записалося близько тисячі осіб. Вони мотивовані, адже захищатимуть рідну землю. Зброя зараз є лише в тих, хто її і дозвіл на неї мав до цього. Але найближчим часом батальйони будуть озброєні згідно директиви Міністра оборони. Створена мобільна група швидкого реагування, захист стратегічно важливих об’єктів міста забезпечено
Лікарю-хірургу Вадиму Козловському(зліва), який провів на фронті не одну сотню операцій, і військовому капелану Михайлу Шевчуку є про що поговорити в ці тривожні дні
У навчальних закладах Сміли влаштовують пункти прийому біженців. На першому поверсі міської ради діє пункт прийому продуктів, ліків, теплого одягу для ЗСУ і загону тероборони. Підприємці підвозять паливно-мастильні матеріали, генератори, акумулятори, діжки для блокпостів, пісок і багато іншого. Чи не вперше можна сказати, що народ, армія і влада єдині. Як підкреслив у розмові головний спеціаліст міськвиконкому Олександр Головченко, котрий приймав принесену містянами допомогу для тероборони: „Коли йде війна, вихідних для будь-кого зі смілян не має бути”.
Українці демонструють дива героїзму на полі бою. Вони жертвують собою, щоби зупинити ворога. Горджуся, що серед захисників України, котрі відбивають напад російської армади, багато черкащан і конкретно смілян, зокрема і моїх друзів. А серед територіальної оборони Сміли мені приємно було бачити свого однокласника Віктора Линника – колишнього призера чемпіонатів Черкащині по греблі на каное, Олександра Дудуру, з яким я познайомився ще на перших рухівських мітингах. Зустрів у міській раді, де збирають допомогу для ЗСУ, і громадського активіста Івана Дзюбка. Цьому чоловікові вже понад 80 років, але він прийшов віддати армії свою тисячу, яку йому виділили на ліки за щеплення від Ковіду. Не дивно, що українці лише за день зібрали на її підтримку ЗСУ 300 мільйонів гривень.
Громадський активіст, патріот Іван Дзюбко
У місті запроваджено комендантську годину, смілянам уже доводилося ховатися в бомбосховища і підвали через загрозу бомбових і ракетних ударів. Але для мене особисто страшно не це. Найгірше, що з об’єктивних причин не можу стати до лав захисників України. Це засмучує найбільше. Я знаю, що таке військове братерство, бо відслужив в армії, і розумію, яке це щастя захищати Батьківщину. На жаль, це дано не кожному. Сподіваюся, ворог до Сміли не пройде. Але впевнений, якщо до такого дійде, за зброю візьмуться і такі, як я…
Допомогу від смілян приймає і сортирує головний спеціаліст міськвиконкому Олександр Головченко
А нині ми з колегою Олександром Слєпцовським проїхалися Смілою, побували в міськвиконкомі, на блокпостах, у приміщенні, де зо сто смілянок плетуть камуфляжні сітки. Побачене вражає і надихає. Скрізь панує зосереджена, напружена робота. Задіяні волонтери і добровольці знають, чого від них чекають і виконують своє завдання сумлінно. Сітки з під швидких, вмілих рук дівчат з’являються наче нізвідки, ними вже вкривають мішки з піском на блокпостах; бійці територіальної оборони проводять навчання, структуризуються, чергують; влада на місці, вона організовує людей, веде загальне керівництво, спростовує панічні чутки, які дехто все ж поширює.
Учителі Тамара Усенко і Валентина Швидка як і 2014 року підтримують наших захисників
До щему проймають вияви солідарності звичайних людей. Коли ми були на одному з блокпостів, до захисників прийшли дві жіночки, вибачилися, сказали, що знають – вони не голодують, та усе ж принесли їм смачненької ковбаски. Як виявилося, – то вчительки шкіл району Тамара Усенко і Валентина Швидка. Ці смілянки ще в 2014 році допомагали хлопцям на блокпосту, який тоді теж був тут. От і пішли протоптаною стежкою. Отакі тепер у нас стежки – тривожні, освітлені спалахами пострілів і вибухів, омиті слізьми матерів, освячені подвигами полеглих героїв і водночас людяні. Вони гуртують нас на десятиліття.
Школярі намагаються хоч у чомусь допомогти країні в тяжку годину
Невдовзі туди ж принесла щойно спечені пиріжки з вишнями і Наталія Панченко, син якої зараз захищає нашу столицю. Вона розплакалася і мовила: „Може й там хто мого синочка пригостить»”. На наступному блокпості, який ще тільки споруджують, дядькам допомагали старші школярі, вихованці сімейного дитбудинку облаштованого віруючими протестантами. Хлопці працювали швидко і з завзяттям. А дехто каже, що молодь у нас не така…
Маскувальні сітки завдяки вмілим рукам смілянок постають наче з нічого
Отже, за чотири дні війни маємо у підсумку не тільки деякі захоплені території і загиблих героїв. Україна стала єдиною, як ніколи. Ця єдність уже сплачена пролитою кров’ю. І вона веде нас до Перемоги!
Олександр Вівчарик,
Фото Олександра Слєпцовського і автора
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису