Наталія точно знає, що війна не почалася рік тому… Вона вже вдруге втрачає дім: в першому у Луганську досі стоїть ліжечко сина, якому тоді було 7 місяців. Родина поїхала до Сєвєродонецька, де і жила до 2022. Після повномасштабного вторгнення Наталія з сім’єю виїхала до Черкас. Жінка розуміє, що відчувають та чого потребують переселенці, тому допомагає їм вирішувати юридичні питання.
Редакція Евакуація.City поспілкувалася з Наталею Дудою про її роботу і потреби евакуйованих на Черкащині.
Дві втрати дому
Наталія Дуда родом з Сумщини, вона вийшла заміж і переїхала жити в Луганськ. Там працювала юристкою. У 2014 році, коли почалася війна, родина з новонародженим сином переїхала у Сєвєродонецьк: "У Луганську досі стоїть ліжечко малого. А ми тоді зібралися і виїхали".
У новому місті жінка пішла на курси перукарів, щоб заробити на життя, проте згодом знайшла роботу юристкою і тут.
"26 лютого 2022 року ми виїхали з Сєверодонецька. Переночували в Дніпрі, а потім поїхали до Черкас. Я не хотіла евакуюватися, бо вже мала за плечима один переїзд, але чоловік наполіг. Він працює на телебаченні, їм зателефонували військові і сказали, що краще виїжджати. Тим більше, були вибухи на околицях міста" – пригадує Наталія Дуда.
Спершу вони не взяли з собою майже нічого, пізніше чоловік повертувся і взяв деякі цінні речі. Врешті у Черкасах їх поселили у гуртожиток. Родина побула там добу і переїхала на квартиру через неналежні умови: "Ми ж не від бідності рятувались, а від війни. Тож вирішили орендувати житло".
У Черкасах Наталія знайшла роботу юристкою у французькій гуманітарній організації TGH. Син жінки навчається дистанційно, а його однокласники розкидані по Україні і за кордоном. Нещодавно їм замінили класну керівницю, адже попередня залишилася на окупованих територіях і не виходить на зв'язок.
Допомога переселенцям
Організація TGH, де працює переселенка, заснована у 1994 році. Вона допомагає при надзвичайних ситуаціях: відпраляє команди до соціальних центрів для допомоги переселенцям. В такі виїзди беруть психолога, соціального працівника і юриста.
"Ми заїжджаємо у гуртожитки та інші місця життя людей. Найбільше переселенців хвилює зруйноване або пошкоджене житло. Пишемо з ними разом заяви і все фіксуємо. Також потрібна допомога при встановлення факту смерті рідних, які залишалися на окупованій території. Це потрібно для оформлення спадщини абощо, кожна історія індивідуальна. Підготовлені заяви направляємо в суд", – розповідає про свою роботу жінка.
Допомогти треба і з комунальними послугами. Наприклад, люди не живуть вдома, але отримують квитанції. Звертаються і щодо відновлення втрачених документів чи оформлення розлучень: "Був випадок, коли люди через політичну ситуацію розлучалися. Так, чоловік виїхав з дітьми сюди, а дружина лишилася в Херсоні і вони не знайшли спільної мови… Врешті вирішили розлучитися. І слід було консультувати з цих питань".
Як юристка жінка зауважує: попри всі документальні фіксації пошкоджень житла нічого не буде вирішуватися остаточно, поки йде війна. Тож зараз можна лише фіксувати, подавати до контролюючих і правоохоронних органів. Але все ж це недаремна робота:
"Ми фіксуємо порушення, втрати, пошкодження житла. І я спілкуюся з такими ж людьми, як я. Буває, відчуваю, що люди не довіряють, не завжди відчувають, що їх розуміють. Пригадую часи після 2014 року, коли у нас на сході були оголошення про здачу в оренду житла, але не для переселенців. На щастя, у Черкасах такого немає.
Коли кажу, що я сама переселенка, діалог змінюється. Люди одразу поводяться інакше, відкриваються і більше довіряють".
Родині Наталії поки що немає куди повертатися. Сєвєродонецьк зараз в окупації. Та забігаючи наперед жінка каже, що їхати на схід вже не хоче, хоч чоловік планує їхати відбудовувати область після перемоги.
З початку повномасштабного вторгнення через Черкаську область проїхали понад 260 тисяч переселенців. Нині тут лишилося приблизно 103 тисячі людей, які потребують як допомоги з документами, так і моральної підтримки та розуміння.
Н. Вівчарик
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
