На в’їзді до Чигирина, що на Черкащині, розташувався вільний простір «ХАТА-ХАБ». Спершу він був задуманий для того, щоб там могла розвиватися молодь. Та згодом долучилися молодші братики й сестрички, а за ними – і батьки.
З початком повномасштабної війни до громади почали прибувати внутрішньо переміщені особи, і простір відчинив двері й для них. Так «ХАТА-ХАБ» перетворився на місце, відкрите для всіх. Тут збираються переселенці й місцеві, дорослі й діти. Вони вчаться чути одне одного, діляться досвідом і проводять час разом, ніби в одній великій родині, розповідають відвідувачки простору.
Хаб розташований на в’їзді до Чигирина. Дорога до нього пролягає через мальовничі краєвиди Чигиринщини, де серед полів і пагорбів відкриваються панорами старовинного міста, що колись було столицею козацької держави. Поблизу хабу ми зустріли багато молоді, тут чути сміх, розмови.
Гостей зустрічає на порозі директорка благодійної організації «Фонд розвитку Чигиринщини», на базі якої працює «ХАТА-ХАБ» Діна Глазунова. У листопаді ініціативі виповниться 7 років. Будинок переобладнали із колишнього кафе.
– Простір відкривався на базі моєї квартири, з якої я виїхала. Ми мали інші плани щодо локації, але обране приміщення перебувало в заставі банку й саме виставлялося на продаж, тож довелося звільнити територію. Згодом власниця сусіднього магазину викупила його спеціально для того, щоб ми могли орендувати. Завдяки підтримці Українського культурного фонду ми зробили апгрейд: розширилися, переїхали у більше приміщення, додали нові активності, – пригадала Діна Глазунова, з чого все починалося.
Показала роботи відвідувачів різного віку, серед яких обереги для захисників, глиняні вироби з українськими пейзажами та малюнки у стилі петриківського розпису. На своїх виробах вони часто зображують село – хати, городи, стежки та поля. і мотиви нагадують про традиції й коріння, додають хабу особливого колориту
«Любимо допомагати людям»
За словами Діни Глазунової, повномасштабне вторгнення рф у 2022 році змусило їх переформатувати свою роботу. Потрібно було десь приймати людей.
– Спочатку небайдужі мешканці приносили все необхідне: матраци, подушки, постіль, холодильник, продукти, консервацію. Тимчасовий прихисток працював з березня по травень 2022 року – поки люди масово прибували або рушали далі. Завдяки грантовим проєктам з’явилися нові холодильник, плитка, духовка, щоб люди могли самі готувати їжу, та пральна машинка. Паралельно ми діяли як гуманітарний хаб.
Невдовзі й самі переселенці долучалися до допомоги: формували пакунки, підтримували новоприбулих.
Відвідувачки сіли за чашкою чаю з домашнім медом, а за вікном тихо падав дощ. Тут вони прагнули відтворити відчуття домашнього затишку, де кожен може відпочити й розслабитися.
Своєю історією поділилася Наталія Марич. У вересні 2022 року вона виїхала з окупованої території Запорізької області, де провела сім місяців у окупації. Вдалося забрати лише документи та найнеобхідніше.
– Мали з чоловіком будиночок, велику пасіку... Ми були на лінії розмежування. Російські війська йшли з Криму, їх зупинили на нашій території. ЗСУ стримували ворога, зав’язався бій. Мирні люди опинилися в пастці. Сім місяців ми ховалися у підвалі. Розумієш, що будь-якої миті можеш не вилізти звідти… Щоночі прощалися з чоловіком.
Наталія прийшла в «ХАТА-ХАБ» не одразу після прибуття в Чигирин. Протягом року вона майже не виходила на люди, перебуваючи у стані сильного стресу. Лише після роботи з психологами в центрі реабілітації життя почало повертатися до нормального ритму.
– У хабі швидко відчула тепло спілкування. Наша українська спільнота – щирі, добрі, відкриті люди. Я закохалася в чигиринців.
Зараз Наталія Марич – волонтерка вільного простору, тут вона проводить заняття зі скандинавської ходьби.
– Мені дуже подобається допомагати людям. Серед них пенсіонери, люди зі складнощами зі здоров’ям, а також ті, хто веде малорухливий спосіб життя, багато часу проводить у квартирах із гаджетами. Особливо приємно бачити, як вони піклуються про своє тіло й здоров’я, адже це надзвичайно важливо. Я сама не здаюся і завжди стараюся допомогти, чим можу. Люблю рух, тому разом із дівчатами займаємося на стадіоні.
У попередні роки вони навіть зібрали команду та взяли участь у фестивалі скандинавської ходьби, що відбувся на Черкащині.
Пані Наталія допомогла Тетяні Друзяці відновити рухливість після складної операції на хребті. Тетяна, місцева жителька, півтора року тому звернулася до хабу за допомогою.
– Я прийшла сюди з паличкою, – ділиться Тетяна. – На перше заняття дійшла до стадіону, де вся група рухалася попереду. Почала потроху тренуватися: спершу тричі на тиждень, потім щодня. Сама собі сказала: «Обов’язково ходитиму». Літо пішло на відновлення, але воно того варте.
Для Тетяни Друзяки хаб став справжнім стимулом для життя. Стали в нагоді їй курси з психології і ментального здоров’я для жінок, які відвідувала раніше. Тепер сама підтримує інших.
Своїм теплом з усіма ділиться й 78-річна пенсіонерка Любов Голубєва з Лисичанська на Луганщині. Разом із чоловіком вона була змушена покинути рідний дім і переїхати до Чигирина.
Каже, що найбільше цінує спілкування, адже воно для неї це наче ковток свіжого повітря. Любов пригощає своїх подруг смачними домашніми стравами: варить борщ, пече рулети, вигадує нові рецепти. А ще вміло шиє сумки зі старих речей, перетворює їх на корисні й красиві вироби.
– Мені гроші за це не потрібні, – з усмішкою зізнається вона. – Треба лише мати з ким поговорити. Друзі мої – це ті, хто приходить сюди. І цього мені достатньо.
Більше, ніж потроїли суму, яку їм виділили
Галина Димніч зі Снігурівки, що на Миколаївщині, залишила там свій дім. Каже, що могла б повернутися, але тут її чоловік знайшов роботу, а діти ходять до школи в Чигирині. Також пані Галина – заступниця голови Чигиринської Ради ВПО.
У громаді дбають про дітей та молодь. За сприяння місцевої влади та громадської організації «Фонд розвитку Чигиринщини» тут облаштували баскетбольний майданчик із сучасним покриттям, встановили тренажери, діє дебатний клуб. А ще школярі долучаються до екоакцій – разом прибирають територію й роблять її чистішою.
Вони прагнуть до розвитку, про це свідчить участь команди «ХАТА-ХАБ» у круглих столах, обговореннях. Пані Діна стала учасницею круглого столу «Жіноче лідерство для сталося миру: від потреб до спільних дій в громадах Черкащини».
– Були жінки-представниці різних громадських організацій: релокованих, місцевих, жіночих, благодійних, які працюють із жінками. Кожна ставила собі запитання: чому я лідерка? Відповіді були різні: бо бачу відповідальність і беру її на себе, бо чоловіки зараз на фронті, іншим зайняті, і треба підхопити ініціативу. Так традиційно закладено в українській культурі, що жінка несла на собі виховання дітей, побут, ткала, вишивала. Кожна ділилася власною історією, як проявилися її лідерські якості – у когось ще в школі, у когось після втрати чоловіка.
Під час круглого столу підписали Меморандум про співпрацю та спільні дії щодо розвитку мережі жінок-лідерок та їхньої участі у процесах миробудування в Черкаській області.
Минулого літа, завдяки невеликому фінансуванню, вдалося реалізувати три вуличні фестивалі. Партнери з Інституту «Республіка» виділили на кожен по 5 тисяч гривень, які організатори мали подвоїти. Перший фестиваль відбувся у селі Тіньки: там придбали апарат для виробництва солодкої вати. Другий – у центрі Чигирина за участі музичного гурту «Крутий заміс», глядачі активно підтримували подію донатами. Третій, який Діна Глазунова називає «камерним» і «домашнім», проходив на подвір’ї, неподалік вільного простору: поставили батут, діяв гаражний розпродаж іграшок, майстер-класи, був невеликий концерт за участі авторки й композиторки з Черкас.
– Ми зібрали 52 тисячі гривень за три фестивалі. Більше ніж потроїли суму, яку нам виділили. Кошти передали 110-тій окремій механізованій бригаді імені Марка Безручка на придбання запасних частин та інструменту для ремонту техніки, – додала засновниця хабу.
У щоденній діяльності вони стикаються з низкою викликів. Постійно потрібно шукати кошти – на оренду приміщення, оплату світла, організацію заходів чи поїздок. Якщо раніше вдавалося возити людей у подорожі визначними місцями Черкащини, то зараз такого проєкту немає, хоча потреба в цьому лишається. Свою роль відіграє й емоційне вигорання, наголосила пані Діна.
– Нам дуже важлива підтримка партнерів, зокрема компанії Scatec Ukraine. Завдяки їм ми вже четвертий рік поспіль реалізовуємо проєкт «Приязна громада». Цьогоріч вони допомагають покривати оренду приміщення, закуповувати матеріали для майстер-класів, забезпечують невелику оплату тренерам. Загалом це близько 250 тисяч гривень на рік.
До речі, до них приїздять французи, привозять гуманітарну допомогу.
– Один чоловік завітав востаннє нещодавно, в липні. Любов Іванівна не відпустила його голодним – наварила борщу, дала сала. Каже, наступного разу попросив вареники. Це волонтер із французької організації, вони мають склади в Польщі. Він забрав усе, завантажився і поїхав: сюди, у Миколаїв, Харків. Був у нас уже двічі. Привозив продукти, одяг, речі, засоби гігієни, – розповіла Діна Глазунова.
Вона переконана, гуртом простіше і можна зробити багато гарних спільних справ. Саме це й довела повномасштабна війна. За словами Діни Глазунової, у майбутньому, коли знову відбудуться вибори, саме активні громадяни поведуть за собою інших. Ті, хто не боявся брати на себе відповідальність у складні часи, коли було сутужно й тривожно. Які іноді, здавалося, могли б і танки придбати.
– Бути небайдужими у наші часи дуже важливо. Без цього ми б мабуть і не вижили, якби не згуртувалися ще на початку повномасштабної війни, і до її початку. Ще з 2014 року люди почали діяти, пам'ятаю, ще тоді ми допомагали, передавали необхідне ЗСУ, і працювали з внутрішніми переселенцями першої хвилі. Була велика спільнота, зараз вони проживають у селі Тіньки. Якщо нас роз'єднати – де тут сила?
Підтримують зв'язок навіть з тими, хто раніше був частиною команди, активно впроваджував зміни в Чигирині, але невдовзі повернувся додому, додала Діна Глазунова. Так сталося і з Іриною Дергоусовою з Харкова.
– Важко перелічити все те добре і хороше, з чим асоціюється чудовий заклад вільний простір «ХАТА-ХАБ». Важко перелічити ту кількість різноманітних проєктів, заходів, активностей, майстер-класів, які проводились і проводяться у «ХАТі-ХАБі». Завдяки цьому кожен може відшукати собі заняття до душі, люди різного віку знаходять нових друзів, крім того, ВПО інтегруються у місцеву громаду. У цьому маленькому за розмірами просторі завжди вирує життя, бо це простір світла, добра, творчості! – відгукувалася пані Ірина про часи, проведені в хабі.
Історія «ХАТА-ХАБ» показує, що коли люди об’єднуються, можна досягати значних результатів. Простір став місцем, де переселенці знаходять підтримку, місцеві жителі – нові знання та досвід, а діти – можливість розвиватися та проводити час у безпечній і дружній атмосфері.
Окрім «ХАТА-ХАБу» в Чигирині, на Черкащині діє ще кілька центрів допомоги внутрішньо переміщеним особам. У Черкасах працює гуманітарний хаб «Вільні разом», де надають консультації, організовують інтеграційні заходи та підтримують людей із різних регіонів. В області діє центр «ЯМаріуполь», що пропонує гуманітарну, медичну, психологічну та юридичну допомогу, а також сприяє у відновленні документів і пошуку роботи. Соціально-психологічний хаб «З Торецьком у серці» надає в Черкасах юридичну, психологічну та медичну допомогу, проводить майстер-класи й арт-терапію для дорослих та дітей. Крім того, в обласному центрі є «Затишно space», куди приходять люди з інших регіонів, беруть участь у тренінгах, арт-заняттях і майстер-класах.
«Проект «Посилення стійкості медіа в Україні».
Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна).
Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
Improving Media Resilience in Ukraine Project.
Implemented by Fondation Hirondelle (Switzerland) and IRMI, Institute for Regional Media and Information (Ukraine).
Funded by Swiss Solidarity
Юлія Капуш, фото "Прочерку" та представників Хата-Хабу
реклама
