«Вчимося вести м’яч однією ногою, зупиняти його, робити передачі»
У Черкасах ветерани грають у футбол на милицях, сидячи грають у волейбол, хтось займається стрільбою з лука, натягуючи тятиву лука зубами чи займається тенісом. При цьому, все досить індивідуально. Бо захисник без рук, наприклад, може грати в теніс, але йому буде складно стріляти з лука. Водночас усі б могли залучатись до занять в басейні, та він поки на реконструкції…
Черкащанин Олександр Скринський один з тих, хто нині відвідує заняття у черкаському муніципальному спортивному клубі. Він був головним сержантом взводу, через поранення має ампутацію ноги, пережив інсульт. Олександр працював на будівництві, але за спиною мав досвід армії, тож вже через день після повномасштабного вторгнення пішов до військкомату.
Сьогодні пан Олександр разом з іншими хлопцями проходить тренування з футболу на милицях на базі Центру реабілітації МСК «Дніпро». Грають, спілкуються, рухаються. Ветеран показує, що може ходити і без допоміжних милиць, проте вони тут на полі потрібні, щоб зіпертися, для балансу. При цьому, коли вже хлопці починають грати всерйоз, то протези знімають. Такі правила. Протез на ногу потрібен лише, щоб бігти по стадіону, а в футболі буде лиш заважати.
Власне, Олександру важливо тут не так рухатися ногами, як розробити в процесі рухів руку. Бо вона після інсульту ще не повністю функціонує.
– Перше і єдине своє поранення отримав у травні на Луганщині. Поряд упала міна. Один уламок втрапив у шию, інший заліз в плече, роздробив суглоб. 18-міліметровий уламок застряг між гортанню і сонною артерією. Через це ще й інсульт стався. Було серйозне поранення лівої ноги. Потім була евакуація, повернення через Дніпро, Київ. Саме в столиці проходив реабілітацію, паралельно почалося протезування. Спершу отримав тренувальний протез, потім основний – за державною програмою. Зараз можу ходити рівно, але все ж для стабілізації використовую паличку, – каже Олександр.
До муніципального спортивного клубу прийшов сам, зацікавившись проходженням реабілітації тут.
– Протез – це не вирок. Треба бути на позитиві. І зараз мені навіть важливіше розробити руку через інсульт, а не ногу. Бо на протезі можна було б іти, але турбує проблема з рукою, – каже ветеран.
Богдан Ключка сам з Хацьок. Прийшов на тренування з сином. У ветерана внаслідок поранення немає ноги. Тут у центрі займається футболом – улюбленою справою. Раніше теж грав у вільний час, працював у Черкасах на одній з приватних компаній, а з початку повномасштабного вторгнення пішов у військкомат. Спершу був на полігоні в одній з західних областей, перебував в піхоті. Був на Авдіївському напрямку.
– Заптурили нас, як кажуть, – це був переносний протитанковий комплекс. Поранення отримав в січні 2023 року. Ми доїхали до точки вивантаження і не вистачило хвилини, щоб від’їхати. Я почув вистріл і коли повернув голову, то вже прилетіло. Опісля – лікування, протезування в Україні. Вважаю, що у нас нормальне протезування ніг. З руками більш складніше, а по ногах досить було отримати протез в Україні. І тепер ось тренуюся. Це важливо мені, бо будь-який лікар радитиме після ампутації фізичну активність. Спорт є спорт. Плюс я колись і за село грав у футбол, тож нині вчуся вже по-новому грати. Колись може і на змагання поїду кудись, – каже Богдан Ключка.
Вадима Мазніченка добре знають в Черкасах. Торік ветеран повернувся з медалями із міжнародних змагань у параолімпійському стилі «Ігор Нескорених». Він виборов медалі за стрільбу з лука і метання ядра. Вадим Мазніченко – бакалавр з права, голова ОСББ. У 2014 році в боях за Україну втратив руку і ногу.
На змаганнях він стріляв з луку, грав в настільний теніс, метав ядро і гріб на тренажері. Змагання проходили в Дюссельдорфі (Німеччина).
–Щодо видів спорту, то тут треба зважати на поранення. Наприклад, волейбол сидячи потребує двох рук, так само баскетбол потребує, щоб двома руками штовхати візок. Пробував я і водний спорт, але не пішло. Але ось стрільба з луку найбільше підійшла мені. . Їздив разом з дружиною Яною. Вона дуже хвилювалася, – згадує Вадим. – Зараз вже я прийняв, що такий. Я не народився таким, але став через війну. Спілкувався і з психологом, який говорив, що все гаразд і якихось відхилень я не мав, маю на увазі психологічних. А щодо фізичних показників, слід було жити далі. У цілому хлопці призвичаюються до тих чи інших видів спорту. Кожному підходить щось своє, залежно від виду ампутації чи складності.
Богдан Ключка сам з Хацьок. Прийшов на тренування з сином. У ветерана внаслідок поранення немає ноги.
«Коли людина втрачає кінцівку, то немов заново вчиться ходити»
Зараз на базі муніципального спортивного клубу «Дніпро» у місті розвивають центр для фізкультурно-спортивної реабілітації ветеранів. На його розвиток восени Черкаська міська рада спрямувала два мільйони гривень. Втім, для повного функціонування центру його ще досі пристосовують до потреб людей з інвалідністю. Окрім того, очікують на завершення реконструкції басейну. Тоді це вже буде повноцінний центр реабілітації.
Про особливості своєї роботи розповів тренер спортсменів Роман Данилюк. Він також обрав для себе професію реабілітолога:
– Я вже 9 років у Національній збірній, де у нас є параолімпійські спортсмени з різними вадами. Тренер повинен орієнтуватися в пораненнях, захворюваннях кожного з команди, розуміти, яке навантаження можна давати, яке ні, коли яке відновлення. Перед тим, як приступити до тренувань, потрібно усвідомлювати, що ти несеш велику відповідальність за цих хлопців. Важливо розумно поєднати їхню реабілітація і спорт.
Богдан Кулинич, тренер хлопців з футболу на милицях, сам грає більше десяти років у паролімпійській збірній України, бо має родову травму руки, порушення здоров’я.
– Все-таки, коли люди отримують поранення, втрачають кінцівки, то немов вчаться ходити заново. Ми так само у футболі вчимося володіти м’ячем заново. Проводимо паралелі з дитячо-юнацькою школою. Вчимося вести м’яч однією ногою, зупиняти його, робити передачі. Звісно, важко, бо є наприклад хлопці, які до отримання поранення зовсім не займались футболом, але в них є бажання.
– Зміни проявляються не зразу, це довгий шлях, який ми проходимо разом. Але вже після другого заняття помітне покращення психо-емоційного стану. А психологія важлива навіть у звичайному спорті, потім уже іде покращення і фізичного стану. Людина стає впевненішою, долає якісь перешкоди. Це важливо. Окрім того, я б не сказав, що мова лише про реабілітацію. Бо, наприклад, футбол – це командна гра, і якщо команда вже згуртується, то будемо планувати і товариські ігри, і чемпіонати. Це теж впливатиме на хлопців. Робота в колективі, залежність одне від одного, є взаємопідтримка, соціалізація. Та й інші люди з хлопцями працюватимуть, а не лише я як тренер.
Богдан каже, що в області поки що не дуже розвинений спортивно-реабілітаційний напрямок. Бо тут діє кілька факторів, і не в останню чергу в середовищі самих ветеранів це ще не дуже популярно.
«Реабілітаційні центри - гарне вирішення питання для ветеранів»
Керівник муніципального спортивного клубу “Дніпро” Юрій Гончаров розповів, що на виділені з міського бюджету кошти облаштують новий тренажерний зал. Також йде фінансування за рахунок партнерів.
– Будьмо відверті, хтось боїться, хтось ще не знає про такі заняття. Але ми готові вже приймати хлопців з будь-якого куточка Черкащини. А там, сподіваюся, інші команди і подібні організації будуть з’являтися по області. Щодня до громад повертаються наші поранені захисники, не всі з них можуть після реабілітації і лікування повернутися в стрій, у військо. Частина вже буде людьми з інвалідністю і нам необхідно думати про їх відновлення, – каже Юрій Гончаров.
Зараз він складає плани змагань. Каже, вихованці вже будуть задіяні у ветеранських змаганнях на стадіоні. А на травень готуються везти у Київ команду на «Ігри Нескорених». Також планують їхати на змагання зі стрільби з луку.
– У нас є партнери в клубі. Тож вони також допомагають з обладнанням. Наприклад, вже маємо три луки для тренувань. Є обладнання для настільного тенісу. Звісно, не всі займаються саме з луком чи займаються тенісом. Люди з різними потребами. Є такі, що не мають зору, хтось не має обох рук. У них своє фізичне навантаження. В цілому, займається у нас 23 особи. Дехто з інших міст, наприклад, з Золотоноші. Я скажу, що такої бази по областях ще треба пошукати. А щоб була мотивація, то, звісно, думаємо і за змагання. Так, сьогодні ветерани готуються до товариського матчу з командою зі Львова. І в них є запал, жага до змагань, - каже Юрій Гончаров.
Частина тренерів для ветеранів – клубні, а частина – запрошені. Щоб тренування з ігрових видів спорту було повноцінне, треба задіювати чимало людей.
– Чекаємо хлопця з Умані, у нього немає ноги, але він ще проходить ВЛК. Це вибір кожного. Можливо, чоловік ще буде залучений до роботи на захисті держави, – каже Юрій Гончаров. – Зараз ми намагаємося інформувати більше про себе, щоб хлопці йшли. Б бо не всі знають, не всі хочуть. Але ми, звісно, готові приймати більше. Скажу, що ми готові прийняти хоч сто осіб.
Як реабілітація поранених воїнів відрізняється від реабілітації травм, що не пов’язані з війною? Як довго триває процес реабілітації та від чого це залежить? Загалом, фахівці кажуть, що гострий період виникає з моменту виникнення обмеження функціонування. Потім настає післягострий період і довготривалий. Останній пов'язаний з досягненням оптимального функціонування людини. Він може тривати роками. Психологи, що працюють у Черкасах з такими людьми, зауважують: багато хто з поранених, які мають ампутації, замикаються в собі і не хочуть далі проходити реабілітацію. Але це необхідно як для фізичного, так і для психологічного здоров’я.
Завідувач відділення однієї з лікарень Людмила Фомічова каже, що курс реабілітації захисників в лікарні триває в цілому від 14 до 20 днів. Лікування у відділенні є поштовхом для подальшої реабілітації, тому що пацієнт не може знаходитись у лікарні постійно. За цей час з пацієнтом працює лікар, фізичний терапевт, ерготерапевт, психолог та інші фахівці мультидисциплінарної команди. Спеціалісти займаються з воїнами, вчать їх правильному руховому режиму, дають їм поради, які в подальшому вони можуть використовувати в повсякденному житті.
– Реабілітація вкрай потрібна. З часом кількість поранених захисників та захисниць зростає. А кількість реабілітаційних центрів та відділень в медичних закладах обмежена. Тому відкриття центрів для фізкультурно-спортивної реабілітації ветеранів поза межами лікувальних закладів має велике значення. Це дозволить збільшити кількість ветеранів, яким надається підтримуюча реабілітаційна допомога. Крім того, такий від реабілітації має велике значення і для відновлення психічного здоров’я ветеранів та їх сімей. Тому що в таких центрах військові спілкуються між собою, вони займаються спортом, яким вони володіли до поранення, а враховуючи т.з. «м’язову пам’ять» це дозволяє їм краще та швидше відновитися. Крім того велике значення має факт «змагання», який посилює мотивацію та стимулює відновлення наших героїв та героїнь, – каже лікар-реабілітолог.
