Два десятиліття візитівкою культурного життя Тальнівського району та й всіх подільських теренів Черкащини, був музей історії хліборобства. Нині через байдужість і невігластво чиновників унікальний заклад опинився на межі зникнення.
Музей, у якому ідея хліба і хліборобства вивищилася з площини побутово-економічної до історичної, духовної, навіть філософської, виник у Тальному не випадково. Саме у цьому краї у 80-тих роках ХХ століття було відкрито найбільше у світі ранньоземлеробське поселення Трипільської цивілізації. Під час досліджень цього та інших протоміст Трипілля на території Тальнівського району археологи знайшли не тільки хліборобські знаряддя праці, а й унікальні свідчення високої культури пращурів: керамічні жіночі фігурки, що символізували Жінку- Матір, плодючу Землю-Матір. Ці відкриття стали поштовхом до осмислення витоків українського хліборобства, стали наріжним каменем створення єдиного у Шевченковому краї тематичного музею хліба.
Тодішні керівники району Віталій Медведєв, Геннадій Капралов, а також директор будівельного технікуму Іван Куян, допомагали організовувати музей. Натхненником і пристрасним організатором свого дітища став відомий у краї дослідник української минувшини Вадим Мицик. Його стараннями для розміщення експозиції виділили частину замку-палацу графа Шувалова — пам’ятки історії та архітектури ХІХ століття.
Чимала колекція трипільської та сучасної кераміки, унікальних старожитностей, писанок Черкащини, зразків художнього хлібопечення краю лягли в експозиційну основу музею. Вперше в музейній практиці тальнівцям вдалося розробити технологію довготривалого зберігання печеного хліба. Десятки паляниць, короваїв, книшів, калачів, весільних шишок, великодніх пасок та інших обрядових хлібів стали окрасою культурологічного закладу.
З перших років свого функціонування музей історії хліборобства став ще й осередком науково-просвітницької роботи. Наукові співробітники почали видавати власну газету «Світовид». Про кераміку публіковано в монографіях «Священна країна хліборобів», а також «За законом Світового ладу», про писанки – в альбомах «Писанки Черкащини» (1992, 2007), про художнє хлібопечення – в книгах «Син землі і сонця» та «Виднокрай». П’ять книжок про народні свята та обряди, про культуру одного села «Вишне поле», про творчість однієї родини «Мициківська левада» поповнили краєзнавчу скарбницю Тальнівщини. А дослідження про історію району та борців за волю України - «Виднокрай», «Генерал Юрко Тютюнник», «Спадкоємці козацької слави» стали відкриттями досі невідомих сторінок ріднокраю. Всього тальнівські пошуковці на чолі з невтомним Вадимом Мициком надрукували 26 видань – найбільше за всі музеї області.
Довідково: Вадим Мицик понад 45 років займається етнографічними дослідженнями, відновленням і популяризацією народної культури. Двадцять польових сезонів провів в археологічних експедиціях на прамістах Трипільської культури у селах Майданецькому і Тальянках Черкащини та в Кіровоградській, Одеській, Чернівецькій областях. У 1985 році створив Тальнівський музей історії хліборобства і 27 років був незмінним його директором. Видав понад двадцять книг краєзнавчої, культурологічної, етнографічної тематики. Вадим Федорович заслужений працівник культури України, почесний краєзнавець України, доктор філософії в галузі культурології, професор. Він лауреат премій імені Вікентія Хвойки (археологія, 1993), імені Михайла Максимовича (краєзнавство, 1996), імені Порфирія Демуцького (етнокультура, 2006), імені Івана Нечуя-Левицького (мистецтвознавство, 2011).
– Нині, на жаль, - з гіркотою каже директор легендарного музею, - тієї краси й величі, створеної народом, відвідувачі уже не побачать. Музей з травня 2006 року виселили з приміщення палацу і всі експонати зберігаються у підсобному приміщенні.
Виселили музей з «благородною метою» – реставрувати історичну пам’ятку національного значення. Принаймні, про це йшлося в обласній історико-культурологічній програмі «Золота підкова Черкащини», яку у грудні 2005 року ухвалила облрада, підписав Президент України Віктор Ющенко. Це була перша державна програма туристсько-культурологічного напрямку. Уряд виділив на здійснення комплексу відновлення пам’яток історії та культури Черкащини чималу суму коштів. Тальнівці сподівалися, що створений у 2002 році державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура» разом з музеєм історії хліборобства займуть відреставрований палац і всі шанувальники історії зможуть милуватися їх унікальними експозиціями.
– Однак, - розповідає Вадим Федорович, - недарма кажуть, шо добрими намірами дорога до пекла вистелена. Замість замку-палацу, реконструкція якого затягувалася, обласна рада передала під приміщення музею свою комунальну власність — будівлю Тальнівської районної друкарні. Мовляв, поки пам’ятка історії та архітектури перебуває на реставрації, музей може розгорнути свою експозицію там.
Може б так і сталося, вважає Вадим Мицик, й музей уже б мав дах над головою, аби міський голова Тального Олександр Біленко не заблокував цю ухвалу. Під його головуванням міськрада заборонила розміщувати музей у друкарні. Натомість прийняла чотири рішення про передачу під музейний заклад приміщення колишнього клубу цукрокомбінату і ...жодного свого рішення не виконала. Передала аж за п’ятим, коли орендарі вирізали батареї, труби опалення і водопостачання на обох поверхах, понівечили мережу освітлення... Кримінальної справи, як водиться, ні проти орендарів, ні проти власника за нищення будівлі, що руйнується тепер на очах, не порушено.
У 2011 році район, врешті, виділив 60 тисяч гривень на проект перетворення колишнього клубу цукрокомбінату під музей. Вадим Мицик звернувся до влади з пропозицією доручити виготовлення проектної документації досвідченому черкаському архітекторові, лауреату національної премії імені Тараса Шевченка Сергію Фурсенку. Його не послухали. Тодішній голова райдержадміністрації Леонід Єгоров розпорядився, аби над проектом працювали фахівці ПП «Тепломанія». Як і попереджав Вадим Мицик, підготовлений приватним підприємством проект не пройшов експертизи. Тепер ні проекту, ні коштів, ні надії..
А що ж із палацом? У 2006 році тут зняли труби опалення та водовідведення, батареї, інші металеві конструкції. Дерев’яні перекриття другого поверху також потрапили в приватні руки. Полив”яну черепицю данського виробництва пересортували: биту і зіпсовану залишили, а цілу вивезли. У 2008 році до палацу підвели електроосвітлення, воду, газ, звели котельню, водонапірну башту, замінили стелю другого поверху та частину вікон.
З 2009 року уряд обмежив фінансування ремонтно-реставраційних робіт, а потім і зовсім його припинив. Облдержадміністрація перестала оплачувати гроші охороні і та покинула роботу. Зараз ніякі відновлювальні роботи у замку-палаці не ведуться. Все, що було зроблено, руйнується і розкрадається. На жаль, збулися гіркі слова Вадима Мицика, сказані ще на початку «золото підкованої» епопеї: коли за історію та культуру беруться авантюристи і невігласи — не буде ні палацу, ні музею...
У музеї історії хліборобства експонувався портрет Василя Доманицького, земляка, відомого літературознавця, редактора й упорядника першого повного «Кобзаря» Тараса Шевченка. Фото з архівів Вадима Мицика.
- За останні шість років у районі змінилося кілька голів райдержадміністрації, - ділиться Вадим Мицик. - І всі вони: Олег Харченко, Юрій Свідерський, Сергій Осипенко, Леонід Єгоров, нинішній керівник району Микола Бардадим, а також голови райради Валентин Янішевський та Сергій Осипенко обіцяли, що зроблять усе, аби музей знову став культурною «родзинкою» Тальнівщини.
У розпорядженні голови РДА від 13 листопада 2012 року Микола Бардадим зобов’язав своїх підлеглих: «Вжити дійових заходів по відновленню роботи Тальнівського музею історії хліборобства».
- Проте, - констатує директор музею, - не пройшло й кількох місяців, як з”ясувалося, що цей папір — чергове крючкотворство замішане на відвертому лицемірстві. Коли до Тального з Черкас приїхав найавторитетніший архітектор-музейник області Сергій Фурсенко, Микола Бардадим навіть не прийняв заслужену людину.
Чиновник протримав двох шанованих, поважного віку діячів культури Шевченкового краю Сергія Фурсенка та Вадима Мицика під своїм кабінетом, так і не зустрівшись з ними. Чиновнику явно було не до розмови про культурні цінності, бо сповідує він, очевидь, зовсім інші. Принаймні, на листа Вадима Мицика, написаного з цього приводу, Бардадим навіть не відповів.
... Двадцять вісім років свого життя Вадим Мицик віддав створенню і роботі музею історії хліборобства. Останні роки поклав на те, щоб врятувати музейну експозицію, повернути її своїм землякам. На превеликий жаль, його зусиль виявилося замало. У бюджеті на 2013 рік депутати районної ради відмовилися фінансувати відновлення музею. Навіть ті кошти, що у 2012 році виділялися на проектні роботи, тепер спрямували на інші потреби. Ці обставини змусили Вадима Мицика написати заяву на звільнення...
- Утім, - роздумує хранитель минувшини свого краю, - як би важко мені нині не було, я продовжую наполягати на тому, що музей історії хліборобства повинен у Тальному бути. Без нього Шевченків край втратить частинку своєї духовності та самобутньої народної культури — те, з чого народжується нація, з чого починається народ.
Лідія ТИТАРЕНКО, газета «Голос України»
реклама
