Коли ми перестаємо бігти до укриття — це не завжди про безпечність. Часто — це про втому. Про адаптацію. Про психіку, яка вчиться виживати в ненормальному. Мешканці Черкас розповіли, що для них сьогодні означає «бути в тилу». Їхні відповіді — це вікно в психологічний стан цілої країни, де люди вчаться жити з війною всередині себе.

Без назви78

«Боюсь утратити свій дім і країну. Боюсь, що війна – надовго», Тетяна (Свідчення екзистенційної тривоги, втрати відчуття контролю та стабільності). «Страх за синів, які поки ще юні. В цей час чоловік воює, пасинок воює… Тому я боюся за дітей», Анжела (Приклад зміщення фокусу безпеки на родину, зокрема дітей). «На четвертий рік війни — майже ніякої реакції. На превеликий жаль, ми звикаємо до цього», Тетяна (Свідчення звикання до небезпеки як форми захисного психологічного механізму). «Умовно безпечне місце в коридорі. Так, коли є сили, перебуваю там», Ольга (Ілюстрація, як навіть елементарні дії потребують ресурсу, який виснажується). «Якщо постійно бути серйозним, то можна швидко опинитися в дурці», Сергій (Жарти — як психологічна броня проти виснаження). «Тривога, що ворог накопичує зброю для потужнішого удару», Назарій (Про зміну базової реакції на спокій — коли він сприймається як загроза). «Щоби бути поруч із друзями. Щоби доглядати могили рідних. Щоби підтримувати життя міста. Щоби садити квіти», Галина (Ілюстрація внутрішньої мотивації жити у своїй громаді, навіть попри небезпеку). «Це моя країна. Це мій дім. Ми скрізь будемо небажаними гостями. Це неволя. А я хочу бути вільною людиною», Тетяна (Внутрішнє переконання як джерело психологічної стійкості).

Черкаський захисник стоїть на місці прильоту російського снаряду

Черкаський захисник стоїть на місці прильоту російського снаряду


Як змінюється життя людей в умовах тривалої війни: їхні страхи, ритуали, реакції, поведінкові моделі, особисті межі виживання. Чому тиша викликає тривогу? Як люди реагують на звуки вибухів і сирен? Видання «Прочерк» провели невелике опитування, спрямованого на вивчення глибоких психологічних і соціальних наслідків війни для мешканців тилового міста. Опитування показало: у Черкасах провідним страхом залишається загроза життю близьких, окупації та втрати дому.

Особливу цінність має те, що ми почули щирі історії без пафосу – відчуття втоми, внутрішньої еміграції, рішень залишатися чи їхати, справжніх мотивацій виживання. Ми не ставили за мету вимірювати рівень стійкості – ми хотіли її побачити.

Невелике опитування – це не лише збір думок, а й колективний голос. Важливо: тут мова про тих, хто лишився. Адже є й інша сторона – це ті, хто виїхав, бо не зміг, не витримав.

– Виїхав, бо або дрон уб’є, або мобілізують. І тоді уб’ють на війні, - каже програміст Олександр, який виїхав з України з родиною в 2023 році, адже дружина має інвалідність, а він їхав як супроводжуючий її. – Сьогодні живемо в Іспанії. Не боявся виїздити в чужу країну. Якщо хочеш побудувати нове життя, то все вийде. Дружина спершу сумувала, тепер вже ні, адаптувалася. І я не вірю, що після життя в Європі хтось буде повертатися. І я переживав би постійно в Україні за дітей, а так тут спокійніше.

Водночас, є багато опитаних, які або повернулися з-за кордону, або працюють тут.

Так, Денис працює на агрофірмі на Звенигородщині. Після повномасштабного вторгнення роботи йому лиш додалося, бо на сільгосппідприємстві зменшилося робітників, декого мобілізували.

– Працюю так само, керую сільгосптехнікою. Єдина проблема – обстріли. Адже сучасна техніка має електроніку. Коли я оприскував гербіцидами поля, то машина спинялася, коли тривога. Адже в тривогу джіпіес реагує, вимикається і все. Якщо це серед поля – то жах. Доводиться чекати. Тож нині прив’язуємося не до дня чи ночі, а до тривог. Як тільки їх немає – працюємо. Так і живемо. Я тут народився, тут збираюся жити далі, - каже аграрій.

Тривога серед дня в центрі Черкас. Травень. Люди і машини продовжують рух

Тривога серед дня в центрі Черкас. Травень. Люди і машини продовжують рух


«Тиша викликає тривогу»: як війна змінила відчуття безпеки в українських містах

Найцікавіші спостереження з опитування двох десятків осіб різного віку, гендеру та професій:

Серед відповідей на запитання «Що викликає найбільший страх?» домінують загрози життю – як своєму, так і близьким. Відчутно звучить страх перед окупацією, втратою дому, країни, і навіть самої України як такої.

У відповідях на питання «Що ви робите під час повітряної тривоги?» багато учасників зазначили, що спочатку читають моніторингові канали або слухають звуки. Реакції варіюються – від чіткого алгоритму дій до повної апатії через звикання.

Питання про жарти під час війни дало неочікувані, але показові результати: дехто вважає це «порятунком психіки», інші – проявом стійкості. Мемами рятуються навіть ті, хто вважає себе раціональними.

- Звісно. Якщо постійно бути серйозним, то можна швидко опинитися в дурці. Зазвичай, коли спрацьовує тривога, то це щось з серії «прокинулися бл*ді» або «о, давно не було – вже скучили». Окрема тема – сусіди, яким терміново треба вибивати килими або косити траву під час тривоги, - каже один з опитаних Сергій.

А дехто навпаки каже: «Не до жартів».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рятувальники показали наслідки ворожої атаки на Канівщині

Цікаво, що відсутність обстрілів для більшості респондентів викликає… тривогу. Відчуття тимчасовості спокою та підозра, що це – «тиша перед бурею», свідчить про глибоку психологічну втомленість.

На запитання про укриття більшість відповіла, що знають, де воно, але ходять туди вкрай рідко або й зовсім не ходять. А частина опитаних взагалі не має реального доступу до безпечного сховища.

- Ми живемо в мікрорайоні Дахнівка і конкретно там, де живу я, укриття немає. Власне, до нього дуже далеко. Я не знаю, чим думає влада. Але люди неубезпечені, - каже психолог Володимир.

Питання «Що стане причиною для виїзду?» виявило дві крайні позиції: одні залишаться до останнього, інші готові поїхати при загрозі окупації. Але майже ніхто не називає «страх» як самодостатню причину – завжди щось конкретне: діти, фронт, дім.

І на завершення, відповідь на питання «Чому ви не виїжджаєте?» після рекордних обстрілів у Черкасах у квітні 2025 року була надзвичайно показовою. Причини – глибоко особисті: любов до дому, родини, бажання бути корисними, віра в перемогу. І дуже часто – відчуття, що «вдома навіть у небезпеці – безпечніше, ніж чужина в спокої».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Близько 117 тисяч споживачів залишилися без газу на Черкащині через ворожі атаки

images

«Такі відповіді в опитуванні – яскравий приклад механізму адаптації»

Як зазначає директорка ННЦ ментального здоров'я Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Юлія Сіденко, аналізуючи відповіді ми можемо зробити висновок про загальний емоційний стан мешканців, а також про їх адаптацію до обставин в нашій країні.

Нехтування базовими принципами безпеки — напрямку повʼязано з тим, що мозок перебуваючи в постійній напрузі та тривозі обирає стратегію уникнення або ігнорування питання повітряної тривоги, укриття, тощо. Відповіді можуть здаватися жахливими в розрізі питання безпеки та збереження свого життя. Проте, в даному випадку — це оптимальний варіант для збереження емоційного стану.

Наприклад, розглядаючи концепцію Абрахама Маслоу та його піраміду потреб — ми в першу чергу говоримо про перекриття базових потреб: безпека, їжа. Враховуючи, що аспекту постійної безпеки зараз апріорі немає, фокус зміщується на більш пріоритетні в порівнянні з безпекою речі.

Перебуваючи в кризі та постійному внутрішньому конфлікті про безпеку та небезпеку за своє життя — людина обирає найбільш простий варіант уникнення. Наш мозок прагне до збереження енергії і навіть якщо певні звички та думки мають деструктивну основу — мозок все рівно буде повертатися до цього, тому що це найбільш звично для нього.

Те саме, можна сказати, про жарти, про повітряну тривогу, це також захисні механізми. Саме жарти, гумор допомагає нам зберігати баланс нашого життя. Жартуючи, ми сприймаємо і приймаємо факт того, що, так, ми можемо зараз померти. На жаль, але це реальність, як і бажання деяких «змагатися» за те хто більше пережив.

Відповіді мешканців Черкас, хоча можуть і здаватися дивним з точки зору безпеки: здивування від того, що немає прильотів, нехтування укриттям, жарти. Проте, це яскравий приклад механізму адаптації, звикаючи до екстремальних та небезпечних умов нашого життя

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Готовність до спротиву — справа кожного: як працює Центр підготовки громадян до національного спротиву

«Проект «Посилення стійкості медіа в Україні».
Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна).
Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».

Disclaimer that has to be used:
Improving Media Resilience in Ukraine Project.
Implemented by Fondation Hirondelle (Switzerland) and IRMI, Institute for Regional Media and Information (Ukraine).
Funded by Swiss Solidarity

Назарій Вівчарик

реклама

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100