Оптимізація чи руйнація? На Черкащині дискутують, чи треба закривати малокомплектні школи

Давня дискусія про те, чи потрібно «оптимізувати» мережу загальноосвітніх шкіл, не вщухає – незважаючи на всі наші революції, зміну влад й навіть бойові дії на сході країни. Для одних (умовно назвемо їх «консерваторами») збереження шкіл, навіть малокомплектних, – це необхідна умова подальшого розвитку українського села. А для інших (нехай вони будуть «практиками») маленькі школи – це бюджетний тягар і чинник низької якості освіти.

27 серпня, під час цьогорічної обласної конференції працівників освіти, яка відбувається напередодні початку нового навчального року, знов говорили на цю тему.

Нема школи – нема села?

Помітно, що зацікавленість в «оптимізації» мережі шкіл найменша в перших керівників області й найбільша – у представників райдержадміністрацій та районних відділів освіти.

Так, голова Черкаської облдержадміністрації Юрій Ткаченко поставив у заслугу освітній галузі збереження в цілому наявної мережі шкіл. А голова Черкаської обласної ради Валентина Коваленко присвятила негативному впливові «оптимізації» шкільної мережі значну частину свого виступу.

– Реорганізація та закриття шкіл у сільській місцевості – це проблема, яка постійно перебуває на наших вустах, – наголосила Валентина Михайлівна. – Зрозуміло, що це – болюче питання, і воно випливає із демографічної ситуації. Але хочу нагадати про необхідність дотримання постанови Верховної Ради України від 6 вересня 2005 року про недопущення закриття об’єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості без згоди територіальної громади.

Валентина Коваленко розповіла про своє нещодавнє відвідання села Сотники Корсунь-Шевченківського району.

– Кілька років тому під час реорганізації там закрили малокомплектну школу. І тепер будівля стоїть пусткою. А школі було близько сотні років, там уже почали робити ремонт, замінили вікна. Приїхавши в село, я застала приміщення школи в стані руйнації, – розповіла Валентина Коваленко. – У будівлі школи розкидані книжки, розбиті вікна, двері. А на дошці в одному із класів було написано крейдою: «Я ніколи не забуду свою рідну школу. Буде війна, буде багато руїн, але ця школа завжди залишиться у моєму серці». Це – щемливо.

На переконання Валентини Коваленко, такі школи потрібно зберегти «як пам’ятники, як наші духовні пам’ятники».

– Може статися так, що через кілька років зміниться ситуація, відбудеться децентралізація, і такі школи будуть потрібні! Ми маємо приклад Самогородка Смілянського району, де школа кілька років була закрита, а зараз на перше вересня тут відкриється садочок, і вже буде перший клас. Все-таки є школа – є село!

Школи самоліквідовуються

Менш ліричною й більш практичною у своєму виступі була заступник директора департаменту освіти і науки ОДА Оксана Сімушіна.

– Несприятлива демографічна ситуація призводить до самоліквідації шкіл, – заявила вона. – У 2013-2014 навчальному році у сільській місцевості не функціонувало 16 навчальних закладів (через відсутність учнів), хоча вони не були ліквідовані. Проблемою області є велика кількість малокомплектних шкіл з малою наповненістю учнів та низьким рівнем матеріально-технічного забезпечення, що не сприяє піднесенню рівня якості освіти.

За даними Оксани Сімушіної, на сьогодні таких шкіл 248, що становить 38,6%. Із них 11 шкіл – де учнів менше 10, 63 школи – де учнів менше 40.

– Наведу приклади. У Драбівському районі малокомплектних шкіл 62,5 відсотки від загальної кількості. У Лисянському районі – майже 61 відсоток. У Монастирищенському – майже 60 відсотків. У Золотоніському – майже 59 відсотків. У Корсунь-Шевченківському районі – 56 відсотків. У Тальнівському районі – 55. Норматив витрат на одного учня визначений Міністерством фінансів України. У 2013 році він становив 8123 гривні. Проте вартість утримання одного учня у малокомплектній школі є значно вищою й становить від 9 до 38,9 тисяч гривень... Зрозуміло, що неефективна, незбалансована мережа шкіл в області стримує розвиток інших галузей освіти, передусім позашкільної, – переконана Оксана Сімушіна.

Водночас вона зазначила, що 18 червня 2014 року Верховна Рада прийняла постанову про мораторій на закриття загальноосвітніх навчальних закладів. Парламент постановив, що закриття шкіл через брак коштів на їх утримання – неприпустиме.

Тому висновок, який зробила Оксана Сімушіна, прозвучав певним дисонансом цифрам, які вона називала. Оксана Іванівна попросила владні органи на місцях проаналізувати ситуацію з урахуванням прогнозованих демографічних змін та вжити заходів «щодо припинення необґрунтованої ліквідації шкіл».

– Лише громада села спільно з власником школи може вирішити, бути чи не бути школі у селі, – підсумувала пані Сімушіна.

Як «перевиховуються» батьки

Представники районів у питанні «оптимізації» шкільної мережі були взагалі категоричними.

– Це – надзвичайно складний, відповідальний і водночас – необхідний процес, – вважає заступник голови Звенигородської РДА Руслан Каюк. – Адже не можна надати якісної освіти у школі, де навчаються 25 дітей (як це було у Боровиківському чи у Мизинівському НВК), чи розпорошувати бюджетні кошти, виділені на освітянську галузь, на утримання двох неповних шкіл (як у селі Вільховець). В результаті співпраці з громадами, де були малокомплектні школи, вдалося оптимізувати ряд навчальних закладів. Як показує практика, після таких місцевих «непопулярних» реформ настрої батьків змінюються у позитивну сторону, адже підвищується якість освіти. Всім відоме гасло «Немає школи – немає села» зникає з вуст батьків із поліпшенням рівня знань їхніх дітей. Черговий раз переконуємося у малоефективності індивідуального навчання у неповних класах. А тому мораторій на закриття малокомплектних шкіл лише поглиблює зазначену проблему та не відповідає заявленому курсу Президента України щодо децентралізації влади.

Схожу думку розвивав і начальник відділу освіти Монастирищенської РДА Дмитро Бала.

– Якісна освіта – це в першу чергу сучасні умови для розвитку, навчання та виховання учнів, – зазначив він. – Створити такі умови в доволі розгалуженій мережі закладів освіти важко. Тому необхідно вирішувати проблему модернізації наявної мережі освітніх закладів, щоб діти з сільської місцевості мали можливість навчатися у закладах із сучасною матеріально-технічною базою.

На думку Дмитра Семеновича, зменшення норми наповнюваності класів у загальноосвітніх закладах сільської місцевості з 5 до 3 учнів дасть можливість забезпечити більшу частину класів малокомплектних шкіл повним навантаженням. Але «рівень, якість навчання у таких класах нівелюється».

– Сьогодні діти, розуміючи цінність якості навчання, вибирають заклади з кращими умовами. Навчання у великих шкільних колективах сприяє здоровій конкуренції між школярами, їх прогресивному, гармонійному розвитку, – наголосив Дмитро Бала.

Підводні камені «оптимізації»

Проте й «оптимізація» шкільної мережі має свої проблеми. Їх безліч, але найчастіше згадують проблему підвезення дітей із сіл, де немає школи, до місця навчання. У районах бракує шкільних автобусів, але придбати їх зараз немає жодної можливості.

– На кінець 2013-2014 навчального року 168 шкільних автобусів здійснювали підвезення у сільській місцевості більше ніж 8 тисяч учнів, – розповів голова ОДА Юрій Ткаченко. – Наразі потреба у шкільних автобусах становить майже 24 одиниці. З них 18 автобусів – для першочергової поставки. Але протягом поточного року за рахунок коштів державного бюджету поставка автотранспорту не здійснювалася. У зв’язку зі зменшенням видатків місцевих бюджетів на 2014 рік коштів на придбання шкільних автобусів не передбачено...

Великою проблемою є утримання в районах тих шкільних автобусів, які там уже є. Автобуси треба заправляти і ремонтувати, а хто цим має займатися – незрозуміло.

– Є заборгованість з пально-мастильних матеріалів, запчастин, – визнав Юрій Ткаченко. – Найближчим часом ця заборгованість буде погашена... Крім того, прошу звернути увагу й на технічний стан тих автобусів, які наразі перебувають у використанні. Це – безпека наших дітей, це наше першочергове завдання.

А навіть якщо автобус є, його полагодили і заправили, він не завжди може нормально виконувати свої функції. Одна із причин – погані дороги.

– Підвозять дітей із великими труднощами. І це теж треба визнати, – поділилася своїми враженнями від поїздок до районів голова облради Валентина Коваленко. – Зимою взагалі автобус може буксувати, стояти серед поля.

Одне чіпляється за друге, а головна проблема – бідність українських сіл і сільських районів, які зазвичай мають великі бюджетні проблеми й цілком залежать від матеріальної підтримки своїх вічних меценатів – сільськогосподарських підприємств.