На черкаському фронті без змін, або Згадуючи річницю репресій

Черкаські автомайданівці у пам'ять про масові арешти людей 23 січня 2014 року провели автопробіг від будівлі обласної держадміністрації до Золотоноші, де живуть і працюють слідчий та суддя, які запроторили за грати кількох затриманих у той вечір черкащан.

- Ми зібралися у пам’ять про мирний мітинг, який проходив рік тому у Черкасах тут, перед облдержадміністрацією. Він був жорстоко подавлений, розігнаний представниками колишньої влади. Удари дубинок посипалися на беззахисних людей, які не несли жодної загрози. Це було рік тому. Тепер давайте задамося питанням: а що змінилося? що ми зробили для того, аби щось змінилося? І найголовніше: чи готові ми жити вільно, боротися за свої права, відстоювати їх і допомагати іншим людям у цьому? - такими словами розпочав акцію пам’яті про події 23 січня минулого року координатор Автомайдану-Черкаси Роман Ганзевич.

Активісти вирішили відзначити річницю розгону та арештів на черкаському Євромайдані автопробігом від Соборної площі, де знаходиться будівля ОДА, до Золотоноші, де рік тому сімох затриманих черкащан судили за статтями горезвісних законів 16 січня. На Соборну площу вони принесли квіти до пам’ятної дошки загиблим майданівцям та українським бійцям, полеглим на сході України. Запалили лампадки та вшанували хвилиною мовчання пам'ять про них.

365 днів бездіяльності

Рівно рік тому під час суперечливої спроби взяти штурмом Черкаську облдержадміністрацію правоохоронці затримали 58 осіб. Більшість із них були арештовані не на місці події, проте судді на прохання слідчих та за підтримки прокурорів як під копірку відправляли людей у СІЗО – майже усім повнолітнім чоловікам було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Рівно рік минув від того вечора, однак більшість виконавців «наказу згори» і досі обіймають свої посади, жоден слідчий, прокурор чи суддя не покараний за свої незаконні дії та рішення.

Читайте також: Кавальчук: Усі судді, які «замкнули» людей під час революції, – на посадах

Автомайданівці обурюються:

- У той вечір люди виходили за Україну, а їх без пред’явлення звинувачень кидали в автозаки, у СІЗО, за наказом «по телефону» запроторили за грати.

- Рік пройшов, а ніякої реакції й досі немає. Ті, хто відповідав за це, і зараз лишилися при владі, на своїх місцях.

- Нашим хлопцям намагалися зламати долю. Це добре, що вони бійці і зуміли перенести це все. А різне ж могло статися!

На запитання, чому запланували автопробіг саме у Золотоношу, розповідають, що там судили одного із присутніх на акції активістів – Олександра Шульгу.

- Так, там працює моя суддя Мозгова. От у такий день захотів її провідати, сухарів передати, - жартує Саша.

Того вечора усього затримали 58 людей. Спочатку відправили у черкаське СІЗО, а звідти партіями по 6-7 осіб – у ближні райцентри: Городище, Канів, Золотоношу, Чорнобай, Смілу. Там затриманих і судили.

- Ясно, що це робилося спеціально, щоб розпорошити людей по області, щоб не було масової підтримки під судом, - упевнені автомайданівці.

Біля ОДА активісти не затримуються. Ушанувавши полеглих у боях із злочинною українською владою та російськими окупантами, вони прямують автоколоною до Золотоноші. Шлях займає близько 40 хвилин, коротаємо його розмовою. Чоловіки розповідають про той вечір, затримання, суд і перебування за гратами.

«Штурм ОДА – це провокація»

- Тоді ж навіть облраду не захопили. Насправді це була спланована акція. Нормальні люди нічого не громили, вікон не били. Там проходив мирний мітинг. А ті, хто бив і громив, усі були в масках – найняті тітушки. Їм була дана команда швидко розгромити й втекти, - розповідає Саша. Саме до «його» судді у Золотоношу їде Автомайдан.

Також дивіться відео річної давнини зі штурму ОДА:

- Більше того скажу: це були самі міліціонери, бо десь через тиждень мені подзвонив знайомий, сказав, що пропонують оргтехніку – ну, принтери та по 500 гривень і так далі. У той вечір, коли був погром, десь о шостій приїхала Газель, самі ж мєнти все повантажили й поїхали, - додає Паша.

Павла Грищука теж заарештували 23 січня минулого року і судили у Каневі. Він також отримав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

- Це все було зроблено для того, щоб знищити документи. Розгромили ж тільки ті кабінети, де була документація на збереженні, а решту нічого не зачіпали. Вони цілеспрямовано йшли туди, куди їм потрібно було, - підсумовує Юра.

Юрій Мигаль разом із Павлом Грищуком був у Каневі за гратами.

«Люди попали ні за що»

Чоловіки розповідають, що з усіх 58 затриманих у той вечір нарахували до десятка таких, кого «забрали по ділу», а решта – «звичайні зіваки»:

- Мєнти гребли усіх, кого бачили. Один далекобійник вийшов з дому, так просто не дійшов до машини.

- Люди попали ні за що. Так, були десь на районі, або взагалі далі від центру ходили, відпочивали у кафе, йшли з роботи, а їх загребли. Знайомий сидів у кафе, вийшов перекурити – його й забрали. Хлопець з тренування додому йшов – повели.

- У мене в постанові пише, що моя присутність біля ОДА підтверджується записами з камер внутрішнього і зовнішнього спостереження. Я був би дуже радий, якби вони ці записи показали. Але ж немає жодного, бо у мене є відеодоказ, що я тільки о 18:47 виходжу з прохідної на роботі, - розповідає Юра.

Чоловіки говорять про те, що більше не мають довіри до місцевої міліції. Адже як можна жити поряд і покладатися на правоохоронців, які тебе ж «пакували в автозак».

- Якщо там справді був луганський беркут, як говорять, - то це одне. Але ж перші слідчі були місцеві, дільничні. Для мене представник міліції у масці – це провокатор. Мене били чотири беркутівці, усі в масках – я ж не знаю, хто саме це був: наші чи ні. Я можу бути впевнений лише в одному черкаському міліціонері: знаю, що мого кума там не було, бо він з дружиною відпочивав у Карпатах, - говорить Паша.

- І у мене та ж ситуація. Мій знайомий міліціонер терміново «захворів» для свого начальства, щоб не мати відношення до того. Він каже: «Я знав, що мене туди відправлять», - додає Юра.

Саша: з кав’ярні – в автозак

Мене насправді там (біля Черкаської ОДА – ред.) взагалі не було. Ми компанією сиділи у кафе, знайомі подзвонили, сказали, що під облдержадміністрацією люди збираються на мітинг. Ми приїхали в центр вже десь після восьмої вечора, постояли на площі. Коли побачили, як двері почали виламувати й всяке інше, пішли у «Вулкан» грітися. Посиділи там десь до опівночі. Коли зібралися додому їхати, тоді нас і прийняли.

Завезли у райвідділ. Не встиг присісти, вже на вихід. Зрадів, думаю, о, так швидко порішали, такий задоволений, що вже додому. А ні, знову в автозак, наручники, і чую як по дамбі «ту-дух-ту-дух». Думаю, нічого собі, вже на Київ везуть.

У Золотоноші зі мною судили двох неповнолітніх, одну жінку й трьох чоловіків. Усім хотіли дати тримання під вартою. Потім, напевно, щось таки стукнуло в голову, зрозуміли, що неповнолітніх і жінку закривати не можна, - відправили під домашній арешт. А я просидів до апеляції, 8 днів. Слідчий суддя Мозгова постаралася. Вийшов десь п’ятий чи шостий з усіх, хто зі мною був у камері. До 10 років світило мені.

Приходять якось, питають, хто буде йти на прогулянку. Виводять у тих кросівках літніх на мороз -25. Пішли ж, бо скільки можна сидіти? Три доби в камері, 10 чоловік разом як закурять – хоч сокиру вішай. Та ще й воду відключали, у туалет не можна було сходити.

А матраци нам дали які! Взяв за один кінець – все вниз висипалось, за інший – в другу сторону посипалося. «Та бери давай швидко, - каже мені, - що ти тут вибираєш?» На другий день, коли підключилися правозахисники з Майдану, нам нові привезли. Та я потім так лохонувся з тим матрацом.

Заводять в СІЗО і по черзі до начальника. Той розповідає, що ви ж не бушуйте і все буде нормально, вийдете. Головне – дотримуйтеся правил. От моя черга підходить, дивлюся, однокласник мій тут працює. Питає, звідки це мене. Я ж йому: так і так. Ну, він викликав мене до себе, каже: «Саня, допомогти я вже нічим тобі не зможу, ти вже попав, але поселення в камеру до нормальних людей організую».

Читайте також: Вівчарик: Система, яка не вміє визнавати помилок

Мене відразу повели в камеру до тих, хто вже по 5 років у СІЗО сидить, чекає суду. Одним словом, заходжу я до них, а там телевізор працює, магнітофон, чайник, - все так красиво, цивільно. Давай мене розпитувати, як, за що. Я кажу, хлопці, три доби на ногах. Посплю, завтра все розповім. О третій тільки заснув, а о сьомій там підйом. Вони мені: «Не переживай, нас тут ніхто не будить, спатимеш, скільки захочеш». Я собі поспав до дев’ятої, прокидаюся, тут мені вже чайок, бутерброд, ковбаска домашня, печиво. Шкарпетки дали. Одним словом, можна жити, телевізор є.

Хлопці кажуть: «Та все, ти тут як мінімум на 7 днів, поки апеляцію не подадуть». А я все ж сподівався, що якось витягнуть, стільки ж знайомих у Черкасах є. Якраз передачку батьківську мені принесли у камеру: цигарки, їжа, все необхідне. Я ж відразу з місцевими поділився.

Ми тільки пообідали, приходять за мною: «Шульга, на вихід». Хлопці здивувалися: нічого собі, так швидко витягли. Тоді почали за мій матрац битися – новий же, тільки принесли. Кажуть, давай ти нам свій, а ми тобі старий, поганий. Давайте, кажу, не питання. Всеодно додому.

Отак я віддаю їм свій новий матрац, усю їжу, блок сигарет – собі взяв тільки 3 штуки, - одним словом, все залишив там. Виводять мене, і тут я бачу, що не на вихід, а в іншу будівлю, в іншу камеру. А там у хлопців перше запитання, чи є що курити. І я розумію, що лохонувся. Стукаю, питаю, чи можна мені повернутися до тих, інших. Тюремник каже: «Ні, є наказ, що всіх політичних в одну камеру».

В останні дні вже я захворів: горло, нежить, температура. Прошу: «Дайте мені якусь таблетку від застуди». - «Яку таблетку? У нас тільки анальгін та аспірин, все. Пий чайок».

«Вспомнишь – вздрогнешь» як у нас працює пенітенціарна система.

Паша і Юра: з роботи – за грати

Оце ж ми з Пашою після роботи пішли подивитися, що ж там (під Черкаською ОДА – ред.) таке робиться. Дізналися про мітинг з новин на «5 каналі». Ситуація взагалі смішна у тому плані, що ми додому пішли, як тільки почалося все це мерво зі штурмом. А назустріч даїшник, показує пальцем на нас: «Оцих зліва теж забираємо». І все, нас забрали.

Слідчий мене запитує, а чого я взагалі туди пішов. Я йому: «Ну, дивись, коли у сусіда горить під’їзд, всі ж збираються, треба ж подивитися на власні очі».

Із Сосновського райвідділку нас відправили у ІТТ. Поселили, так би мовити. Тільки розстелили манаття – і вже на вихід. Нас відправили на Городище. У Городищі слідчий сказав, що буде просити змінити міру запобіжного заходу зі взяття під варту на домашній арешт, суддя взагалі не хотіла нас судити, тому відправили на Канів. Там більш поступливі виконавці були. У Каневі під судом багато людей зібралося. А тим всеодно: «Хай перевертають. Мороз на вулиці, всерівно ж їхні будуть мерзнути». З-під суду нас взагалі якимись городами вивозили.

Народу у камерах було стільки, що декого возили у ближні райони на ночівлю: з Городища – у Смілу, із Золотоноші – у Канів, і це при -20 морозу. Так би мовити, екскурсію зробили по області «Золота підкова Черкащини».

Майже усіх відправили під арешт. Сиділи по 7, 11 діб, найдовше – 22 доби. Та це ще нічого, якщо взяти до уваги, що нам інкримінували статті, за які «світило» по 8, 10, 15 років ув’язнення, і ніякого умовного строку. Дивимося телебачення, історію Доктора Пі показують: на його совісті 4 вбивства, незаконне заволодіння майном, і засудили на 8 років. І тут ми: вийшли прогулятися ввечері після роботи і загриміли на 15 років.

Попали просто так, ні за що. Але ж виживають якось і там люди.

Голова суду - господарник

У Золотоноші автоколона спочатку поїхала до суду, щоб зустрітися із суддею Ольгою Мозговою та передати їй гостинець від Саші – сухарі. Як виявилося, суддя поки що не працює, термін її повноважень закінчився 1 січня і наразі вона проходить люстраційну перевірку.

Голова суду Олександр Чирва спуститися до автомайданівців не захотів, аргументуючи це триваючим судовим засіданням. Проте погодився прийняти у себе ініціативну групу активістів. Голова розповів, що не має жодного відношення до судових справ над черкаськими арештантами, що його взагалі не було на роботі у цей період, оскільки він лікувався від інсульту. Коментувати дії своїх підлеглих, зокрема судді Мозгової, голова не став, пояснивши, що не має такого права, адже кожен суддя приймає рішення незалежно.

На запитання чому суддя Мозгова не була покарана за неправосудне рішення, Олександр Чирва відповів, що це питання не до нього, а до Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Верховної Ради. Порадив звертатися із відповідною заявою у правоохоронні органи та йди до суду.

Також голова пояснив автомайданівцям, що у суді він передусім господарник: має слідкувати, чи не закінчилися марки й конверти, чи нормально працюють унітази, чи не холодно у приміщенні і чи не перегоріли лампочки. А на своїх підлеглих він жодного впливу не має та й не може мати.

Автомайданівці, розчаровані розмовою із Олександром Чирвою, залишили йому пакет сухарів для судді Ольги Мозгової і поїхали до міськвідділу міліції, аби зустрітися зі слідчим Олексієм Костогризом, який вів справу Олександра Шульги.

У відділок міліції як додому

У міськвідділку слідчого не виявилося, на телефонний дзвінок він не відповів. Натомість автомайданівці зустрілися із начальником Станіславом Шинкаренком. Він вислухав активістів та відповів на їхні запитання. Погодився з думкою, що це були замовні справи, спущені «згори», і що виконавці також мають відповідати за свої дії та рішення. Пообіцяв провести виховну бесіду із підлеглими.

Проте Шинкаренко пояснив, що не має законних повноважень звільнити слідчого Костогриза та інших його колег, які вели справи затриманих, і порадив звертатися із відповідними скаргами й заявами до слідчого управління міліції області та до суду.

«По совісті, а не по закону»

Дорогою до Черкас я запитала, чи намагалися постраждалі оскаржувати дії слідчих, прокурорів та суддів, притягнути їх до відповідальності?

- Наскільки мені відомо, щоб мати право на компенсацію за моральну шкоду, потрібно, аби мене звільнили за реабілітуючими обставинами. А я вийшов за амністією. Ніхто нічого мені не виплатив і не компенсував. А я ж тільки на адвоката витратив 4 000 грн, щоб він написав апеляцію і мені змінили запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт. Потім прокуратура сама подала позов про те, щоб мене виправдали за реабілітуючими обставини. У суді відмовили, відповіли, що немає підстав, що для цього взагалі не мало би бути тих події. Цим це все і закінчилося, - розповідає Саша.

- Розумієте, щоб добиватися правди через суд, потрібні гроші на адвоката. Ніякий адвокат за «спасибі» цим займатися не буде. Моя думка така: якщо судді одумаються, якщо у них є хоча б крихта людяності, вони самі повинні написати заяви і звільнитися. Я хочу і можу вимагати того, щоб та ж суддя Мозгова звільнилася, але як це зробити юридично правильно, я не знаю. З іншого боку, зараз таке робиться на сході, це питання не на часі. Війна закінчиться – може, тоді, - додає він.

***

Люди вимагають від посадовців жити по совісті, а останнім у такі неспокійні часи вигідніше прикриватися законом. І голова суду, і начальник міськвідділу міліції беззаперечно діють відповідно до правових норм – комар носа не підточить. Можливо, краєм душі вони справді співчувають постраждалим, проте легше й безболісніше сказати: «мене тут не було, я не маю права приймати таке рішення на свій розсуд, не маю права на власну думку, я замінюю перегорілі лампочки і взагалі тут ні до чого. Ідіть шукайте правди деінде».

- То що, ви задоволені поїздкою? – запитую.

- Ні.

- Очікували чогось іншого?

- Та ні.