Віталій Войцехівський: «Патріотизм – це коли людина намагається бути корисною тій країні, в якій вона народилася»

У кожного міста – своє обличчя. Ще п'ять років тому обличчя Золотоноші було, м'яко кажучи, непривабливим. Розбиті дороги, зруйновані тротуари, бур'яни, сміття, сморід, що поширювався центральними вулицями від очисних споруд. За перебування Віталія Войцехівського на посаді міського голови зовнішній вигляд міста змінився кардинально. Воно стало охайним, заквітчаним, з новими площами, тротуарами, доглянутими скверами, водограями. Незважаючи на свій поважний вік, омолодилося, озеленилося, ожило… Фестивалі, конкурси, концерти, спортивні змагання, інтелектуальні ігри, зініційовані Войцехівським, змінили життя містян. Гордість і турбота за маленьку і хорошу Золотоношу пробудилася і в зрілих людях, і в молоді. Тож, коли містом поширилися чутки, що чинний міський голова нібито не планує брати участь у жовтневих виборах, золотонісці запанікували, усвідомлюючи, що з кінцем каденції Войцехівського може закінчитися і подальший розвиток їхнього міста. Інтрига розв’язалася нещодавно. Дізнатися правду журналісти «Прочерка» вирішили з перших вуст. До вашої уваги – інтерв’ю Віталія Войцехівського.

– Обставини складалися так, що мені, дійсно, було над чим подумати. Отримавши кілька цікавих ділових пропозицій і в професійному, і в матеріальному сенсі, переді мною повстала дилема, в якому напрямку рухатися далі. Щиро кажучи, доволі непроста дилема, адже в мене, як і у всіх, є родина, за яку я несу відповідальність. Та якось увечері проїхав містом, проаналізував, що із запланованого втілив у життя, а що – ні й зрозумів: зупинятися на півдорозі просто не маю права й остаточно вирішив ще раз балотуватися на посаду міського голови.

– Самокритичність – риса, не притаманна українським посадовцям. А Ви скільки зробили корисного для золотонісців і говорите «на півдорозі»…

– Я просто об’єктивно аналізую свою роботу. Річ у тому, що моїй команді довелося виконувати багато незапланованих справ, які не були зазначені в програмі. Коли трапляються цікаві проекти або хтось пропонує реалізувати якусь ідею, і я розумію, що це перспективно, відмовлятися гріх. А це, відповідно, і час, і матеріальні затрати. Тому так і вийшло.

– Тоді назвіть найважливіші пункти своєї програми, які Ви виконали, а які – ні…

– Не буду деталізувати і розповідати, скільки вулиць вдалося заасфальтувати, тротуарів відновлено чи освітлення. Бо ця робота не припиняється. Найважливішим, як на мене, є реформування місцевого комунального господарства, яке стало одним із кращих в області. Із міцною матеріальною базою, новітньою технікою, якісним обслуговуванням населення. А ще – реконструкція очисних споруд, які ще зовсім недавно були міною уповільненої дії в плані екологічної небезпеки. В кінці серпня нарешті введені в експлуатацію біофільтри, третинні відстійники та біоставки, завдяки яким норми скидів відповідатимуть тепер усім необхідним вимогам. В тому числі й екологічним. А це означає, що і вода в Золотоношці стане чистою, і неприємного запаху, який так непокоїв місцевих жителів, у центрі міста більше не буде.

А щодо нереалізованого… Це – річка. Нам не вдалося як слід її очистити, а тому наступного року першочерговим буде саме це завдання.

– Золотоноша – дуже зелене місто. Ваш проект «Перетворимо край на березовий гай» триває?

– Звичайно, щороку весною й восени ми висаджуємо сотні дерев і кущів. Ця осінь не стане виключенням. Уже є домовленість про закупівлю шестисот саджанців. Це будуть і дуби, і липи, і горобина, і ялинки, і берізки. Хочемо запровадити і висадку родинних дерев. Тобто, бажаючі золотонісці саджатимуть їх всією сім’єю, і біля кожного дерева буде табличка з інформацією про те, хто ним опікується.

– Трояндова алея в центрі Золотоноші стала улюбленою для місцевих жителів. Чи плануєте ще десь зробити подібну?

– Плануємо, але розкривати секрет не буду. Спершу треба до кінця упорядкувати площу Героїв Майдану. Там заплановано і лавочки поставити, і вертикальні клумби створити, і фонтани побудувати. Паралельно з цим будемо упорядковувати парк навколо очисних споруд, щоб він став окрасою міста. А тоді створимо і кілька алей. До речі, квітів наступного року висадимо вдвічі більше ніж цьогоріч.

– Тож фестиваль чорнобривців у Золотоноші продовжуватиметься?

– Це один із найвдаліших проектів з огляду на популяризацію нашого міста. А те, що він набув Всеукраїнського статусу, свідчить про те, що значимість його оцінили й урядовці. Безперечно він продовжуватиметься. І вже є кілька ідей, як розширити його межі з тим, щоб кожного серпня до нас їхали гості з усієї України. Приміром, так само, як на Сорочинський ярмарок. Між іншим голова обласної державної адміністрації Юрій Ткаченко також пообіцяв цьому сприяти.

– Після Вашої поїздки до Сполучених Штатів Америки Ваші опоненти звинувачують Вас мало не у віровідступництві. Мовляв, гостювали Ви там у баптистів, а, повернувшись додому, на їхні гроші для дітей місцевих євангелістів будете ще й масштабний оздоровчий табір будувати…

– Із приводу віри моя позиція – принципова. Народився я в православній родині й ніколи не відречуся від православ’я. Людина не може двічі народитися на цій землі. Так само вона не може й двічі хреститися. Але як міський голова я зобов'язаний спілкуватися з людьми різних релігій. Табір у місті, дійсно, будуватиметься. Але оздоровлюватимуться в ньому всі діти. Незалежно від того, в якій церкві вони моляться. Якщо ж говорити про поїздку до Америки, то в основному я там вивчав їхній досвід в комунальній сфері. І дещо з побаченого планую втілити в Золотоноші.

– Продовжуючи тему релігії. Це правда, що один із священиків скаржиться на Вас за те, що Ви відвідуєте Успенський Собор і Красногірський монастир, а не його храм?

– Я на такій посаді, що звик до всіляких скарг. (Сміється). Тому не дозволяю закон порушувати, тому – красти, тому – обманювати… Кому це сподобається? Але, якщо говорити серйозно, то я твердо переконаний, що обов'язок і покликання священика – молитися за вірян. За мир, злагоду. За те, щоб у країні не було розколу. Якщо ж священик, навпаки, намагається сіяти між людьми розбрат, то, на мій погляд, належати до справжнього духовенства він не може. В нинішніх умовах, коли на Сході держави триває війна, це – взагалі злочин.

– Ви згадали про війну. Про те, як багато Ваша сім'я допомагає АТОвцям, ходять легенди. Що для Вас означає патріотизм?

– І як міський голова, і як приватна особа я не хочу піаритися на тому, скільки і кому я допомагаю. Тим більше, якщо йдеться про наших фронтовиків. У теперішній ситуації вважаю це неетичним. Мені взагалі імпонують люди, які роблять добрі справи не заради подяки. Приміром такі, як Віктор Полозов, котрий став справжнім другом золотонісців. Він дуже багато допомагає людям, але ніколи не афішує цього. До слова, ліхтарі, які прикрасили площу Героїв Майдану, куплені саме ним. А патріотизм… Для мене це – не гучні гасла і тим більше не членство в тій чи іншій партії. А намагання людини бути корисною тій країні, в якій вона народилася і живе.

– Віталію Олександровичу, кажуть, що всі ми – родом із дитинства. І як особистість людина формується вже в ранньому віці. Чи зберігаєте Ви в пам'яті якусь особливу подію дитячих років, яка, можливо, вплинула на Ваш характер?

– Я часто згадую свою улюблену вчительку Євдокію Талимонівну Кулибабу, яка в першому класі розповіла нам казку про сіль. Як в одному селі вона закінчилася і люди, аби не їхати по неї в Крим, вирішили виростити її на місцевому полі. Посіяли, а вона не вродила. Тоді найрозумнішого селянина, напевне того, котрий і запропонував сіль посіяти, вирішили в нору засунути, аби дізнався він, чи немає там солі. А коли витягли, то побачили, що без голови той чоловік… Ця казка так вплинула тоді на мене, що відтоді перш ніж щось сіяти, я завжди думаю, чи вродить зерно, і в будь-яких обставинах намагаюся не втрачати голови.