Бізнесмен козацького роду, чиновник, що хотів «ламати систему» і головний отаман Холодного Яру. Крім усього переліченого, Олег Островський ще й учасник російсько-української війни, кандидат у нардепи і засновник «Еко-ферми». Воля в нього не тільки в серці, а ще й у номерах його улюбленого автомобіля, що пройшов з ним гарячі бойові точки на Сході. А також, козак із Черкащини іще й патріотичний модник – якось навіть працівникам управління культури пропонував щочетверга ходити в вишиванці.
Скільки саме вишиванок має Олег Островський, хто довів його до звільнення з посади в ОДА і кого ненавидить найбільше в житті, він розповів журналісту «Прочерку» в «Суботньому інтерв’ю».
Пане Олеже, жителі області вас асоціюють з Холодним Яром, де ви є головним отаманом. Також відомо, що ви бізнесмен, журналіст (головний редактор газети «Козацький край», - ред.) та колишній начальник управління культури в Черкаській ОДА. Що із цих понять до вас ближче: журналіст, політик чи бізнесмен?
Мені ближче бути свідомим українцем. Після того, як я звільнився з посади начальника управління культури, займаюсь в основному соціальними проектами, просвітницькою роботою.
Для мене зараз перехідний період – я не чиновник, не державний службовець, не бізнесмен… До нового року буду визначатись, де я буду реалізовуватись, але на сьогоднішній день я просто веду просвітницьку роботу – це газета «Козацький край» та інші соціальні. Я 20 років займався підприємницькою діяльністю, в тому числі сільським господарством, можливо, я зважу всі «за» і «проти» і повернусь у сільське господарство, буду займатись фермерством та і все.
Про вас багато говорили, коли ви прийшли на посаду очільника управління культури. Потім після вашого звільнення почали говорити менше. Чи не ображає вас це?
Здається, Гурченко говорила: «Якщо ти йдеш і тобі в спину плюють, значить ти правильно ідеш, ти попереду». Я тоді прийшов на посаду очільника культури, в якому, на жаль, займаються не культурою, а … (пауза, - ред.) …іншими речами. Стандартне бачення тих негідників, які там сидять, - що Островський має тільки ходити на наради і, вибачте, задницю комусь заносити. То цього не буде.
Олег Островський з послом Індії в Україні
Ви, як тільки прийшли на посаду в управління культури, сказали фразу: «Я зламаю систему». Через рік ви звільнились. Чи можна сказати, що система зламала вас?
Всі запитують мене, чому я пішов чиновником, держслужбовцем. У мене відповідь одна – мені Бог дав змогу спробувати себе державним службовцем, очільником культури. Я, як людина, яка звикла не стояти на місці, а рухатись, прийняв рішення спробувати, щоб потім не шкодувати за те, що ти не зробив. Як кажуть, поки в г.вно не вступиш, ти не дізнаєшся, як воно смердить. Тепер я знаю.
З іншого боку, перед тим, як іти на посаду, я ставив перед собою цілі: мінімально – це рік пропрацювати, максимально – як вийде. Крім того, ви ж самі розумієте, що Островський сам систему не зламає…
Але ви на цьому наголошували. Зараз ви погоджуєтесь, що у вас не вийшло?
Я скажу так, я систему не зламав, але я заклав, можна сказати, такі камінці, які її з часом самі зламають. До того ж, будучи на посаді, я зрозумів, що не потрібно систему ламати, потрібно нову будувати. Пацієнта, якому вже «кирдик», вилікувати неможливо. Треба робити нову систему з новими людьми, з новими підходами, сучасними європейськими. Але будувати її старі люди не зможуть. Ті, хто працював 5-10 років, а там ще й більше працюють, - це ті гвинтики, які потрібно викинути на смітник. Це відпрацьований механізм.
Ми з вами дуже загально говоримо. Я думаю, не всі читачі зрозуміють оці поняття системи, яку потрібно для чогось ламати. Все таки, ви можете назвати три яскраві особливості, які вам не подобались у роботі очільника культури?
Перше: скажу так, що 90% усіх керівників на будь-яких рівнях усіх культурних закладів – це вихідці із «совка». Це люди, які звикли працювати в цій системі. І будь-що нове для них – це як серпом по одному місцю. Мене або не розуміли, або не хотіли розуміти – «накривались тазиком» і відбивались.
Це стосується більшості працівників закладів культури.
Друге: мені не подобається, що з управління культури зробили таких… як це пояснити… «масовиків-затєйників», які повинні квіти покласти, вчасно гімн увімкнути та з прапорами людей зібрати і водити їх. Це при тому, що культурі підпорядкована релігія, культурна спадщина, театр, філармонія, бібліотеки і так далі. Усе зводилось до того, що моє управління мало займатись тільки нарадами, серед яких 90% - це даремно витрачений час, а також покладанням квітів на якихось масових заходах. Хоча цим, я вважаю, повинен займатись лише організаційний відділ
Із того, що потрібно було робити у сфері культури, ми робили 10%, а 90% - це ми займались дурницями. Мене це «коробило».
Перерахуйте те, що потрібно було зробити, але ви з тих чи інших причин це зробити не змогли.
Перше: декомунізація, яка досі не закінчена. Я б за півроку все закінчив, але гальмували органи місцевого самоврядування.
Друге: досі немає чіткого переліку об’єктів культурної спадщини і його підпорядкування. Елементарно, барельєфна дошка на будинку та пам’ятні знаки кому належать – ОСББ, місту, чи громадській організації, яка їх причепила чи поставила?
Третє: в документації бардак. Немає єдиного реєстру культурної спадщини. Добре, що ми хоч встигли запустити сайт обласного управління культури, де моніториться, зберігається та систематизується інформація.
Я планував зробити системну роботу – промоніторити повністю і зробити реєстр усіх пам’яток. Зробити паспортизацію, де потрібно. Такий собі електронний довідник, щоб це було в зрозумілій формі подано.
Було прийнято ряд цілих програм. Де вони? Повмирали. На жаль, 50% фінансування, яке було виділено на проведення якихось заходів, я впевнений, що пройшло тільки по паперам, а гроші витратили по іншим потребам. Цільового використання грошей не було. Те що було записано в робочому плані заходів на рік, який візували Овчаренко та Коваль (заступник голови ОДА Сергій Овчаренко та перший заступник голови ОДА Віталій Коваль), не виконано. А якщо щось не проводиться і не виконується, то кажуть: ідіть до Островського.
І виходить, що всі цей план погодили, але якщо Островського немає, то давайте ми ті кошти перенаправимо, умовно, на лампадки якісь. А це більше мільйона.
Був скандал з Миколою Теліженком. Зробили в краєзнавчому музеї зал «100 років Української революції». Він робив для того залу витинанки. У травні відкрився цей зал. З ним розрахувались тільки 10 днів тому. А до цього вони казали: «у нас грошей нема». Хоча це було закладено в обласній програмі. Це про що говорить? Простіше лампадки купити.
Ще будучи на посаді очільника управління культури, в інтерв’ю ви говорили про тиск, який ніби то на вас здійснювався. Вже пройшло багато часу з моменту вашого звільнення. Чи можете ви зараз сказати прізвища, хто на вас тиснув і через кого Олег Островський таки залишив посаду?
Я повторюсь, що мій ККД на посаді очільника культури був 10%. Це не від того, що я погано працював. Мені просто не дали сформувати свою команду, адже на всіх рівнях залищались старі кадри. Як можна було працювати без бухгалтера, юриста, заступника? Вони були підпорядковані старому управлінню і своїх функцій не виконували.
Хто не дав сформувати команду?
…Моя стратегічна помилка була в чому? Я прийшов з нуля і створив нове управління культури і зв’язків з громадськістю, і при цьому я зробив помилку – 95% людей я взяв старих, тих, хто там уже працював. Плюс мені чітко сказали: Суховий (начальник відділу охорони культурної спадщини, музейної справи та з питань релігій Микола Суховий, багаторічний чиновник, - ред.) гарний хлопець – він має бути в тебе в заступниках.
Хто сказав?
Ну, не одна людина казала… Він – людина старої системи, він звик так працювати і я розумію, що для того, аби збудувати щось нове – не треба було його брати. Але ж..
У вас не було іншого вибору?
Ні, вибір є завжди. Я міг його не взяти, але я підходив конструктивно: мені однозначно потрібні фахівці які працювали в цій системі. Я повірив, що люди можуть змінюватись. Не повністю, але хоча б частково відношення до роботи змінити. І я помилився. Повторюсь, я взяв 95% старих працівників на чолі із паном Суховим. Це була моя рокова помилка, бо люди на жаль не змінюються. Вони зрештою почали підкилимну війну, бо я прийшов з іншим баченням. Вони звикли так жити і Островський в цю концепцію не вписувався.
Перші проблеми почалися з грудня, як тільки почали проходити конкурси на директорів обласних комунальних підприємств. А потім вже з січня, коли повне фінансування галузі було підпорядковане моєму управлінню (за 2016 рік все фінансування було через старе управління культури, яке було в стані ліквідації) до цього в нас кошти були тільки на зарплату, податки і комуналку. Зрозуміло, що це нікому не подобалося (в першу чергу бухгалтеру старого управління Ляпуновій і Суховому). До цього вони 8 років всіма коштами, як хотіли так і крутили... Я вважаю це два основних моменти.
Як ви думаєте, голова ОДА, керівництво області могло вплинути на тих людей, які вели підкилимні ігри, про які ви згадали?
Я скажу так: голова ОДА може все. А з іншого боку… Я думаю, на той момент голова ОДА просто не схотів втручатись у ситуацію. І я його в дечому розумію. Тобто, коли у людини апендицит, то потрібне хірургічне втручання, а коли просто болить живіт, для чого туди лізти? (Сміється) Його можна просто погладити і все пройде.
Я дякую Юрію Олеговичу, що він дозволив мені пройти ту школу державного службовця. Я змінив погляди на державну службу. Так, гризли мене добре, але я вам скажу так: мене не з’їли, я вийшов звідти погрижений, але не з'їдений. Ніхто не може сказати, що Островський брав хабарі, чи давав комусь хабарі. Я практично не користувався службовою машиною. За рік роботи я не взяв жодного літру бензину. Я переважно їздив на своєму приватному транспорті і 100% бензину я купляв особисто.
Ви говорили, що ви 20 років у бізнесі. Потім ви сказали, що ви зараз не є бізнесменом. То я трохи заплутався, у вас є зараз бізнес чи ні?
Трішки не так. Я сказав, що я бізнесом не займаюсь, бо я звільнився і з травня місяця стою на обліку в центрі зайнятості. Я сказав, що якщо ви знайдете мені приблизно таку роботу, з такою ж заробітною платою, то можливо я піду знов на державну службу.
Ця посада має бути пов’язана з культурою чи не обов’язково?
Не обов’язково.
І ще питання, яка зарплата?
Близько шести тисяч гривень.
Ви отримували близько шести тисяч гривень, будучи на посаді керівника управління культури в ОДА?! А скільки ви витрачали на бензин?
Ну… можете порахувати. Математика точна наука. 5 днів на тиждень їздити на роботу із Червоної Слободи (Олег Островський проживає у селі Червона Слобода Черкаського району, - ред.). 12-15 км в одну сторону, в дві сторони – це 30 км. Тобто десь 7-8 літрів на день. Грубо кажучи, 150-200 гривень щодня я витрачав на паливо. І виходить – 4-5 тисяч на місяць. Але це якщо тільки їздити на роботу, і не враховуючи те, що я їздив і в Київ, і в область.
А як ви гадаєте, якщо зараз ви знайдете таку ж приблизно вакансію, з такою ж заробітною платою, то чи вистачатиме вам грошей? До того ж, ви говорите, що бізнесом зараз ви не займаєтесь.
На сьогоднішній день я ще не прийняв рішення, де я себе бачу. Якщо попередній раз, коли я йшов на державну службу, був на сто відсотків упевнений, що хочу бути керівником управління культури, бо маю певний багаж знань і вмінь, то зараз я не впевнений, чи хочу знову повернутись на державну службу.
В моєму управлінні зарплати більш ніж 7,5 тисяч гривень не було. Можете тільки посміятись. У звичайних працівників була зарплата 3,5 – 5 тисяч гривень.
Якщо ми зараз боремось з корупцією, то в начальника такого рівня як я зарплата має бути мінімум 20 тисяч гривень. Я не кажу про потреби на машину і таке інше. Це потрібно, щоб людині на такій посаді не хотілось брати хабарі і щось видумувати.
Я знаю, що в міській раді зарплата була вдвічі-втричі більше ніж у нас. З мене тоді сміялись, казали: ну ти дурачок, навіщо ти ходиш туди на таку зарплату. Я тоді міг це собі дозволити, бо в мене був певний фінансовий запас, бо я багато років займався приватним бізнесом. З державними коштами ніколи пов'язаний не був і «мутняки» ніякі не робив. Плюс, у мене дружина займалась приватним бізнесом. Але я звик так, що чоловік має заробляти гроші.
Тому це стало ще однією причиною, чому я звільнявся. Я рік пропрацював на державу фактично за власний кошт. І я зрозумів, що далі сенсу нема, що мені потрібно сім’ю годувати.
Але ж ви говорите, що зараз плануєте йти на подібну посаду. То як ви збираєтесь годувати сім’ю?
Коли я звільнився, у мене був вибір: ставати на біржу, або не ставати. Звісно, я став на біржу З іншого боку, я стою зараз на роздоріжжі: чи мені шукати себе якимось чиновником, чи мені ставати бізнесменом і поєднувати бізнес із соціальною роботою.
Я думаю, що більше я схилюся до того, що повернуся в бізнес і буду займатись громадською роботою, яка, між іншим, потребує фінансів. На сьогоднішній день, я не вірю громадським активістам і громадським організаціям, які не займаються бізнесом. За що вони тоді живуть? Або вони тоді лобіюють якісь олігархічні структури або бізнес-структури, або якихось депутатів.
Також не бачу себе в політиці. У мене є багато пропозицій від різних політичних партій. Вони в мене були завжди. На щастя і слава Богу, я ніколи не пішов до жодної політичної сили, бо я нікому не вірю. Нікому!
Давайте повернемось до питання бізнесу. Зрозуміло, що бізнес – така річ, яка просто так не зникає. Коли ви йшли на посаду в ОДА, ви продали свій бізнес, чи передали комусь? Ви сказали що не займаєтесь бізнесом, то де він зараз?
Цікаве питання. Я бізнесом щільно перестав займатися ще перед Майданом. На мене тоді чинився тиск з боку «Партії регіонів». Ви знаєте, які війни були за «Дикий хутір» - музейний комплекс, який я збудував, те що в мене землю віджимали, коли я займався фермерським господарством.
Я тоді фактично частину бізнесу втратив через регіоналів, закрили пекарню. Після Майдану ми з травня місяця були на війні. Після війни, на початку 2015-го року в мене були пропозиції очолювати Чигиринський район. Так склалося, що це не вийшло. На той час я займався тільки газетою, просвітницькими проектами.
Якщо ви запитаєте: за що я жив весь цей період, я відповім: 50% із того, що в мене було, я встиг продати. У мене залишилась одна машина, квартира в кредиті, і трохи підробляв приватним підприємцем на той час.
Розкажіть про свій проект «Еко-ферма». У вас, здається, тоді були якісь екзотичні птахи. І чи плануєте ви зараз відродити «Еко-ферму»?
Це, якраз той проект, який я в 2013-му році закрив. Зараз вона не діє. Є думки відродити її.
На той час на «Еко-фермі» у мене була кролеферма, було вівчарство, перепілки, цесарки, гуси, кури. Ми старались різновекторно працювати, щоб було різноманіття. На «Дикому хуторі» у нас була міні-ферма, там були і віслюки, і коні, і поні… Але це в маленьких масштабах. А на «Еко-фермі» більш промисловий масштаб.
На сьогоднішній день, щоб вижити «Еко-фермі», потрібен персонал. А з трудовим ресурсом у селі дуже важко. Для обслуговування маленького фермерського господарства необхідно від 5 до 10 осіб. Це мінімум. Якщо робити в Чигиринському районі, то із Черкас людей не навозишся, із Чигирина теж. Тому потрібно робити десь поблизу Черкас, в радіусі 5 км.
А взагалі, цікаво, це актуально зараз для України? Реально є попит на цесарок і перепілок?
В Україні сільським господарством вигідно займатись завжди. Питання, як ти до цього ставишся. У мене була торгова марка, своє фермерське господарство, і свої землі, де вирощували корм для цієї живності. Єдине, що ми не встигли тоді зробити – це мережу своїх закладів для реалізації продукції.
Але, якщо ти пропонуєш кролика, цесарку чи курку, які їли одне сіно, траву і кукурудзу, і при цьому жодною хімією їх не годували, то таке м'ясо автоматично дорожчає в ціні, і воно не конкурентоспроможне з продукцією великих ферм, які вирощують тисячами свиней і корів. А люди у нас не готові платити за хороший продукт.
Тому до цього потрібно зважено підходити і все треба рахувати.
Є таке визначне для Черкащини місце, яке знають і в інших областях, називається воно «Дикий хутір». Ви зараз є його власником?
Проект і сам комплекс «Дикий хутір» - це стовідсоткова моя ідея і моє виконання. Збудовано воно за приватний капітал моєї родини. Там немає жодної копійки державного фінансування. На сьогоднішній день я готую його реконструкцію, бо виповнюється 10 років, як він відкрився.
Це власність моєї родини. Я не власник. Я даю вам 500% гарантії, що за 10 років жодної гривні з того, що заробляє «Дикий хутір» особисто я не взяв собі. Всі прибутки вкладаються там же у Холодному Яру, в просвітницькі заходи, у видавництво газет, у лікування дуба, на благодійні заходи, збудовано вежу і каземат. Це, мабуть, моє покликання, зробити так, щоб бренд «Холодний Яр» не вмер.
Туди приїздять туристи. Згідно статистики, яку дав у 15-му чи 16-му році державний заповідник, то за рік приїхали близько 25 тисяч туристів. Це офіційно ті, хто купив квитки до тисячолітнього дуба. А неофіційно, серед тих, хто не йде до дуба і не купляє квитки, то я думаю, можна цю цифру на три помножити. «Дикий хутір» знають у всій Україні. У нас зараз багато замовлень на банкети. Це свідчить про те, що Дикий хутір тримає марку.
Останнє питання, що стосується бізнесу. Ось цей заклад «Гараж» (ресторан у приміщенні ТЦ «Хрещатик-сіті», - ред.), де ми зараз знаходимось… Його власник Олег Островський чи ні?
Тут історія така… Після Майдану я був упевнений, що в нас половина ватників, а половина патріотів. Після того, як я повернувся з війни, я зрозумів, що в нас ватників набагато більше. Я тоді в цьому приміщенні, яке взяв в оренду, зробив такий собі клуб патріотів. Ми його називали «клюб патрійотів «Укроп».
Тут постійно виступали українські рок-гурти, лунала українська музика, виступав вертеп, усім подобалось. Для АТОвців тут було 50% знижки на все. Поїхавши на війну, я залишив тут адміністратора, сподівався, що заклад буде розвиватись. Але повернувшись, я побачив, що вони не втримали його на тому рівні, на якому він був, адміністратор не впорався зі своїми функціями, почались крадіжки, п’яні дебоші… Я тоді згорнув той проект. І тому це було перепрофільовано в «Гараж». Тут прибутків вистачає тільки платити за комунальні послуги, платити оренду, зарплати. Я можу сюди прийти кави випити, шашлик з’їсти, бо тут дуже смачний шашлик, і за все це просто не розрахуватися. Це все, що я можу собі тут дозволити. Але це робочі місця. Воно оформлено на мою дружину, і вона теж звідси ні копійки не бере.
Олег Островський з дружиною
У Фейсбуці є фотографія, де ви з прапором «Воля або смерть» позуєте в Москві. Це був, здається, 2014-й рік. Що ви там тоді робили?
Ні, це був 2012-й. У 14-му мене звідти б не випустили (сміється, - ред.). У нас була така просвітницька акція Холодний Яр – Хортиця – Соловки. Ми їхали по місцям «подорожі» Петра Калнишевського, якого везли на Соловки в заслання, звідки він не повернувся. Ця просвітницька місія називалась «Вогонь волі». Ми із собою везли вогонь з Холодного Яру.
Бачив й інші ваші фотографії з різних країн. Часто буваєте закордоном?
Як був приватним підприємцем, дуже часто бував закордоном. Не побоюсь сказати, що півсвіту побачив. Я був у Південно-Африканській республіці, в Бразилії, Мексиці, США – проходив стажування по агробізнесу – це найбільш далекі країни.
Зараз я мало подорожую. Щоб подорожувати, потрібно бути фінансово незалежним. Цього року в мене було дві поїздки по святих місцях. Ми з дружиною літали в Єрусалим. Були там близько 5 днів. Це мало. Я вважаю, що кожен православний повинен хоч раз у житті відвідати святі місця, такі як Єрусалим, Афон і так далі.
Хтось вірить в Бога, хтось ні. Я скажу так: на війні атеїстів не буває. Там такі молитви, які в жодній книжці не напишуть, жоден батюшка їх не знає.
Ще дехто каже: церква – це тільки заробіток для попів. Я вважаю так, що не обов’язково ходити до церкви. Для мене важливо, щоб бог був живий у голові і серці. Що таке Бог? Я думаю, це якась енергія. Але те, що він є, то я впевнений.
Ви зачепили тему війни… Якось поширювалась така історія, що наче б то колись ви повертались із зони АТО і в багажнику вашого автомобіля працівники міліції знайшли зброю. Чи була така ситуація і певні проблеми з міліцією?
На війну я завжди їздив зі своїм автоматом, який купив ще в 2010-му чи 11-му році, офіційно зареєстрований як мисливська зброя. Туди ми завжди їздили з побратимами, повністю забивали машину «волонтеркою», щоб машина дарма не каталась.
Їздив я завжди своєю машиною з номерами «Воля» Цю машину можна в музей здавати. Багато хлопців знають, де ця машина їздила, як вона з під мінометного обстрілу виходила, як позаду з Граду валили і вона виїхала, як з Георгіївки вона виїжджала. Вона об’їздила весь передок. І це в пекельному 14-му році. Я цією машиною Жеку Чеха (Євген Войцехівський – черкащанин, загиблий в АТО, - ред.) ще живим у лікарню відвозив. Нас зупиняли дуже часто. У нас були документи, що ми військовослужбовці, були документи на зброю і як тільки нас зупиняли, ми все показували і проходили всі пости контролю – близько 10.
Ви колись пропонували в управлінні культури, щоб усі працівники ходили по четвергах у вишиванках. Питання таке: скільки у вас вишиванок?
Ну 10 точно є. При чому різні. І я хочу, одну чи дві підкупити. Оскільки українська вишиванка – це наша автентична народна культура, то вона повинна бути в кожного. Не обов’язково купляти дуже дорогу вишиванку. Зараз її можна купити за 300-500 гривень. У мене найдорожча вишиванка, яку я купив ще до війни у 2011-му чи 2012-му році у Львові за 200 доларів. Десь приблизно раз на рік я одну вишиванку купляю.
Зараз вишиванка стала брендом та навіть гламуром. Діловий стиль – це не обов’язково краватка. Якщо в тебе вдягнений піджак, а під ним вишиванка, то це теж дуже гарно. Просто людям потрібно ще привити цю культуру.
ТОП
У нас є рубрика ТОП. Ми пропонуємо вам визначити ТОП у кількох питаннях.
Назвіть трьох сучасних відомих діячів із Черкащини, якими ви пишаєтесь.
Кому б я сказав респект?… Шкляру! Людина завжди відстоювала свою думку і могла сказати будь-кому і будь-що.
З політиків черкаських, на жаль, не вірю нікому. Якби я повірив комусь із політиків, то можливо я був би у цій політичній партії. На жаль, жодного політика не можу назвати… Хіба що, Олег Петренко. Тому що в людини є своя позиція. І я знаю, що він її не продасть.
Третій – це з області культури, це Владислав Чабанюк – директор заповідника «Трипільська культура». Ця людина дуже фахова, вона цим живе і пропускає все через себе.
Назвіть трьох сучасних відомих діячів із Черкащини, за яких вам соромно.
Ну… Мені прикро за Олійника (колишній міський голова Черкас, що втік до Росії, - ред.). Все таки бути патріотом, а потім так перефарбуватись і змінити орієнтацію…
За кого ще прикро? Я так скажу: за всю мразь, яка служила «Партії регіонів», яка їй лизала одне місце, а потім перекрасились. На будь-якому рівні – від сільської ради до ОДА.
Від редакції
Шановні читачі, «Прочерк» пропонує Вам рубрику «Суботнє інтерв’ю», в якій ми спілкуємось із провідними черкаськими політичними, громадськими, культурними та іншими діячами і ставимо їм питання, які зазвичай ставити не прийнято – про особисте життя, способи заробітку, власні недоліки, страхи і так далі.
Відзначимо, всі герої обираються виключно з огляду на їх цікавість черкащанам та популярність, а питання не мають жодних обмежень і не відображають чиїсь політичні інтереси.
Також у коментарях до статті Ви можете писати пропозиції щодо майбутніх героїв таких інтерв’ю. Будемо намагатись враховувати всі Ваші побажання.
реклама
Коментарі
Для безголовых дураков написано.
1. Козацкий род + 500 к интеллекту.
2. Хотел сломать систему, но не сломал +500 к карме.
3. Головный атаман не пойми чего - +500 к харизме.
А переводя эти дебильные титулы на человеческий язык - обычный демагого и спекулянт на национальных комплексах.
в Верховную раду не вносились." Об этом заявил глава комитета
ВР по вопросам безопасности Сергей Пашинский в среду, 8 ноября
ССЦIКУНИ!Даже разорвать отношения неспроможни.ТОлько вякаете
засраша параша тощо.
Я почитав би інтерв'ю з керівником обласного СБУ - про те, скільки реальних сєпарів в області піймано з початку року і скільки віртуальних ватників виловлено із соцмереж.
А з нормальними людьми плануються інтерв'ю?
Дивує, як його занесло у смердючу "політику" черкаського "рівня", бо він і без неї самодостатній був - зробив відомий на всю Україну крутезний ресторан "Дикий хутір", поєднаний з музеєм і з церквою поруч (ще й якийсь каземат Калнишевського) , робить класну газету (тільки щось я її вже місяців зо два не бачу, де раніше міг її взять), реалізував дуже цікаві проекти в агробізнесі (тільки наскільки знаю - він вже згорнув декільках з них). Таке враження, що "сходивши у владу", він тільки розгубив частину з того, що мав.
Бажаю Олегові розмаху в бізнесі і справах - такого, від якого тільки гикнули б заздрісники. А вороги хай згинуть, як роса на сонці!
та ця акцiя Холодний Яр – Хортиця – Соловки московiї до сраки.
Це дуже точна характеристика сьогоднiшнIх бидловато-скажених
"хазяев жизни".повоевал он-пограбил.я 28 лет переодически "весло" в руках
держал но в москву не ездил в основном по перфериям.А этот гусь зразу до Москви.
Да он просто "burned-out hipie"
А названі прізвища якихось примітивних "шісток" з управління культури, які щось там по-дрібному шакалять - це не анонсоване "Прочерком" гучне "викриття".
Чесно кажучи, очікував значно більше від публікації. Таке враження, що Островський кожного разу щось не договорює - і таке відчуття, що не договорює найцікавіше
Стрічка RSS коментарів цього запису