З лайками, розбитим склом і поламаним турнікетом у фойє Черкаського міського Будинку рад 14 березня закінчився черговий черкаський мітинг. Цього разу його організовували афганці, а під шумок прийшли й інші – комуністи, соціалісти. Таким чином завдяки афганцям усі бажаючі змогли випустити пар. Відмінність цього мітингу від інших була в тому, що цього разу бажаючих потрапити в будівлю, щоб висловити своє «фе» просто в кабінеті у мера, ніхто не затримував...
Сергій Одарич спокійно дивиться відео на сайті «Прочерк», де показано, як в конференц-зал мерії вривається схвильована юрба. «Ми це все проходили… Я особисто виводив на мітинги 100-150 людей!» – розповідає мер, як загартовувався в молоді роки.
Пригадаймо як торік у жовтні містом пронеслася
хвиля мітингів проти зменшення кількості пільгових тролейбусів. Тоді це
переросло у штурм міського Будинку рад (спершу) і штурм обласного Будинку рад (вже потім, коли там засідали черкаські депутати). У обох випадках правоохоронці успішно погасили агресію натовпу (у другому випадку міліціонерам навіть допомагали молодики характерної зовнішності).
Чи то правоохоронці злякалися афганців, чи просто команди не було їх
спиняти, але нині мітингувальники проявили себе. Та чи добилися того, що
хотіли? Міський голова Черкас Сергій Одарич таки вибачивши, але за комуністів, які розпочали війну в Афганістані. Мер попросив вибачення перед захисниками… України.
У інтерв’ю Сергія Одарича «Прочерку» ми насамперед хотіли з’ясувати, що відчуває мер після такого вулкану негативних емоцій в його бік, до кого в нього є претензії та чи переглядатиме він свої погляди стосовно розвитку міста…
– Чи вмієте ви матюкатися?
– Вмію, а чого ж ні.
«Я звик довіряти людям», – каже Сергій Одарич. Мітингувальники спершу пообіцяли надати йому слова, але потім почали «закрикувати»
– То чи могли б ви так само відповісти людям, що прийшли кликати вас на мітинг? Вони ж поводилися, м’яко кажучи, невиховано… Чи ви поважали тих, що прийшли до вас в приймальню?
– Я взагалі до всіх людей ставлюся з повагою. Якось я був на конференції по розвитку міст, де були присутні інші керівники міст, районів, областей. Перед нами виступала професор з Санкт-Петербургу. Вона виходить і запитує: «Знаєте, чим наше суспільство відрізняється від західноєвропейського, американського?». І попросила підняти руки тих, хто вперше бачачи людину, їй довіряє. Я задумався і підняв руку. Таких виявилося ще 10-15% в аудиторії. А професор і каже: «У Західній Європі чи Америці коли задаєш таке запитання, то 90% піднімають руку». Тож я схильний довіряти людям. Вже в процесі подальшого спілкування ставлення до конкретної особи може змінюватися. Але апріорі я вірю всім і з повагою ставлюся до всіх. Адже будь-яка людина заслуговує на повагу. У випадку з мітингом, люди прийшли висловити свою позицію і це теж заслуговує на повагу, бо багато є тих, яким все байдуже. Інша справа, що буває шкода людей, бо іноді вони бувають засліпленими своїми стереотипами. І це стосується всіх. Я і себе періодично ловлю на таких речах, що робиш щось не задумуючись, бо апріорі так завжди вважалося нормальним. От нещодавній епізод: нам законодавство дало люфт в держзакупівлях, підвищивши планку для проведення закупівлі до одного мільйона без тендеру. І ми запроваджуємо нову систему. Тобто, ми не будемо без конкурентних процедур замовляти роботи, але ж певні зміни будуть. І в контексті цього вважається нормальним, що учасник тендеру повинен дати довідку, що він не банкрут, що в нього немає боргів перед бюджетом і таке інше. Але я задумався: чому людина, яка хоче брати участь в тендері відразу нами – владою – ставиться в позу винуватого? Чому людина одразу повинна збирати довідки, що вона невинувата. Чому ми людині не віримо? Ми повинні висловити умови тендеру, що до участі не допускаються підприємства-банкрути тощо. І достатньо того, що людина напише, що вона представляє таке-то підприємство, яке боргів немає і все. Ми апріорі маємо людині повірити. А далі вже коли ми будемо укладати договори, то ми повинні пересвідчитись в цій людині, пославши запит в агентство з питань банкрутства, в податкову, інші установи. Я вже говорив про це на зустрічі з Фірташем. У спілкуванні між людьми має бути презумпція порядності.
– Ви повірили організаторам мітингу, вийшли, але вам не надали слова. Пізніше були знову перемовини, вибачення і таке інше. Як відреагували на все це ваші близькі, колеги мери інших міст?
– Нормально відреагували. Я отримав багато повідомлень з підтримкою, з готовністю їхати мені на допомогу. Та взагалі всі ці події не були великою проблемою для мене. Років двадцять з чимось тому я ці всі речі пройшов і вони були значно страшніші.
– Нещодавно в Черкасах вже проходили мітинги, зокрема, проти відміни пільг в тролейбусах. Тоді міськраду штурмували бабусі-дідусі. Але тоді було більше міліціонерів…
– Після того, як у 89-90-х роках на мене і моїх колег йшли омоновці з дубцями, лупили і били, все те, що відбувається зараз – це дитячий лепет.
Торік у жовтні правоохоронці активно відпихали пенсіонерів від мера
– Але все таки у вас є претензії до правоохоронних органів, адже вони лише пасивно спостерігали за штурмом афганцями приміщення?
– Завжди, коли владі надходить будь-яке повідомлення про проведення масового запиту, ми надсилаємо повідомлення в правоохоронні органи, щоб вони мали на увазі. А далі вже вони відповідно до своїх інструкцій вирішують, яка кількість правоохоронців необхідна для підтримання громадського порядку. Я вважаю, що дії міліції були професійними в цій даній ситуації.
– У вас немає образ до керівництва обласної міліції?
– Немає.
– Дивно просто, що перед пенсіонерами, які вимагали повернення пільг на проїзд в тролейбусах, двері міськради одразу закрилися, а афганці увірвалися і ніхто особливо не чинив їм опір…
– Ну гаразд, давайте моделювати ситуацію. Уявіть, що виходить спецназ і починає зупиняти людей. Що далі? Було б силове зіткнення! Тверезих людей, на жаль, в натовпі було дуже мало. На жаль, було багато п’яних. Агресивні п’яні люди однозначно призвели б до зіткнення з міліцією, були б постраждалі, побиті шибки, вибиті зуби, побиті ребра. Навіщо це? Демонстрація міліції і спецназу провокує зростання агресії і силовий варіант. А так нам з Червонопиським (Сергій Червонописький – голова Української спілки ветеранів Афганістану – Ред.) вистачило розуму і мужності не допустити силових зіткнень. У конфлікті було три сторони: сторона Афганців, моя сторона і сторона примкнувших до афганців. Ні моя сторона, ні сторона афганців не була зацікавлена у конфлікті. Для афганців вихід ситуації з під контролю було б катастрофою. Бо це вони скликали людей, брали на себе відповідальність, зокрема, брали на себе обов’язки по підтримці громадського порядку: робили ланцюги, зупиняли тих, хто проривався. Тож якби ситуація вийшла з-під контролю, насамперед постраждав би імідж афганців і, зокрема, Сергія Червонописького. Тож якщо ви звернули увагу, ніхто з афганців нічого не бив і не трощив. Це робили ті люди, які виконували функції провокаторів в цій ситуації. Тому я був достатньо спокійний в цій ситуації. Я розумів, що сам Сергій Червонописький не був зацікавлений у переході ситуації в неконтрольований процес.
– А в команді своїй ви були впевнені?
– Однозначно я впевнений у своїх соратниках і дякую їм за те, що практично вся команда була поруч і не відступила ні на півкроку назад.
Частина з групи підтримки Сергія Одарича. Зліва направо: депутат міськради від ПВД Нарек Казарян, керуючий справами виконкому Черкаської міськради Микола Кудрявцев, депутат від ПВД Андрій Більда і його колега-депутат Євгеній Ван. Усі вони чекали в коридорі, поки вийде мер, щоб піти з ним до мітингувальників.
– Чи могла активність афганців бути погодженою з обласним керівництвом? Адже Червонописький був довіреною особою Януковича на виборах. Крім того, ми вперше побачили на мітингу голову Черкаської обласної громадської організації «Союз Чорнобиль» Володимира Болтенкова, який не так давно підписував з обласною владою меморандум…
– Причина всього того, що відбувалося на мітингу одна – наближення виборчої кампанії і всім треба заявляти про себе. Наскільки мені відомо, то афганське середовище має намір брати участь у виборах. Але ніяка з політичних сил не хоче їх бачити в себе. Тому для афганців важливо зараз знайти свою нішу, свої меседжі, які б дозволити здобувати голоси.
– А обраховано, скільки збитків завдано під час штурму приміщення?
– Ще ні. Але я дав доручення обрахувати збитки і направити претензії депутату Миколі Булатецькому, бо в нас є всі докази того (відеозйомка), що саме він трощив турнікети. Ніяких більше претензій нікому висловлювати не планую. Якщо є люди, які постраждали під час мітингу, то вони мають право подавати скарги. Але мені про таке невідомо.
– Сергій Олегович, після мітингу ви говорили, що не відмовляєтеся від своїх слів, сказаних на адресу афганців. Але оскільки претензій до вас з боку мітингувальників було безліч, то чи готові ви переглянути свої ідеї, наприклад, по каштанам на бульварі Шевченка, по муніципальному оркестру?
– Ні, не переглядатиму. Бо я боровся за цю посаду для того, щоб проводити зміни і реалізовувати своє бачення розвитку міста, держави. Якщо моє бачення на якомусь етапі буде суперечити більшості громади, то громада змінить мера і все. Але заради того, щоб посидіти зайвих рік-два у цьому кріслі, я не відмовлятимусь від своїх поглядів, своїх переконань. Для мене це значно більша цінність, ніж посада. Тоді мені просто нема сенсу тут сидіти. У мене інших інтересів, ніж реалізувати своє баченні розвитку, немає.
Натхненний підтримкою своїх прихильників, Сергій Одарич не розчаровується в своїх противниках і завжди готовий доносити свої ідеї в маси
– А в черкащанах не розчаровані? Може, вони не сприймають ваші ідеї, тому і на мітинг виходять?
– Політик чи державний діяч не може мати стовідсоткової підтримки. Він може мати таку підтримку лише від тих людей, які мають таку саму позицію. А позиції в суспільстві є різними. Тому якщо ми десь бачимо, що в когось підтримка на рівні 80-90%, то це означає, що людина докладає дуже багато зусиль, щоб загравати. У результаті страждає процес проведення якихось змін, реформувань. У мене немає наміру загравати. Я хочу, щоб люди, які мислять так само як я, сповідують такі ж цінності як я, щоб розуміли, що вони не одні. І щоб я розумів, що я не один, у мене є ці люди, які мене підтримують. Якщо це 30% людей – це добре. 60% – добре! Але більше думаю взагалі не може бути. Бо яку сферу не візьми, то на будь-яке питання може бути 2-3 точки зору. І це нормально! В суспільстві мають бути різні точки зору. Інакше з суспільством буде щось негаразд, воно не матиме захисних механізмів. А те, що приходять під стіни міськради, то повірте мені, що я дуже добре знаю, що таке масові акції і як їх проводити. Я особисто виводив 100-150 тисяч людей у 1990-му році! Тоді я, заступник голови Київської міськради Олександр Мусіюк і мій колега, член секретаріату РУХу Богдан Тернопільський 24 липня вивели людей і без штурмів примусили Київську міськраду прийняти рішення і підняти синьо-жовтий прапор. Ми самі той прапор пошили, принесли і добились, щоб його підняли. І це в той час, коли більшість у міськраді складали комуністи. Між іншим, депутатом міськради тоді був і Дмитро Табачник. Але над Київрадою майорів синьо-жовтий прапор! Також я збирав і водив сто тисяч людей через Хрещатик до Лук’янівського СІЗО визволяти Степана Хмару. Тобто я добре все це знаю. І те що ми бачимо тут, в Черкасах, коли збирається тисяча, або півтори тисячі людей, – це ніщо! Це означає, що та позиція, яку представляють ці люди не є домінуючою в місті, ці люди в абсолютній меншості. Якби це дійсно були соціально-важливі питання, на площі було б до п’ятдесяти тисяч людей. А півтори тисячі… Ви ж багатьох з них знаєте, вони ходять на всі мітинги.
– У вашому житті мав місце… постріл. Ви не боїтеся натовпу після замаху на ваше життя?
– Страх в здорової людини завжди присутній. Інша справа, чи людина може долати цей страх. Я пройшов цей поріг і знаю, як боротися з цим відчуттям страху. І хоч я третій десяток років виступаю перед великими аудиторіями, але коли виходжу, то завжди є мандраж. І нехай це буде навіть лояльно налаштована аудиторія… А постріл. Це було здається в 98-му році. Мене чекав чоловік біля під’їзду будинку. Я вийшов з автомобіля, а він підійшов уточнити, чи я дійсно Одарич Сергій Олегович. Після цього сказав мені припинити займатися політикою і видавати газету. Я запитав чиє це прохання. Він сказав, що від поважних людей і називати він їх не може. Я сказав: «Поки ви не представитеся самі і не назвете тих людей, то мені з вами немає про що говорити». Я повернувся, пішов і почув як він розгортає целофановий пакет, що в нього був і відчув, що потеплішало в нозі. Потім почув вже постріл. Я обернувся і побачив націлений в мене ствол. Я побіг ховатися за двері під’їзду. Були ще два постріли, але вони не влучили. Лише одна куля потрапила в ногу і пройшла навиліт.
– Цього разу на мітингу вас спонукали до певного вчинку і негайно – вибачитися. Чи відчуваєте, що вас принизили, змусивши вибачитися?
– Ні! Я не вважаю, що вшанування пам’яті людей, які загинули – це приниження. Більше того, я ж кілька разів на рік покладаю квіти до цього пам’ятника загиблим воїнам-афганцям.
– Що буде 29 березня? Адже вам поставили ультиматум.
– Я не знаю. І ніяких розмов в організаторами мітингу не було. Люди мають право на свою позицію. Вольтер сказав: «Я не згоден з вашою думкою, але готовий віддати життя за те, щоб ви могли її висловити». І до речі, коли я в 90-х виступав і організовував мітинги, то нам в голову не приходило не давати слова тим, кого ми викликали на мітинги. Просто таке не могло прийти в голову в нашому рухівському середовищі.
Коментарі
Ничего не напоминает???
Хотелось, бы теперь услышть конкретные факты позитива развития инфраструктуры города, что предшестовали приходу "разрушителя" Одарича
Шановна, я в Черкассах с 93 года, не знаю какие "обставини щороку мінялися й міняються" но до избрания Одарича не могу ничего положительного вспомнить. Может Одарич и команда ворует, но то, что сделано, его с собой не увезешь. Сейчас вами все воспринимается как само собой разумещееся. Но почему то предшественики ВООБЩЕ ничего не делали! Если я ошибаюсь приведеите КОКРЕТНЫЕ примеры. А я могу их привести: макдональдс, на месте сквера и областной доски почета. В Америке эти пункты продажи амер.шаурмы запрещено строить ближе 8км. до города, бракованная плитка перед драмтеатром, крайслеры, спецмедтранс, гипсовый Симоненко и ресторан Тарантела, те же дороги...они что построены 5 лет назад?
Bitte
Постараюсь навскидку
- парки 50 летия, Победы, Химиков, Долина роз, сквер и памятник Симоненко у ЗАГСа, фонтаны за администрацией и в долине роз, 700-летия, реставрация Палаца одружень, дорога по ул Гагарина с мытницы до главпочтамта, маршруты автобусов 21 и 11, пляжи Ривьера и у церкви на Мытнице, набережная у речпорта, освещение по ул.Гагарина, бесперебойная подача горячей воды на Ю-Запад в летний период, подача тепла по ул.Королева с Фотоприбора на городские сети, ремонт автодорог на Луначарке, бесперебойная подача тепла и горячей и холодной воды зимой, возрождение истоии Черкасс, очищение города от памятника Ленина, зоопарк...я ггтов писать и о недостатках но не остется лимита сообщения
В мене логічне питання, в нас є двірники чи хоч якісь комунальні служби?
Якщо протягом двох днів ці трупи тварин не приберуть я піду і закопаю їх в парку Радуцького, будуе мій подарунок до Ювілею!
Яке ж у нас зас**не місто!
Вы бы не могли перечислить что именно было зделано, и чего именно больше чем раньше? По фактам, пожалуйста!
Стрічка RSS коментарів цього запису