У черкаському притулку для бездомних собак нині – понад 4 сотні підопічних. Великі і маленькі, активні і трохи сумні вони утворили велику собачу сім’ю, яка живе на території КП «Черкаська служба чистоти».
– Все почалося з того, що нам із чоловіком дуже захотілось мати домашнього улюбленця, але з об’єктивних причин ми не могли собі цього дозволити. І тут я згадала про притулок, – каже Юлія. – Хотіла собачку, а тепер в мене їх аж 4 сотні. Помітила, що від спілкування з собаками виникає своєрідна залежність. Вони забирають багато енергії, але стільки ж і віддають.
Відвідавши притулок, Юлія почала шукати однодумців. Агітує молодь у соціальних мережах, хоча визнає: відгукуются тільки дівчата. Натомість у притулку дуже не вистачає саме чоловічої допомоги.
– Потрібно носити воду, щоб напоїти понад 4 сотні собак, ремонтувати будки. Дівчині фізично це робити значно важче. Тим не менше, в притулку все тримається на жіночих плечах. Я впевнена, що сильна стать любить тварин не менше, тому сподіваюсь, що наші ряди поповняться чоловіками, – зауважує співачка.
Побачивши заклик Юлії у мережі «Фейсбук», приєднатися до волонтерів вирішила і журналіст «Прочерку». І хоч зробити встигла небагато, переконалася: робота тут таки нелегка: як фізично, так і морально...
Про те, що неподалік живе чималенька кількість собак, стає чути ще за кількасот метрів. Мешканці притулку, як виявляється, досить голосні. Волонтерів зустрічають гавкотом. На мить з’являється відчуття страху: а раптом серед такої кількості собак знайдеться неприв’язаний... Та вже через хвилин десять поступово звикаєш і до шуму, і до специфічного запаху.
Юлія Черняєва з двома знайомими дівчатами, які приєдналися до числа волонтерів, хазяйнують біля великих контейнерів. У них – м’ясні продукти, які супермаркети віддають притулку як «некондицію». Їжу треба перебрати – відділити від плівок, повикидати целофанові кульки і скласти в пластикові відра. У окремому ящику складені сосиски. Їх треба також перечистити і поскладати у відро. Беремося за цю роботу. Уже через півгодини сосиски чистяться «на автоматі», а в очах аж рябить.
– Я тепер їх десятою дорогою обходитиму, – жартує одна з дівчат.
Нарешті справляємося із цілим ящиком. Тим часом, відра з м’ясопродуктами вже наповнені, тож на сьогодні обідом чи вечерею песики забезпечені.
Що казати: у кількох осіб на це пішло близько двох годин. То як може справитися з усім тільки один працівник?
Попрацювавши, Юлія з дівчатами ідуть гратися з собаками.
– Я спочатку думала: знайду собі улюбленця і стану опікуном. Після того, як побувала в притулку, мені важко зробити вибір. Всі собачки – мої улюбленці, – зізнається дівчина. – Зараз я впевнено можу сказати, що собакотерапія – це один з найкращих психотерапевтичних методів. Після спілкування з собаками стабілізується психоемоційний стан, людина заспокоюється, зникає психологічна напруга та тривожність. Коли на душі кішки шкребуть, раджу йти в притулок. Ніхто з волонтерів не йде звідти без посмішки.
Тим часом, поки ми збираємося, у притулку з’являються нові гості: двоє чоловіків прийшли вибирати собі собаку.
– Для батька ось беремо, в Нечаївку, – розповідає черкащанин Володимир. – Був собака, але вже старий, помер недавно... У нас кілька знайомих ходили сюди вибирали, то так і ми дізналися про притулок.
Чоловіки вибирають чималого рудого собаку по кличці Кай. Забирати його планують наступного дня, тож обмінюються контактами з керівником притулку Ольгою Абукаре. Вона зауважує: взимку було дуже мало охочих узяти тварину, а навесні вже потроху розбирають в села.
– Та зараз, на жаль, щенят бездомних побільшало через те, що в лютому собаки погуляли. А загалом, кількість мешканців у притулку постійно зростає – служба і з міста привозить безпритульних, а ще багато безвідповідальних господарів самі здають, навіть не намагаючись кудись прилаштувати, – каже Ольга Абукаре, начальник дільниці по роботі з тваринами КП «Черкаська служба чистоти».
У притулку собак лікують за потреби, роблять відповідні щеплення. Переважно це відбувається за кошти волонтерів. Бо з бюджету на утримання закладу суми виділяються мізерні. Торік, приміром, бюджетних грошей на харчування вистачило всього на 2 місяці. Тому вихід знаходять завдяки небайдужим людям.
Зараз у притулку працює двоє осіб – начальник і робітник. Ще є два ловці та два водії, котрі доставляють тварин з міста. Щодня тут пособляє волонтер Інна, котра ходить сюди вже понад 2 роки. Решта ж волонтерів приходять, як правило, на вихідні.
– Раніше було ще двоє працівників, але вони звільнилися, а нових не знайшли. Зарплата маленька, а робота важка. Тут шум постійно, гавкіт, особливо важко, коли привозять поранених чи хворих тварин... Тому шукаємо волонтерів, даємо скрізь оголошення, намагаємося своїх знайомих сюди покликати, – розповідає Ольга Абукаре.
Тому всі, кому небайдужа доля собак, можуть допомогти їм, хоча б годину-дві попрацювавши в притулку. Крім того, волохаті мешканці чекають на справжніх друзів.
реклама
Коментарі
КОМУ-КОМУ, А ЦИМ ДІВЧАТАМ - ПОВНА ДОВІРА, ЧУДОВУ СПРАВУ РОБЛЯТЬ!
Стрічка RSS коментарів цього запису