Останній із команди Одарича: Олександр Згіблов залишив усі посади

Несподіваним, але, вочевидь, закономірним звільненням з усіх посад Олександра Згіблова – керівника групи підприємств «Венето», куратора баскетбольного клубу «Черкаські мавпи», лідера Партії вільних демократів – завершилося існування колись потужної команди триразового переможця «мерських» виборів Сергія Одарича.

Команда Одарича пережила його на політичній сцені Черкас на шість років. Нагадаємо, після несподіваного програшу Анатолію Бондаренкові у 2015 році Сергій Олегович майже одразу залишив Черкаси й перебрався будувати меблі в містечко Красноїльськ на кордоні з Румунією. Проте, фракція колись «проодаричівської» Партії вільних демократів на чолі з Олександром Згібловим ще п’ять років залишалася у Черкаській міськраді впливовою політичною силою. Але після торішніх місцевих виборів, на яких ПВД не вдалося провести у міськраду жодного депутата, для цієї політсили настали важкі часи.

– Політична команда Сергія Одарича сформувалася ще в ті часи, коли майбутній мер представляв ВО «Батьківщина». Весь час свого існування вона була доволі потужною, хоч періодично і втрачала когось із своїх представників, – сказав у коментарі «Прочерку» політтехнолог і політичних консультант Юрій Сас. – Це була доволі демократична команда, але, ясна річ, вона мала лідерський характер, і її популярність коливалася залежно від популярності Одарича.

Після того, як Сергій Олегович пішов із черкаської політичної арени, раніше промерська Партія вільних демократів, котру очолив досвідчений адміністратор і політик Олександр Згіблов, природнім чином опинилася в опозиції новому мерові – Анатолієві Бондаренку. Тоді здавалося, що антибондаренківські сили практично загнали міського голову в глухий кут. Проте, Анатолій Васильович продемонстрував дивовижну здатність домовлятися, і, завдяки союзу зі «Свободою», а після виборів 2020 року – з усіма політсилами, представленими у міськраді, зумів узяти над опонентами гору.

Після виборів 2020 року колишня команда ПВД опинилася на узбіччі політичного процесу і поволі почала руйнуватися. У комерційну діяльність пішов екс-депутат міськради, екс-директор баскетбольної команди «Черкаські мавпи» Володимир Гриценко. Мусив обрати власний шлях і екс-депутат, колишній дилер «Венето» Тарас Коломієць... І от близько місяця тому Черкаси дізналися, що бізнесмен Михайло Бродський вирішив розстатися із керівником пов’язаної з ним групи компаній «Венето» Олександром Згібловим.

З відходом фактично останнього представника колишньої команди Одарича – Бродського і приходом у його крісло на підприємстві нового керівника Олександра Жученка можна говорити про завершення руйнування старої команди управлінців із оточення Бродського та Одарича. «Прочерк» попросив Олександра Згіблова підвести підсумки політичної і громадської роботи цієї команди й розповісти про те, який спадок вона залишила Черкасам.

«Я завжди виконував указівки Бродського»

– Керування підприємствами, партійна робота, депутатство, громадська діяльність у чоловічій баскетбольній команді «Черкаські мавпи», дитячій баскетбольній школі, початок проєкту дівочого баскетболу – все це залишило в мені свій слід, – сказав Олександр Георгійович. – За багато років роботи ми ніде не були, як тепер кажуть, «зашкварені», завжди стояли на біблійних позиціях: «Не вкради»... Тому рішення власника зі мною розстатися було для мене болісним досвідом, не буду цього приховувати. Проте, трохи часу минуло. Я відчуваю в собі сили і вірю, що, будучи досвідченим адміністратором та інженером, після певного перепочинку (бо багато років не був у справжній відпустці) зможу їх десь застосувати. Врешті, в мене є друзі й гарні знайомі.

– Ви вважали себе «людиною Бродського»?

– Так, вважав. Я виконував усі його вказівки. Чому? Передусім, тому, що він ніколи не казав робити щось протизаконне. Ці вказівки завжди спиралися на здоровий глузд. Крім того, серед представників великого бізнесу важко знайти людину, яка так багато вклала б у Черкаси. Думаю, більше, ніж Фірташ у «Дружбу народів» і тролейбуси, і більше, ніж Порошенко в зоопарк.

– Результати виборів показують, що черкасці не дуже цінують такі подарунки.

– Ми роками поліпшували імідж Михайла Бродського. Білбордами, публікаціями, під час зустрічей із виборцями. «Бродський? Це той, що прихватизував машбуд?» – колись запитала мене одна бабуся. А я відповів: «Ні, це той, до кого ходить на баскетбол ваш внук». Думаю, в цьому плані нам багато чого вдалося досягти.

– Про «вказівки, які спиралися за здоровий глузд»... Пам’ятається, ви в міській раді вперто не голосували за ухвалення бюджету.

– Бо ми не погоджувалися із тим, як його формували! Наприклад, вирішили робити нову дорогу по бульвару Шевченка, попередньо не відремонтувавши аварійний каналізаційний колектор, який проходить під цією дорогою. А, між іншим, ми мали достатньо коштів, щоб поступово замінити каналізацію в усьому місті. Після того вже можна було б братися й до ремонту доріг. Щоб не ламати щороку новий асфальт і не розкопувати старі проіржавілі труби. Крім того, я переконаний, що передусім потрібно негайно (за будь-які кошти, в тому числі й кредитні, гранти, бюджетні) утеплити всі комунальні споруди включно зі школами і садочками. Ті школи, які вдалося утеплити, насправді не потребують опалення більшу частину осені, аж до листопада.

«Черкаси треба було передусім утеплити»

– Справді, зараз утеплення пригодилося б.

– Десь у 2015 чи 2016 році в мене була розмова з Анатолієм Бондаренком. Тоді завдяки децентралізації надходження до міських бюджетів різко збільшилися. Анатолій Васильович, пам’ятаю, запитав у мене, на які потреби, на мою думку, краще витратити ці кошти. Я сказав, що на заходи з енергоефективності: модернізацію «Черкаситеплокомуненерго», тепломагістралей і утеплення будинків. Бондаренко відповів, що, мовляв, «тоді ж люди будуть платити менше грошей, і теплокомуненерго збанкрутує».

– Можливо, це був жарт?

– Та ні, він тоді так вважав! Тоді ж мери звикли, що за опалення відповідає уряд. А коли прем’єр-міністр Гройсман їх попереджав, що гроші передано на місця, а за ними прийдуть і додаткові повноваження, що з 2021 року за тарифи будуть відповідати міста, то в це ніхто не вірив.

– Що зробив для модернізації міста ваш мер Сергій Одарич?

– Дуже багато! Було модернізовано систему водопостачання. Якби потім не було конфліктів між «водоканалом» і «Азотом», у Черкасах була б найнижча в Україні ціна на воду. Щоправда, вона і так одна з найнижчих – третя з низу.

– Зараз Анатолій Бондаренко каже, що через модернізацію водоканалу ми набралися кредитів, які вчасно не повернули, втратили в кредитному рейтингу, і через це не можемо тепер провести транспортну реформу.

– Давайте розбиратися. Ще за часів Одарича тільки завдяки новим енергозбережним насосам ми заощаджували щороку по 60 мільйонів гривень. Тепер про це просто забули. Якби зараз «Азот» не прагнув захопити водоканал, щоб збільшити тарифи на каналізацію, якби водоканал постійно не підставляли, а допомагали б йому, ті кошти вже давно віддали б. А так водоканал витрачає гроші, які мав би віддати банку, на ремонтні роботи тощо. Так можна «загнати» будь-яке комунальне підприємство.

«Ми не хотіли ніяких посад»

– Коли фракція вперто не голосує, приміром, за бюджет (як це робили ви), іноді складається враження, що ця політична сила чогось хоче від міського голови.

– Ми не хотіли ніяких посад. Хоча Анатолій Васильович перед тим, як домовитися зі «Свободою», таку домовленість пропонував мені. Я міг би тоді стати заступником міського голови. Якби я сказав членам нашої фракції: «Хлопці та дівчата, після того, як ми програємо вибори, нас усіх повикидають (забігаючи наперед, ми знаємо, що так і сталося). Давайте зрадимо: я перейду на посаду заступника мера, а кожен із вас також отримає своє. І ми просидимо до кінця каденції, що називається, в шоколаді». Думаю, тільки один із нашої фракції не погодився б. І не було б тоді при владі «Свободи», і не було б оцих їхніх «зашкварів». Я, можливо, і досі працював би в міськраді на якійсь відповідальній посаді, бо добре розуміюся у господарських питаннях. Але ми не погодилися. Я чомусь вважав, що це оцінять... Оцінять чесність, відданість... А виявилося, що це нікому не потрібно.

– А Одарич цінував чесність і відданість?

– Ну ви ж знаєте, що ми постійно втрачали когось із колективу. Відійшли Радуцький, Мирза... І на останніх виборах узагалі було важко зібрати команду. Під чинного мера! Понабирали людей, які потім попереходили «на інший бік». Ні для кого не секрет, що на останніх виборах Сергій Олегович приїздив у Черкаси допомагати команді Віктора Євпака. А нам допомагати відмовився. Хоча я просив. Хоча «під Сергія» виділили б більший виборчий бюджет, і з’явилося б більше можливостей для агітації. А так, за моїми оцінками, бюджет Партії вільних демократів на виборах 2020 року був у 8-10 разів менший, ніж, скажімо, в Нацкорпуса.

– Цікаво, а який результат ви особисто отримали на своєму окрузі?

– Якби переможця визначали, як раніше, простою більшістю голосів, я б переміг. У себе на окрузі я набрав найбільше голосів навіть як кандидат у мери, випередивши Бондаренка і Євпака... Програш нашої команди на виборах став величезним ударом. І відтоді ми перестали бути потрібними. Над нашою командою почали згущатися хмари. Але я продовжував працювати аж доти, доки мене не «попросили».

– А Сергій Одарич, пам’ятається, після програшу в 2015 році не захотів залишитися в міськраді простим депутатом.

– Так, залишив людей, які з ним працювали роками, забрав свій ноутбук і пішов.

– Після програшу на виборах – що тепер буде з Партією вільних демократів?

– Її вже немає. Закрито. Незадовго до мого звільнення ми її ліквідували. Зараз законодавство настільки складне, що практично неможливо чесно утримувати всеукраїнську партію. Треба, щоб у кожній області був осередок, щоб для роботи цього осередку було робоче місце, відповідальна людина, щоб вівся документообіг тощо. Для всього цього потрібні великі кошти. Тому партій із розвинутими структурами, думаю, в Україні не буде. Будуть, як і раніше, проєкти під вибори: різноманітні «За майбутнє», «Зе майбутнє» і таке інше.

– Структури, пов’язані з Бродським, сильно втратили з вашим відходом, як думаєте?

– Думаю, втратили. Бо мало залишилося людей, готових працювати не лише за гроші, а й «за ідею».

– А не було бажання довести, що ви праві, що з вами вчинено несправедливо?

– Одна політична лідерка з косою каже: «Справедливість є. За нею варто боротися!» А я дійшов іншого висновку: «Справедливість є. Але за неї НЕ варто боротися»...