реклама
Будівельна компанія надія

Залежність від наркотиків, як і будь-яка інша залежність, – це хвороба, яку можна лікувати або хоча б тримати під контролем. Так само, суспільство могло б контролювати і споживання наркотиків, якби не штовхало наркозалежних у «обійми» криміналу.

Фото надав Альянс громадського здоров'я


Препарати наркозалежним видає держава

Про те, як це зробити, журналістам розповіли фахівці Міжнародного благодійного фонду «Альянс громадського здоров’я», які організували для журналістів прес-візит у, напевне, найбільш проблемне з погляду поширення наркозалежності місто України – Дніпро.

Серед наркозалежних – значна частина представників так званих благополучних верств населення. Так, нам розповіли про жінку-економіста з двома вищими освітами, яка мала будинок, машину, а потім, втративши дитину на 8-му місяці вагітності, почала приймати наркотики. Спочатку споживала дорогі препарати, потім перейшла на дешеві вуличні...

– Більшість наших хронічних хвороб так чи інакше походять від неправильного способу життя. Приміром, залежність від куріння часто викликає бронхіальну астму та рак легень, а зловживання калорійною їжею – цукровий діабет. Проте, людей із цими хворобами суспільство не засуджує, а, навпаки, співчуває їм, – сказав під час розмови з кореспондентом «Прочерку» під час прес-візиту в Дніпро наркозалежний житель цього міста. – Зовсім інша річ – із наркозалежними.

Наш співрозмовник каже, що це десь і зрозуміло, адже наркозалежний, щоб «поправити здоров’я», мусить утридорога придбати наркотик на кримінальному ринку, а для цього – роздобути гроші, як правило, щось украсти.

– Я теж так робила. Намагалася «зіскочити», але не виходило, – розповіла журналістам 49-річна Марина, яка вживає наркотики з 12 років. – Знов кололася, знов крала, знов поверталася в місця позбавлення волі. Спочатку в колоніях трималася, потім уже не «зіскакувала» і там. Востаннє я звідти не вийшла, а мене звідти винесли – думали, вже не виживу. На щастя, з’явилася замісна підтримувальна терапія для тих, хто «сидить» на опіатах. Завдяки цій програмі я вже два роки отримую від держави наркомісткі ліки метадон. Ці пігулки не викликають жодного «кайфу», проте, звільняють мене від так званої «ломки» (з роками вживаєш наркотики вже не задля цього, а задля того, щоб просто нормально почуватися). Я відчуваю себе нормальною людиною, припинила красти, працюю, приділяю увагу сім’ї – чоловіку, сину, невістці, внукам. Зараз думаю над тим, щоб зменшити дозу і згодом, можливо, зовсім відмовитися від споживання наркотиків.

Фото надав Альянс громадського здоров'я


Вдалося повернутися в суспільство і жінці-економісту, про яку ми розповіли вище. Вона знов працює, сплачує податки, має житло.

Не всім щастить так, як цим людям. Приміром, значна частина наркозалежних уже не здатна працювати. Хтось намагається обдурити систему, доповнюючи замісну терапію придбаними на кримінальному ринку наркотиками. Ще хтось – переходить із традиційних опіатів на синтетичні наркотики. За словами фахівців, серед найстрашніших із них – так звані «солі». Вживши їх один раз, людина вже не може зупинитися. Через рік споживання – повернення нема. Ще страшніший – дезоморфін (так званий «крокодил»), який убиває за пару місяців: «варщик» одразу бере собі наступника, бо розуміє, що довго не протягне. Проти синтетичних наркотиків немає замісної терапії.

Як би там не було, завжди краще, коли проблема – на виду.

– Вживання наркотиків в Україні, по суті, криміналізоване. Чому ми часто бачимо на вулицях викинуті наркозалежними шприци? Тому що стаття 309 Кримінального кодексу України передбачає кримінальне покарання аж до позбавлення волі в тому числі за незаконне зберігання наркотичних речовин навіть без мети збуту, – розповіла нам представниця Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» Світлана Родік. – Тому коли наркозалежний отримує через «закладку» наркотик, йому потрібно його якомога швидше вжити й відкинути шприц від себе, щоб його з цим шприцом не спіймали. Тобто, не те що він когось хоче інфікувати, ні. Йому просто треба відкинути від себе кримінал. Врахуйте, що «закладка» може бути і на дитячому майданчику, і садочку. Це – велика проблема.

Фото надав Альянс громадського здоров'я


Пані Світлана додає, що популярна на Заході програма «Анонімні наркозалежні» не може запрацювати в Україні саме через криміналізованість споживання наркотиків. Наркозалежні, особливо жінки, часто просто бояться вголос говорити про свою проблему. Зокрема й через те, що можуть бути позбавлені батьківських прав.

Дослідження, проведене «Альянсом громадського здоров’я», показало, що слідчі та дільничні інспектори поліції позитивно ставляться до програми замісної терапії – завдяки ній зменшилося число крадіжок, здійснених наркозалежними.

– Раніше замісна підтримувальна терапія здійснювалася в Україні переважно за рахунок міжнародного фінансування. Сьогодні ж 95 відсотків ліків закуповуються за рахунок державного бюджету, – розповів асоційований директор «Альянсу» Павло Скала. – Хочу зазначити, що ці кошти неспівмірно менші за ті, які наркозалежна людина мала б витратити, щоб придбати незаконний наркотик.

Анексія Росією Криму і захоплення територій на українському Донбасі стали великим випробуванням і для наркозалежних, які перебували там на замісній підтримувальній терапії. В Криму ЗПТ відразу було оголошено поза законом, а на Донбасі швидко закінчилися пігулки. Більше сотні тамтешніх наркозалежних мусили перебратися на підконтрольну Україні територію. За підтримки «Альянсу» їм підшукували житло, допомагали в проходженні необхідної терапії. Частина з них спромоглася зменшити дозування і повернутися, частина – залишилися тут.

Фото надав Альянс громадського здоров'я

– Я родом із Донецька, мені 46 років, – розповідає наркозалежний Іван. – «Вживаю» з 26 років. Почав з «травки», потім – героїн, потім уже пішла «ширка» і все інше. Згодом таке життя мене просто дістало. Весь час тільки й думаєш про те, як дістати, зварити і спожити. Ці всі притони... Стало гидко варитися в цій мерзенній каші. Я відчув, що скором можу «сісти»... Разів із десять лікувався по різних клініках – у Харкові, Києві. Потім виходив, не міг влитися в суспільство, знов коловся. Врешті, перейшов на ЗПТ. Коли в Донецьку практично закінчилися таблетки, я мусив залишити сім’ю і приїхати сюди. Зараз тут працюю, винаймаю квартиру. Тим часом, на непідконтрольному Донбасі споживання наркотиків процвітає, особливо серед «військових»: вживають макове насіння, кримінальний кристалічний метадон.

Схожа історія й у луганчанина Руслана Воєводова, який живе у Дніпрі, працює кейс-менеджером із замісної терапії у «Альянсі», веде громадську роботу.

– Маю великий стаж вживання наркотиків, дійшло до шести склянок маку на день, – розповідає Руслан. – Багато разів намагався «зіскочити». Лікарка-нарколог стала мало не моїм сімейним лікарем. Дійшло до того, що у відділенні мені могли тільки збити дозування до меншого. Потім знов наганяв, знов лягав... З 2009 року я – учасник замісної терапії. Все було добре, поки в Луганськ не прийшов «русский мир», і препарату не стало. В 2014 році мусив виїхати з Луганська на підконтрольну Україні територію. Виїхала і моя лікарка-нарколог – вона відкрила в Києві приватний лікувальний заклад. Тим часом, в Луганську процвітає кримінальний кристалічний метадон, який виробляють прямо на хімічних заводах. Діє цілий наркобізнес...

«Замісна терапія дозволяє подивитися на світ тверезими очима», – черкаський нарколог

Замісну підтримувальну терапію на Черкащині запроваджено більше десяти років тому, і зараз у Черкасах її приймають близько 200 пацієнтів, а по області – 700, розповів у інтерв’ю «Прочерку» очільник Черкаського обласного наркологічного диспансеру Анатолій БОРОЗЕНЕЦЬ.

Борозенець

– Не так просто було її запровадити, – каже Анатолій Віталійович. – Зокрема, треба було переконати правоохоронців, що проблему наркозалежних краще тримати під медичним контролем. Під егідою «Альянсу» проводилися конференції, дискусії, обговорення. Сьогодні в усіх є чітке розуміння, що від ЗПТ користі набагато більше, ніж від старих репресивних методів «боротьби з наркоманією». Лікувати – краще, ніж карати. Якщо раніше «Альянс» постачав нам препарати за рахунок благодійних коштів закордонних партнерів, то зараз ліки й послуги з надання їх пацієнтам закуповує держава.

– А лікарі також погоджуються з необхідністю ЗПТ?

– Ясна річ. Раніше доводилося пацієнта з опіумною наркозалежністю разів 5 на рік класти на детоксикацію. Опіати потребують постійного збільшення дози, і з часом хворий розуміє, що може померти від передозу. Тому він змушений був лягати до нас, щоб досягти зменшення дози, необхідної йому для нормального самопочуття, з, приміром 15 кубічних сантиметрів «ширки» до 3-4. Це все – немалі затрати. Зараз же пацієнти отримують препарати замісної підтримувальної терапії – вони не викликають ейфорії, порушення свідомості, зміни в поведінці, але дозволяють наркозалежній людині почуватися адекватно. Звісно, якщо ця людина паралельно не вживає інших наркомістких препаратів...

Від ЗПТ є й інші плюси. Візьміть до уваги, що 60 відсотків осіб, які отримують цю терапію, є ВІЛ-інфікованими, а, відповідно, отримують також антиретровірусну терапію, котра дозволяє тримати вірус імунодефіциту під контролем. Близько половини наркозалежних осіб також хворі на гепатити й лікуються від них. Дуже поширений серед наркозалежних і туберкульоз. Зараз усі ці напрямки лікування здійснюються в комплексі, під контролем лікарів. Якщо пацієнт ЗПТ – на щоденному прийомі ліків, їх зазвичай і видають йому щоденно. Тобто, лікар систематично спостерігає стан хворого.

– ЗПТ – це пігулки?

– Так. Ці препарати таблетовані, тобто не потребують застосування шприців. Це дуже добре.

– По пігулки пацієнт приходить щодня?

– Відсотків 50 приходять щодня. Коли впродовж кількох місяців пацієнт вживає ліки регулярно і дисципліновано, поводиться адекватно, в нього відсутнє паралельне вживання незаконних психотропних речовин, ми починаємо видавати пігулки на десять днів. Але в будь-який момент можемо зателефонувати з вимогою принести і показати залишок. Якщо цього він зробити не може, знов переводимо на щоденну видачу. Система контролю налагоджена і працює ефективно.

– А як бути жителям малих населених пунктів? Вони ж не будуть щодня їздити по пігулки в місто.

– Так, це велика проблема. Ми всі маємо однакові паспорти і однакове конституційне право на доступ до лікування. Але в селах отримати ЗПТ – досить проблематично. Щоб діяв кабінет видачі ЗПТ (він називається «сайтом»), потрібно, щоб там працювали хоча б лікар і дві медичні сестри, бо вихідних на сайті, ясна річ, бути не може. Це можливо, якщо в населеному пункті є осіб зо 5, які отримують ЗПТ. А взагалі-то, якщо чесно, навіть наш черкаський сайт, де отримують лікування близько 200 осіб, хоч і не має прибутків, але хоча б виходить на нульовий баланс.

Пропонується, щоб за надання ЗПТ у селах відповідали сімейні лікарі, але вони цього робити не хочуть. Бо ще пам’ятають, як років із 10 тому їм влаштовували часті й виснажливі перевірки правильності витрат наркомістких препаратів. Серед лікарів і далі має місце величезний страх призначати наркотичні препарати, адже за цим стоїть кримінальна відповідальність. Крім того, сайт ЗПТ – це необхідність встановити залізні двері, сигналізацію, ґрати на вікнах тощо.

Та все одно, певні досягнення є. Станом на зараз на Черкащині сайти ЗПТ діють в усіх колишніх районних центрах.

– ОТГ в цьому не допомагають?

– В ОТГ і досі вважають, що «роздавати наркоманам наркотики – це кінець світу». Навіть у такому місті як Чигирин, де досить багато наркозалежних, ми цьогоріч із великим трудом насилу відкрили сайт ЗПТ.

– Як ЗПТ впливає на повсякденне життя наркозалежної людини?

– Зазвичай настає нормалізація її соціального статусу. Відсотків 15-20 таких пацієнтів влаштовуються на роботу. Решта працювати все-таки не в змозі, живуть за рахунок родичів. Але принаймні не крадуть і не тягнуть коштів з сім’ї. Тож близькі раді й цьому.

Ну і, нарешті, відсотків зо 5 пацієнтів, які перебувають на ЗПТ, після ресоціалізації, створення або відновлення сім’ї, вирішують зовсім «зістрибнути» з наркотиків. У таких випадках лікар розписує програму поступового зменшення дози метадону на кілька місяців. Людина відчуває певний дискомфорт, але перетерпіти його може. Так поступово «сходить на нуль». Тобто, ЗПТ дозволяє людині подивитися на світ тверезими очима.

– Можете навести якийсь яскравий приклад?

– Звісно. Один наш колишній пацієнт захопився історичною реконструкцією боїв Другої світової війни. Завів цікаві знайомства, має джерело доходу, веде бізнес, наркотичні речовини не вживає.

IMG_20210929_100801

Від чого не допоможе замісна терапія

– Але замісна терапія допомагає тільки проти опіатів?

– Так. Проти сучасних хімічних стимуляторів, які, на жаль, дуже поширені, вона безсила.

– Це стимулятори поширюють через телеграм-канали і «закладки»?

– Переважно так. Застосовують стимулятори доволі давно. Стимулятор метамфетамін було розроблено в 1919 році. З 1930-х років цей препарат під назвою первітин стали використовувати в німецькій армії. У радянській армії в аптечках бійця був препарат сапарал, котрий дозволяв виснаженій людині на ще якийсь час підтримувати працездатність. Ясна річ, ці препарати зараз не використовуються. Але психостимулятори виробляють у кримінальному світі. Боротися з нелегальним виробництвом стимуляторів дуже важко, оскільки, грубо кажучи, їх можна синтезувати в будь-якій шкільній лабораторії.

Якщо говорити про поширеність наркомістких речовин у наші дні, то на другому місці після стимуляторів – усе ще опіати. Ще років 6-7 тому дуже популярним було використання опію-сирцю (так званої «ширки»): брали частину рослини маку, виварювали її, випарювали і отриманий концентрат вводили у вену. Але зараз «ширку» майже не використовують. Замість неї підпільні кримінальні лабораторії налагодили в кустарних умовах виробництво метадону – того препарату, який ми використовуємо для ЗПТ.

Ну і, звісно, як і раніше, дуже популярним є куріння канабісу (конопель).

– Багато країн легалізували споживання канабісу. А що скажете ви, потрібно легалізувати його в Україні?

– Думаю, потрібно. Заборонами ситуацію не виправити. Важливо її взяти під контроль. Навіть у «жорсткі» радянські часи, попри те, що наркозалежність офіційно не говорили, вона була доволі поширеною. Я не впевнений, що суттєво менш поширеною, ніж зараз.

До чого приводить криміналізація канабісу? Людина привчається до співпраці з кримінальним світом. І в результаті від канабісу переходить до більш важких наркотиків. За нашим спостереженням, 90 відсотків наркозалежних розповідають, що стартували саме з канабісу. Але переважна більшість споживачів конопель вживають їх епізодично і далі цього не йдуть. Тут ситуація приблизно така сама, як і з алкоголем.

– Чи існують аналоги ЗПТ для інших видів залежності, наприклад, для алкоголізму?

– На жаль, ні. Хоча, приміром, серед пацієнтів нашого закладу 80 відсотків – саме люди, залежні від вживання алкоголю. Шкода, що суспільство приділяє цій проблемі так мало уваги.

– А є якесь лікування від стимуляторів?

– Почнімо з того, що будь-яка залежність невиліковна взагалі. Залежність від опіатів, стимуляторів формується приблизно впродовж місяця (звісно, в кожної людини по-різному). Від алкоголю, тютюну і канабісу при регулярному вживанні – кілька років. Але коли залежність уже сформована, то це – назавжди. Можна лише на якийсь час чи до кінця життя припинити приймання цих речовин. Обов’язкова умова – це має бути добровільне, усвідомлення рішення.

Період, впродовж якого людина відмовляється від прийому речовини, від якої залежна, називається ремісією. Людина в ремісії повинна весь час контролювати себе, давати собі внутрішні команди більше не робити того, що їй шкодить.

Я кажу пацієнтам: успіх у відмові від споживання наркомісткої речовини на 90 відсотків залежить від бажання людини і на 10 відсотків – від уміння лікаря, який медичними препаратами згладжує перебіг абстинентного синдрому (синдрому відміни, «ломки»).

– Так лікар може допомогти в боротьбі з фізіологічною залежністю. А як бути з психологічною?

– Є досить ефективні способи психологічної корекції. За психологічну реабілітацію людини відповідають психологи.

– Зараз багато критикують реабілітаційні центри, в яких наркозалежних людей утримують насильно.

– Реабілітаційні центри бувають різні. Звісно, насильством у лікуванні залежностей досягти нічого не можна. Але реабілітаційні центри однозначно потрібні. Щоб досягти стійкої ремісії, потрібні не лише медикаменти, а й час. Чим більше людина утримується від уживання речовини, від якої залежить, тим їй легше боротися з собою. І краще, щоб у важкий перехідний період (хоча б 6 місяців) поруч із пацієнтом був кваліфікований психолог. Надзвичайно важлива допомога також інших наркозалежних, які вже тривалий час перебувають у ремісії – вони слугують живим прикладом дієвості реабілітації.

Шкода, що Національна служба здоров’я не фінансує реабілітаційні центри. Платне лікування пацієнта в реабілітаційному центрі коштує від 10 тисяч гривень на місяць. Не кожна сім’я знайде такі кошти. А для того, щоб утримувати реабілітаційний центр, у ньому повинно проходити лікування хоча б 15 пацієнтів. Ми свого часу створили в себе реабілітаційний центр, але, на жаль, ковідна пандемія і відсутність належного фінансування змусили нас припинити його роботу...

Максим Степанов

реклама


Інші матеріали по темі:

Коментарі  

 
-1 #4 Прекрасная статья 19.11.2021 10:06
Главное, что пятница сегодня, а не завтра, как вчера.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-1 #3 И главное 12.11.2021 08:28
Цитую Как хорошо!:
Что пятница сегодня, а не завтра, как вчера.

Что пятница сегодня, а не завтра, как вчера.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-1 #2 modtexty 06.11.2021 18:29
Спасибо.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+1 #1 Как хорошо! 05.11.2021 08:36
Что пятница сегодня, а не завтра, как вчера.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

реклама Делікат
реклама

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ