Пристойно екіпіровані лише підрозділи, яким допомагали волонтери, - Андрій Габров

Громадська «служба тилу» діє ефективніше за військову. В цьому переконаний досвідчений волонтер Андрій Габров, який опікувався постачанням усього необхідного для революціонерів Майдану, а зараз продовжує свою справу в добровольчих підрозділах АТО.

До початку революції Андрій Володимирович вів життя звичайного київського бізнесмена. Отримав економічну освіту, завів кілька магазинчиків дитячого одягу, одружився. Всього себе віддавав сім’ї – дружині та двом донькам. Події минулої зими радикально змінили стиль життя Андрія Габрова. Він прийшов на Майдан, і відтоді його життя тісно пов’язане з Революцією Гідності.

На Майдані Андрій Габровпевний час був заступником сотника, потім – сотником. Брав участь у подіях на вулиці Грушевського, в Маріїнському парку. Незабаром став «правою рукою» коменданта Майдану Андрія Парубія. Але головним завданням Габровабуло забезпечення революціонерів усім необхідним для нормальної життєдіяльності – водою, їжею, одягом, дровами. Займався також міжнародними зв’язками. Загалом – організовував допомогу, яка звідусіль надходила для Майдану.

Від перемоги Майдану минуло більше ніж півроку, але допомога надходить досі.

– Днями я у складі делегації лідерів Майдану (Віталій Кличко, Руслана, Андрій Парубій та інші) повернувся із Польщі, де ми отримали з рук Леха Валенси премію в розмірі 100 тисяч доларів на підтримку ідей українського Євромайдану, – розповів Габров.

Уже під час Революції Гідності Андрій Володимирович відчув, наскільки по-різному будується світогляд людей і наскільки по-різному вони ставляться до громадської діяльності.

– Вже тоді дехто питав мене: «А що ти там робиш? Що ти з того маєш?» Я відповідав, що для свого бюджету отримую лише мінуси, проте маю надію, що мої діти житимуть краще, що я зможу змінити країну! – каже Андрій Габров. – У так званий «чорний четвер» (20 лютого, - ред.) я на руках виніс дуже багато вбитих побратимів – і поранених, і мертвих. У мене стріляли. Я дивився смерті в очі. Після цього я не можу мріяти ні про що інше, тільки про те, щоб Україна була вільною європейською державою.

Коли закінчилася Революція Гідності й розпочалися бойові дії на сході країни, при Самообороні Майдану в Києві було створено Центр підтримки добровольців. Волонтери телефонували командирам добровольчих батальйонів (а саме на них звертали увагу в першу чергу, адже армійців мали забезпечувати військові служби тилу) й розпитували, що потрібно.

– З черкаською самообороною я тривалий час кожні десять днів виїжджав у зону АТО. Зараз я балотуюся у народні депутати і змушений приділяти більше уваги виборчим питанням. Але це – тимчасово. При найпершій нагоді я знов буду в зоні АТО.

Поступово добровольчі батальйони було забезпечено практично всім необхідним. На жаль, цього не можна сказати про частини регулярної армії.

– Міністерство оборони, маючи на рахунках величезні кошти, чомусь їх не витрачає, військових не забезпечує, – знизає плечима Андрій Габров. – Коли ми приїжджали, щоб привезти добровольцям, наприклад, берци, ми бачили солдатів Збройних сил, що стояли поруч. Вони були в розірваному, перев’язаному скотчем взутті. Розуміючи, що й вони – також наші, ми привозили допомогу і їм теж.

Андрій Володимирович, який ще з часів Майдану «іде пліч-о-пліч» з Андрієм Парубієм, покладає великі надії на політичну силу, до якої ввійшов колишній комендант Майдану, – Народний фронт. Для себе завданням номер один Габров вважає усунення законодавчих обмежень, які тільки шкодять нормальному розвиткові суспільства. Зараз, під час воєнних дій, дурниці нашого законодавства стають особливо помітними.

– Я домовився у Польші про безкоштовне постачання великої кількості бронежилетів і кевларових касок, а в Україну їх завезти не зміг, – дивується Габров. – Наша держава, на жаль, вимагала такий перелік документів, наче я купляв танки, а не бронежилети. У Європі нас не розуміють: «У вас війна, а ви самі собі труднощі створюєте!»

Були й ще більш промовисті випадки. Один поляк хотів безкоштовно передати Україні 300 бронежилетів. Від нашої держави було потрібне одне: написати офіційного листа. Але в Міністерстві оборони заявили, що армія всім необхідним забезпечена й нічого не потребує...

– Поки в цьому міністерстві не зміниться керівництво, тут усе залишатиметься по-старому, – переконаний Андрій Габров. – На місці міністра оборони потрібен фахівець. Такий фахівець яким у своїй справі є Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, котрий робить усе можливе, щоб забезпечити військовиків необхідним.

Волонтерство – рух підтримки не тільки військових чи вимушених переселенців. Це – благородні акції підтримки всіх, хто потребує допомоги співгромадян. Андрій Володимирович сподівається, що нова українська влада, в тому числі й парламент, зовсім по-новому підходитимуть до соціальної політики.

– Це не має бути бездумною роздачею державних коштів, – вважає Андрій Габров. – Має бути чітке, справедливе, законодавчо встановлене визначення, хто в Україні має пільговий статус. Не повинно бути «афганців», які бували в Афганістані лише проїздом, чорнобильців, які навіть не знають, в якому місці планети є цей Чорнобиль, учасників бойових дій, які спеціально виїжджали в зону АТО на два тижні, щоб отримати пільги. Це – не справедливо по відношенню до тих хлопців, які з весни захищають інтереси держави зі зброєю в руках.

ЧОМУ В УКРАЇНІ ПОШИРИВСЯ ВОЛОНТЕРСЬКИЙ РУХ?

Оксана Циганок, волонтер, голова ГО «Громадський Блокпост»:

– Немає чужої війни. Не можна думати, ніби ця війна – «не моя», якщо там гинуть мої друзі, товариші, знайомі, однодумці, земляки. Це – одна спільна справа. Якщо хлопці-воїни більше користі приносятьна фронті, захищаючи нас, я розумію, що більше користі принесу, доставляючи те, що їм необхідне. Тим більше, що наша держава, армія, на жаль, цього централізовано не роблять.

На БТРах, на зенітних установках, на щитах я бачила написи: «Ніхто крім нас!» Якщо люди гинуть, я що, можу сидіти на дивані? Якщо я сидітиму на дивані, завтра війна прийде не тільки в мою країну, а й у мій дім! Я чула, що в Росії формують спеціальні диверсійні групи для боротьби з волонтерами. Тож вони зрозуміли, в чому наша сила! Наша сила в тому, що ми єдині – армія, народ, і це – не просто слова, це реально так!

Інна Кукуленко-Лук’янець, доцент психології у ЧНУ ім. Богдана Хмельницького:

–Революція, яка відбулася всередині країни, та загрозливі дії зовнішніх агресорів об’єднали українську націю, спричинили відродження її глибинної духовності, актуалізували архаїчні пласти національної самосвідомості. У найтяжчі часи для людини з альтруїстичними мотивами загострюється потреба надавати допомогу іншим людям, оскільки люди, все-таки, –соціальні істоти. Тому, я думаю,в основі сучасного українського волонтерства лежать саме такі глибинно-патріотичні фактори, з орієнтацією на загальнолюдські цінності: допомога, людяність, підтримка, співчуття, навітьжертовність.