реклама

реклама Делікат

реклама

Важко добиратися, важко працювати, важко зберігати, важко заробити…

Отримавши дачні ділянки ще в радянські часи, багато черкащан змушені від них відмовлятися. Утримувати та їздити на дачу  стало невигідно.

65-річна уманчанка Тамара Семенова мусить разом із чоловіком продавати свою дачу. Обоє старенькі й хворі, а дітям 10 соток землі й дачний будиночок не потрібні В Умані 15 дачних кооперативів, де мають земельні ділянки кілька тисяч жителів міста. Проте точної цифри власників городів і садів не змогли назвати ні в Уманському міському відділі з питань земельних відносин, ні на підприємстві „Генплан”. Річ у тім, що наприкінці 80-х років дачно-городній бум охопив усю Умань, і хто не захотів чекати на безкоштовну ділянку в дачному кооперативі, задовольнив своє бажання мати свій сад і город власним коштом – купив стареньку хату в якомусь селі поблизу. Тоді за кілька років у селах Уманського району, особливо відстань від яких до Умані не більше 15 кілометрів, не залишилося жодної покинутої хати!

Сьогодні дача в Умані – це цілий клубок проблем: недостатність води, погані дороги, крадіжки. Найбільше дошкуляють дачникам крадіжки. Правоохоронці раз по раз виїжджають на виклики, але часто лише розводять руками, бо знайти злодіїв практично неможливо. Вони цуплять усе: від вирощеного врожаю до старого одягу, лопат, сапок і навіть віників-дряпаків. Узимку ще гірше: пересидіти холоднечу влазять бомжі, і добре, якщо не влаштують після себе пожежі. Окрім городини і садовини, багато уманчан завели в дачних кооперативах серйозніше господарство: тримають курей, кролів, а дехто і кабанця, тож у таких випадках хтось із членів родини обов’язково живе на дачі постійно. Міську квартиру покидають або на дітей, або здають квартирантам.

– Я б її уже продала. Ми з чоловіком постаріли, здоров’я нікудишнє, – каже уманчанка Тамара Семенова. – Раніше на ній ціле літо товклися, кролів і курей тримали. Вирощеного на дачі собі і доччиній родині вистачало, бувало, дещо зайве і на базар носила. Років п’ять тому думали на дачу зовсім жити перейти, бо нас тут таких сімей з двадцять жило. Допомагали один одному, сімейні свята разом святкували, думали воду в складчину провести, дорогу щебенем всипати. Але то одні сусіди дачу продали, потім інші, ми й незчулися, як на сусідніх ділянках пустка, бур’яни ростуть. Хтось ту землю скупив, але на ній не з’являється, а нам самим тут страшно. Обкрадали нас злодії не раз, бомжі „гостювали”, дроти електричні хтось зрізав. Є в дачному кооперативі сторожі, але дач багато, хіба вони додивляться? Поки сторожі в один край пішли, то злодії в іншому „господарюють”. Пустили дачу на продаж, бо доньці вона не треба, але через кризу гарної ціни ніхто не дає, а за безцінь віддати жаль. Ми з чоловіком так тяжко на ній наробилися.

– Зараз мати дачу – як ту валізу без ручки: і кинути шкода, і тягти важко, – говорить черкащанка Марина Кирган. – Мені дача дісталась у спадок від дідуся з бабусею. Вже років десять я намагаюся нею опікуватись, але бачу, що впоратись не можу. У дідуся на дачі все було доглянуте: і городина росла, і кури бігали, навіть поросят він годував. Дерева родили, дім був затишний. Тепер мій будиночок розвалюється, треба не просто кошти, а й умілі руки, щоб його відремонтувати. Хіба що город доглядати встигаю. А продавати зараз невигідно. Та й дитину маю – хай малий хоч на свіжому повітрі побуде влітку.

Про дачні проблеми нехай думають дорослі

Про дачні проблеми нехай думають дорослі

Як багато хто з міських жителів, Маринині родичі отримали дачу в кінці восьмидесятих. Тоді майже всі великі підприємства Черкас – „Фотоприлад”, „Хімволокно”, „Азот” – роздавали дачні ділянки усім охочим практично безкоштовно. Хтось ставив дерев’яні будиночки, хтось зводив цегляний, хтось обмежувався будівельним вагончиком. Відтоді, як Україна стала незалежною, багато що змінилося. Спочатку дачі виручали своїх власників городиною у важкі дев’яності, а після 2000 року вони ж стали показником добробуту та процвітання.
– Наш кооператив створювався ще у 1987 році. Тоді він мав понад 200 членів, – розповідає Тетяна Скрипник, голова кооперативу „Світанок”. – Через кілька років, коли дозволили мати ділянку більшу, ніж 6 соток, багато хто вирішив прикупити сусідні ділянки, від яких відмовилися власники. Так нас залишилося 180 осіб. Але з початкового складу лишилося не більше 60 відсотків: багато хто помер, хтось за станом здоров’я утримувати дачу не в змозі, а діти не хочуть. Тож, дачі купують сторонні.
Як розповідає пані Марина, серед її сусідів дехто просто оселяється на дачі: чому б ні – електрика є, вода підведена, якщо пристойний будинок, то є всі умови для комфортного проживання. Єдиний недолік – на дачі не можна прописатися, навіть якщо вона розташована в міській смузі. Проте набагато більше тих, хто покинув свою ділянку:  їздити далеко, дорого, віддача мала, тому це, ймовірніше, витратна, ніж дохідна річ.
– У мене вже здоров’я нема дачу доглядати. Там же працювати треба, – говорить черкащанин Єфим Вишневецький, що продав свою дачу у Червоній Слободі. – А молоді не хочуть у землі копирсатися. Їм краще в лісі шашлики смажити. А так, самому, тягти важко. Весь тиждень на роботі, частенько і в суботу працюю, а на один вихідний їхати – що за день встигнеш? Приїдеш – огірки пожовкли, дерева обтрусили, помідори зібрали... Село ж поруч, бомжі промишляють. Більше бензину спалиш, ніж з тої дачі привезеш.
Ті ж, хто користується громадським транспортом, тим більше скаржаться на труднощі.
– Квитки дорожчають постійно, кожні півроку ціни піднімають, – говорить Світлана Михайлова, яка має дачу в Синьооківці Золотоніського району. – А ще спробуй в той автобус влізти, та ще з торбами! Руки одриваються, дихати нема чим, на одній нозі висиш всю дорогу – а це години півтори... Я жодного разу не привезла додому цілого, непом’ятого помідора. Перетовчу геть усі, аж плакати хочеться – стільки труда вкладеш у ту грядку, а результат – кваша... А насіння яке дороге стало! Десяток насінин у пакетику – 2-3 гривні, а то й дорожче! І ще не гарантія, що воно зійде. Геть ця дача стала невигідною...

Найдорожчі дачі – у Свидівку

Як розповідають черкаські ріелтори, сьогодні дача може бути і заміським будинком для престижного відпочинку, і славнозвісними шістьма сотками для любителів власноручно вирощених овочів, і просто тягарем, якого не знаєш як позбутися.
– Продавці тримають ціну, бо задешево віддавати шкода, а в потенційних покупців (тобто тих, хто хотів би купити) просто немає таких грошей, – розповідає Ігор Сарана, директор інформаційного центру нерухомості „Сонячна країна”. – При цьому ціна може бути різною – від 10 тисяч за всю ділянку з будиночком до 15 тисяч і навіть дорожче за одну сотку.
Дивно, але факт: ціна може залежати просто від примхи господаря. Мовляв, сусід свою продавав по 10 тисяч за сотку, то і я так, а що в сусіда ділянка доглянута, а в мене бур’яни в людський зріст – то нехай. У складові ціни входять, у першу чергу, наявність комунікацій (електропостачання, водогін, газ та інше), далі йдуть престижність місця (приміром, на березі Дніпра) та захищеність (наявність охорони, сигналізації тощо) і тільки потім – наявність лісу чи річки поряд, розміри земельної ділянки, поверховість, матеріал, з якого вибудувано дім, доглянутість ділянки, якість ґрунту.
– Найдорожчі дачі навколо Черкас – у Свидівку. Тут є один дім, що здають охочим щодобово – 1000 гривень за добу. Далі за ціною йдуть Геронимівка, Руська Поляна. Червона Слобода посідає лише 4 місце, – розповідає Олександр, фахівець із нерухомості АН „Капітал – Інвест”.

Дачники оселяються в селах
Мають популярність старі хати в селах: люди воліють мати дачу саме тут, бо тут, певною мірою, безпечніше.
– Дачники – такі самі люди, як і ми, – говорять у сільській раді с. Мошни Черкаського району. – Жодних конфліктів у селян з ними нема. А з чого їм бути?
Так само дружно живуть селяни з дачниками і в Чорнявці:
– Люди і в селі, і серед дачників є різні. Мені дісталися дуже хороші сусіди – теж дачники, тобто проживають не постійно, а тільки приїздять, – говорить сільський голова с. Чорнявки Валентина Ворона. – Ми з ними знайшли спільну мову, і я задоволена нашими стосунками. Є, звісно, й такі, що провокують конфлікти, приміром, користуються водою для поливу, але не хочуть платити, не хочуть брати участь у ремонті водогону... Є й селяни такі, що всім незадоволені. А загалом, усі нормальні люди – як усюди.

За матеріалами черкаської преси

реклама

Коментарі  

 
0 #1 Олег Правдолюб 23.06.2010 17:06
Дача - зло, краще жити в будинку, а не мати квартиру та їздити на дачу!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100