Напередодні місцевих виборів Юрій Тренкін і так був відомою постаттю в місті, однак неочікуваний вихід з «Батьківщини» Анатолія Бондаренка додав Тренкіну ваги. Адже важко в одній партії перегравати свого однопартійця. Тренкін очолив обласний осередок партії і став більше асоціюватися з самостійним гравцем. Бізнесмен і політик, він вирішив міцно закріпити за собою мікрорайон Митниця, постійно звітуючи про роботу. Врешті, за повідомленням КВУ, він став чи не єдиним депутатом попередньої каденції, який публічно прозвітував про свою діяльність як слід. Як давній соратник мера Юрій Тренкін очікувано найбільше претендував на посаду секретаря міськради. Він фінансово самодостатня людина. Упевнено веде сесії міської ради за відсутності мера і не приховує, що мітить в народні депутати.
– Ви балотувалися в Черкаські міську і обласну ради. Пройшли в обидві. Чому обрали міську? Чи, можливо, знали, що політична ситуація складеться таким чином, що вас оберуть секретарем міськради?
– Я неочікувано і непередбачувано став очільником Черкаського обласного осередку «Батьківщини», у зв’язку з чим мав очолювати список до облради. Думаю, я цим додав партії, бо за мене в обласну раду проголосувало вдвічі більше, ніж в міську раду. І чинником того, що я не набрав тієї кількості голосів, на яку розраховував на виборах до міськради, є те, що люди плуталися, до якої ж ради я балотуюся. Та я другу каденцію поспіль входжу в трійку, що набирає найбільшу кількість голосів.
– Тож в обласну раду ви йшли формально як голова обласної організації партії?
– Ні, я до останнього розмірковував, де залишитися. Найбільш переконливим аргументом стало те, що замість мене заходила людина, до якої я ставлюся з великою повагою, це наш багаторічний партієць Віктор Миколайович Вусик з Жашкова. Вважаю, що я не міг позбавити обласну раду і виборців такого депутата. Як буваю в Жашкові з робочим візитом, то скажу, що ми не могли залишити Жашківщину без представлення таким депутатом. Та й міська рада мені ближче. Я все-таки в попередній каденції очолював бюджетну комісію, і комісія працювала, звісно, не без нарікань, але успішно, був результат. Тож врешті вирішив залишитися в міськраді і сподіваюся, що достойно представлятиму інтереси виборців.
– Вам запропонували посаду секретаря чи ви самі хотіли цю посаду?
– У нас досить демократичне суспільство, і я вдячний Анатолію Бондаренку, що він вибудував так роботу в Черкаській міськраді, за якої кожна фракція могла подати Бондаренку кандидатуру тієї людини, яку бачила на посаді. Вам всім відомо, що я з Анатолієм Васильовичем і соратник, і однодумець, і ми досить довго разом співпрацювали. На мою користь, мабуть, було також те, що я проявив себе і як голова бюджетної комісії. І моя робота його, мабуть, задовольняла. Переважне право на висунення секретаря є в міського голови. І він цим скористався. Ніяких кулуарних домовленостей не було. Я виступив як кандидат на посаду секретаря міськради, поспілкувався з кожною фракцією, розповів про своє бачення роботи, я вислухав депутатів. Зрештою, крім моєї партії, і «Черкащани», і «За майбутнє», і ОПЗЖ мене підтримали.
– Перед місцевими виборами Анатолій Бондаренко раптово змінив партію. Вийшов з «Батьківщини» і вже йшов на вибори від «За майбутнє». Чи є між вами довіра?
– Давайте не плутати партійність і довіру до людини, до її фахового рівня, довіру одне до одного як товариша. Великі партії – це більше для національного рівня. А на місцевому такому рівні велику роль відіграють особистості. І, перебуваючи в тій чи іншій партії, Анатолій Бондаренко не перестає для мене бути товаришем, і я продовжую з ним радитися.
– Коли Анатолій Бондаренко вийшов з «Батьківщини», наскільки довго ви оговтувалися?
– Звісно, наш рейтинг обвалився. Ми досліджували це. За останніми даними «Батьківщина» з Бондаренком мала 27%, а «Батьківщина» без Бондаренка мала 7%. По-перше, це досить короткий період, було важко перебудувати партійну структуру. По-друге, ми не є статистами і ніколи не висували кандидатів на міського голову просто так, які б не мали можливості вийти навіть в другий тур. І за місяць не підібрали людину, яка могла б скласти конкуренцію чинному міському голові. У цьому сенсі досить важкий був передвиборний період, важко було перебудувати роботу, коли спершу це була команда міського голови, а потім вже ні. А був же і маркетинг, і політична реклама, і відеоролики. І міський голова пішов, проте ми ж звітували про 5 років каденції.
– За минулої каденції ви дивилися на депкорпус з погляду депутата, а тепер ви – секретар міськради. Як змінилося бачення? Взагалі, чи можна ці дві каденції порівняти? Де було більше конструктиву?
– Конструктиву дійсно зараз набагато більше. Ви бачите, що вже пройшла не одна сесія. Ще коли на першій обирали заступників, секретаря, то були емоції. А потім все було чітко і злагоджено. За дві години 60 питань вирішили на галузевій сесії. Земельну сесію провели за півтори години і вирішили більше сотні питань. Так, може, є нюанси, кажуть, дехто лиш вперше став депутатом, вивчає депутатську роботу, регламент. Але ж завжди треба з чогось починати. І подобається згуртованість депутатів, я назад до екрана обличчя повертав, а там був повністю зелений екран. (Тобто депутати голосують «за» і це показано зеленим кольором на табло, - ред.) Тож знаходимо спільну мову з усіма і працюємо на благо міста.
– Щоб робота була конструктивна, доводиться перед сесіями зустрічатися з фракціями? Які є питання?
– Обов’язково зустрічаємося. Це основна робота секретаря – злагоджено провести погоджувальну раду, яка проходить тут, у мене в кабінеті, за день до сесії. Збираються керівники фракцій, керівники департаментів, і ми досить жваво пропрацьовуємо все. Дві-три години так працюємо, і тоді є результат, сесія проходить злагоджено. Так, в голів фракцій часто є різне бачення того чи іншого питання, але саме такий формат за круглим столом дає можливість все обговорити.
– Я дивився вашу біографію на сайті Черкаської міськради. Ви черкащанин, тут вчилися, працювали, а потім раптом їдете продовжувати кар’єру з обласного центру в Ватутіне. Чому так склалося?
– Я розповім. Зараз у мене три вищі освіти. Черкаський державний технологічний університет, економіка і підприємництво, бакалавр з економіки і підприємництва; Черкаський державний технологічний університет, фінанси, економіст-фінансист; Київський національний університет внутрішніх справ, правознавство, юрист. Після здобуття першої освіти мене забрали без конкурсу на державну посаду в Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку при адміністрації президента. Це та установа, через яку в Черкасах йшла вся приватизація, обіг цінних паперів, облігації. Я там відпрацював від спеціаліста другої категорії (найнижча посада) до керівника відділу корпоративних фінансів. І тоді один з керівників потужного підприємства – «Ватутінський хлібокомбінат» – бачачи в мені молодого перспективного спеціаліста, у якого зарплата була 240 гривень, запропонував досить серйозну посаду, серйозні кошти. І я відчув, що, пропрацювавши в той час на державній службі, досяг межі можливого свого росту. Зрозумів, що на державній службі, якщо працювати чесно і відповідально, то багато коштів не заробиш. Тому я погодився на пропозицію, поїхав у Ватутіне, пропрацював там 7 років. Вдячний керівнику, колективу. Там я був заступником фінансового директора і врешті піднявся по кар’єрній лінії до голови наглядової ради, керував відділами. У нас працювало 3 тисячі осіб, ми виробляли найбільше кондитерських і тортових виробів на території України. Зокрема, понад 500 тон торта, близько тисячі тон кондитерських виробів. Це було найпотужніше підприємство. Ми почали активно розвиватися, побудували близько 20 тисяч квадратних метрів нових потужностей з єдиними в Україні термомасляними печами. Але це був 2008 рік, коли розвивався ринок і ми брали кредити. А потім долар різко скочив вгору. Так було знищено багато підприємств.
– Та все ж ви акціонер «Ватутінського хлібокомбінату». Так показує декларація.
– Ні, я відмовився від акцій. Це було вказано в попередній декларації. У нинішній вже не буде цього, бо підприємство змінило форму правління. Що ж до своєї роботи, то я перейшов у концерн «Кулиничі» під Києвом, очолював україно-словенське підприємство. Це найбільший завод в Європі, ми виробляли 300 тон хліба на добу. Це 20 фур. Ми охоплювали Київ і Київську область. Я пропрацював там майже рік, але сумував за рідними, близькими і прийняв рішення, набравшись досвіду, повернутися в Черкаси, щоб тут втілювати свої навички, досвід в розвиток свого міста.
– Жіноча половина читачів видання просила запитати, коли ви одружитеся?
– Зробив пропозицію коханій. Плануємо влітку.
– Ви самодостатня людина. Дивлюся вашу декларацію. Там вказана Ауді А6, 188 тисяч доларів на зберіганні, два чудових годинники за 150 і 270 тисяч гривень. Все ж хто ви – політик чи бізнесмен?
– Я був бізнесменом 6 років тому. Так, мені це вдавалося, і я отримав задоволення від того, чим займався. Я був менеджером топ-підприємств. Виходити на нижній рівень не хотів, а в Черкасах таких подібних підприємств не було. Спробувавши себе в політиці, я набрав досить багато голосів, здається, поступився за кількістю голосів лише Миколі Мирзі. Відпрацювавши ту каденцію, вирішив продовжити роботу саме у владі.
– Тепер будете планувати йти в мери чи в нардепи?
– У нардепи.
– Чи цікавий вам 197 округ?
– Ні, моє – це місто. Це 194-й округ, це Митниця. Я там планую балотуватися. Щодо мерства, то я бачу, скільки нервів витрачає Анатолій Васильович, і схиляюся все ж до законодавчої гілки влади, а не до виконавчої. Тому буду пробувати сили на виборах до парламенту, щоб представляти наше славне місто у Верховній Раді.
– Ви здобули популярність, зокрема, і на кураторстві ремонту дороги на Митниці. Чи планує влада подібні великі проекти?
– Я інколи ввечері повертаюся містом додому. Особливо на вихідних дивишся і бачиш, що місто наче вимерло, людей немає зовсім. А спускаєшся на Митницю: діти, батьки, дитячі візочки. Трепетне якесь відчуття. Мрію, щоб до Дніпра вела не тупикова якісна дорога, а щоб ми її об’єднали з вулицею Жужоми, зробити коло: Гагаріна, Козацька, Припортова і Жужоми. Там можна і марафони проводити. Цьогоріч Жужоми буде закінчено, а на Гагаріна треба ще попрацювати з поточним ремонтом. Зокрема, буває ж, коли підтоплює в районі ресторану «Рушничок». Але буває раз на рік, а по-друге, дехто з людей кидає сміття, і це поступово забиває стічну каналізацію.
– Щодо критики. В ЗМІ, в соцмережах активно ширилася інформація про завищені в тендерних пропозиціях ціни на постачання продуктів харчування для садочків, до якої була дотична ваша фірма. Чи будете пробувати зараз брати участь у тендерах?
– Жодні дотичні до мене підприємства не перемагали і не мають наміру перемагати в тендерах. Я говорив це вже і готовий сказати ще раз прокурорам чи десь на детекторі. Тому вважаю, ті деякі статті, які з’являлися, були не зовсім чесні. Дотичні до мене і до моєї родини підприємства не співпрацюють з органами місцевого самоврядування Черкаської міськради. Більше того, анонсую, що один депутат нинішньої каденції дозволив собі подібні висловлювання в мій бік. То я замовив собі дві експертизи. І вони підуть до суду. Мова йде про захист честі і гідності. Бо вже досить одне одного оббріхувати. У нас хтось як скаже, то потім доводиться довго виправдовуватися.
– Щодо нового голови ОДА. Кажуть, враховуючи його потужну родину (тестя), він може заводити в місто бізнес. Чи Черкаси готові до конкурентів?
– Я був на представленні нового голови Черкаської облдержадміністрації Олександра Скічка. І мені сподобалася його промова. Вона була душевною, вдумливою. Загалом, за багато років у нас з’явився губернатор не з Донецька чи звідкись ще, а місцевий, черкаський, який, як він сказав, любить Черкаси. Скічко – самодостатня людина фінансово і морально. Не думаю, що він буде лобіювати якісь речі, пов’язані з участю в тендерах якихось пов’язаних осіб.
Назарій ВІВЧАРИК
Коментарі
Бариги - то є сила!
Чи все ж буде працювати на громаду міста?
А журналісти повинні не солодкі оди співати, а ставити актуальні для громади питання і вимагати їх виконання!
Стрічка RSS коментарів цього запису