Марина Гаркава: «Політиків не люблять. Але якщо вдасться змінити наші школи і соціалку на краще, я готова чути будь-які балачки»

Заступницю міського голови Черкас, 39-річну Марину Гаркаву, яка курує міські загальні середні школи й соціальну політику, бюджетними розрахунками не злякаєш: економістка за фахом і досвідом роботи, вона чудово знає, що таке ПСЕР і чим один бюджетний фонд відрізняється від іншого.

Про те, які проблеми черкаських шкіл і соціальної сфери їй здаються найболючішими, як вона їх збирається розв’язувати, як ставиться до політики, фемінізму і релігії, чому вона із банківського працівника перекваліфікувалася на політика і як, маючи трьох дітей, може прагнути до успіху також на держслужбі й у громадському секторі, – читайте в інтерв’ю Марини Олександрівни «Прочерку».

– Я родом із Тального. З дитинства мріяла стати фінансистом, оскільки дуже любила математику, і мої батьки – тато, за фахом будівельник, і мама, ветеринарний лікар, підтримали мене у виборі професії, – розповідає Марина Гаркава. – Я закінчила ЧДТУ, і можу твердо сказати, що фінансова аналітика – це моє. Люблю розв’язувати задачі (сміється). Люблю цифри, і, коли після навчання в університеті пішла працювати в банк, то залюбки аналізувала кредитні заявки й ухвалювала рішення щодо видачі чи відмови у видачі кредитів.

«Школа починається з облаштування простору, в якому навчаються діти»

– Що вас, любительку цифр і фінансової аналітики, пов’язує з освітою і соціальною сферою?

– Так, я курую соціальну політику і загальну середню освіту, 35 шкіл. Передусім я мати трьох дітей, тому соціальні й освітні питання мене цікавлять навіть із особистих міркувань. Крім того, після останнього декрету я не повернулася в банківську сферу, де пропрацювала 9 років, а зацікавилася громадською роботою із дітьми, а саме: формуванням у дітей лідерських навичок, передусім навичок soft skills.

– Що це за навички, вибачте?

– Soft skills – це розвиток у собі вміння комунікувати, публічних виступів, роботи в команді, тайм-менеджменту, критичного і креативного мислення, емоційного інтелекту. Загалом – це практичні навички життя. Дуже часто діти, які закінчують школу, добре знають математику й інші предмети, необхідні для здачі ЗНО, але не вміють себе презентувати, продати свої навички на ринку, а це дуже допомогло б їм у житті. Саме в такому напрямку працює наша громадська організація «Лідер нового покоління». Тож у громадській роботі я поєдную свій досвід фінансиста і захоплення соціальними питаннями, освітою.

– Із дітьми працювали безпосередньо в школах?

– Ми домовлялися з директорами шкіл, і вони нам допомагали організовувати дітей, які бажають отримати нові знання, пройти наші тренінги.

– Тепер, коли ви куруєте середню освіту, чи побачили ви в цій галузі щось таке, що вас вразило, стало несподіванкою?

– Я б не сказала, що зіткнулася з чимсь таким, про існування чого раніше не здогадувалася.

– Які проблеми галузі освіти в Черкасах ви можете назвати першочерговими?

– Якщо говорити про технічний бік, то дуже важливою проблемою є багаторічні недобудови. Чимало років тривають ремонти у спортзалах черкаських шкіл № 5, 6, 34. У колегіумі «Берегиня» не можуть запустити в дію спортивний майданчик. У цілій низці шкіл не завершено реконструкцію актових залів. Усі ці довгобуди потрібно негайно завершити.

Ще однією важливою проблемою, яку, до речі, активно порушують депутати на сесіях, є дооблаштування у школах сучасних туалетів із індивідуальними кабінками і гарячою водою в кранах.

У деяких школах досі не відремонтовано фасади, і в тій самій «Берегині» зі стін відвалюється плитка, що загрожує здоров’ю і життю дітей та педагогів. Ціла низка шкіл потребує оновлення харчоблоків, спорудження витяжок і вентиляції загалом.

Важливою проблемою є забезпечення закладів освіти протипожежними системами. Ми утеплюємо, ремонтуємо школи, а протипожежної сигналізації в них немає! Із 35 шкіл така сигналізація встановлена лише у трьох. Але ж безпека – це річ першочергова!

Якщо говорять, що «театр починається з вішалки», то школа починається із облаштування того простору, в якому навчаються діти.

– У попередньому скликанні міськради депутат Станіслав Лукирич майже не на кожній сесії говорив про загрозливий стан паркану на спортмайданчику школи №12, з якого в усі боки стирчать небезпечні металічні шпичаки.

– Так, ця потреба актуальна. У переліку об’єктів, які ми подаємо для включення в бюджет розвитку, також є облаштування огорожі спортивного майданчика в школі №12.

– Здавалося б, питання безпеки, здоров’я і комфорту дітей мають бути першочерговими. В чому причина того, що роки йдуть, а ці питання не розв’язано?

– Хотілося б говорити передусім про те, який спадок я отримала, з чим мені доведеться працювати і за що я відповідатиму, коли суспільство з мене за це спитає.

Але якщо аналізувати причини, то, наскільки я розумію, у попередні роки на освітню галузь виділялося достатньо коштів. Тож, вочевидь, головна причина недоліків – людський фактор, брак комунікації між тими людьми і структурами, які беруть участь в ухваленні рішень, і відповідальність, звісно.

– Зараз багато говорять про інклюзивну освіту, спільне навчання здорових дітей і дітей із інвалідністю.

– У частині черкаських шкіл є спеціальні класи, де навчаються дітки з особливими потребами. На жаль, навіть у цих школах не скрізь належним чином обладнані туалетні кімнати. Крім того, хотілося б кращого наповнення шкіл матеріалами для освіти і розвитку дітей з інвалідністю.

– А в соціальній сфері Черкас які проблеми вам здаються першочерговими?

– Наразі діє значна кількість міських соціальних програм, проте, звісно, для покриття 100-відсоткової потреби потрібно все більше і більше коштів. В соціальній сфері немає першочергових питань, всі питання надважливі. Від розмірів допомоги, кількості соціальних категорій – до матеріального стану Територіальних центрів міста. Додаткові кошти – це збільшення покриття послуги і підвищення її якості.

«Я хотіла б перенести революції з вулиць у голови людей»

– Вас обрано заступницею міського голови Черкас як представника «Європейської Солідарності». Чи є ви членом партії?

– Так. Я є членом партії і очолюю в Черкасах жіноче крило партії, яке створене для підтримки жінок в політиці, об’єднання задля активної громадсько-політичної діяльності, проєктної соціальної роботи, допомоги дітям, розвитку національно-патріотичного виховання. Ми заохочуємо жінок бути активними учасницями в громадсько-політичній сфері.

– Ви - феміністка?

– Відповім «ні». Звісно, є сфери, де «чоловічий світ» не дуже готовий у повній мірі «впустити в себе» жінку. Але я рада, що є жінки, які готові брати на себе відповідальність працювати на відповідальних посадах, іти в політику і не боятися. Коли я, мати трьох маленьких дітей, вирішила йти в політику й обійняти посаду в міській раді, я певною мірою хотіла показати приклад, що мати сім’ю й дітей – це не причина не розвиватися. Було б бажання. Навпаки, у мене наразі відчуття спокою і сили, тому що головну кар’єру я зробила – моя сім’я. Зараз я можу не відволікатися на декрети і влаштування особистого життя (сміється).

Думаю, якщо жінки будуть наполегливішими і віритимуть у свої сили, якщо будуть професіоналками, то їх гідно сприйматимуть у сферах, які вважаються «чоловічими». Тому я – не феміністка. Якщо ти – професіонал, про гендер можна не говорити. Тебе поважатимуть, і твою думку сприйматимуть. Треба працювати над собою.

– У Революції гідності брали участь?

– Так. На той час була вагітна, тож їздити до Києва не могла, але виходила з чоловіком на черкаські майдани, передавала кошти.

– А як ви, фінансистка, економістка, потрапили в політику?

– За моєю громадською діяльністю спостерігали в обласній організації «Європейської Солідарності» і запропонували доєднатися до команди.

Не скажу, що рішення піти в політику було аж таким легким. Коли ти з громадського сектору потрапляєш у політику, твоя суспільна поведінка суттєво змінюється. Громадська сфера суспільством практично завжди сприймається позитивно, і це не надто важко, бо ти робиш корисну роботу. А коли потрапляєш у політику, навіть якщо ти робиш ще кориснішу роботу, про тебе багато хто думає погано. Бо політиків у нас не люблять. Тому багато громадських діячів бояться «забруднити» свій імідж.

Але я не боюся відповідальності. Краще спробувати зробити щось корисне з позиції посада-бачення, ніж шукати винних. Тому якщо вдасться хоч щось змінити на краще в наших школах і соціальній сфері, я готова чути будь-які балачки про свою діяльність.

– Ви говорите про участь у політиці вже як представниці «ЄС». Але ж перед цим, у 2019 році, ви брали участь у виборах народного депутата по 197-му округу (округу Олександра Скічка) ще як самовисуванка.

– Я, звісно, розуміла, що шанси на перемогу таких конкурентів дуже не значні. Мені було цікаво на практиці дізнатися, як відбувається виборчий процес, подивитися на нього зсередини, як він влаштований, як працюють ті чи інші його механізми. Дослідити настрої людей, вивчити потреби. У чому справедлива, а в чому – ні людська критика політиків. Я подумала: «Чому б і ні? Ну ж бо спробую!» Для мене це був колосальний досвід.

– Що ви винесли для себе з виборів, крім втоми і розчарування?

– Коли йде виборчий процес, ти викладаєшся, спілкуєшся з людьми, розповідаєш про свою програму, своє бачення. І при цьому часто натикаєшся на стіну недовіри й невір’я в те, що зміни можливі. Це навіть не стосується тебе персонально. Просто люди вже не вірять нікому і нічому. Це справді втомлює і спустошує...

Що я винесла? У нас революції на вулицях уже стали досить звичною процедурою. А мені б хотілося перенести революції з вулиць у голови людей, достукатися до їхньої свідомості, спонукати їх брати на себе відповідальність за своє життя, за свої вчинки і донести до них розуміння – що вони обирають владу. Коли ти – відповідальний громадянин, сплачуєш податки, не даєш і не береш хабарі, відстоюєш свою Батьківщину, поважаєш її мову, тільки тоді ти маєш моральне право на критику і виправдану позицію. Національні цінності – ось наш крок до прориву.

– Вдруге ви взяли участь у виборах – у міську раду.

– Так. Від «Європейської Солідарності» було обрано 7 депутатів, а я зайняла восьму позицію.

– Тобто, ви – наступна за чергою. І у вас досі є шанси, в разі вибуття когось із депутатів від «ЄС», стати депутаткою. Що ви виберете – депутатство чи нинішню посаду?

– Ще два місяці тому, перед тим, як мене було призначено заступницею міського голови Черкас, я б, певно, вибрала депутатство. Коли мені запропонували стати заступницею, жодного куражу в мене не було. Було тільки відчуття колосальної відповідальності й певного остраху перед нею... Але я не злякалась! А зараз, коли я ознайомилася із галузями соціальної політики і середньої освіти, познайомилася з людьми, які там працюють, відчула цікавість. Мені б дуже хотілося, щоб моя діяльність принесла користь. І зараз я вже не думаю, що краще бути депутатом. Налаштувалася на конструктивну роботу на своїй нинішній посаді і, вважаю, в мене починає виходити.

– Плануєте продовжити політичну діяльність, брати участь у виборах народного депутата?

– Життя покаже. Зараз є задачі, плани і бачення їх реалізації, комунікативні процеси і робота на позитивний галузевий результат.

«Усе можна організувати, було б бажання»

– Ви кажете, що хотіли б показати іншим жінкам приклад того, як, маючи сім’ю, можна також плідно працювати і вести громадську роботу. Тож, як вам це вдається?

– Я не скажу, що це легко. Не скажу що я все встигаю, але чи й потрібно. Я встигаю головне. Коли я ухвалювала рішення йти на таку відповідальну роботу, я радилася з усіма членами сім’ї, й усі мене підтримали. Велике значення має взаємодопомога в родині, підтримка близьких Все можна організувати, було б бажання. Старша наша дочка навчається в Першій міській гімназії, в 3 класі, шестирічний син – у 21-му садочку. Найменшою нашою донечкою, якій щойно виповнився рік, опікується няня.

Мій чоловік знає мою амбіційність і небайдужість, знає, що мені дуже потрібна моя суспільна діяльність. А щаслива мама – це радість для всіх (сміється). Із приготуванням їжі зараз допомагає свекруха, мої батьки із Тального постійно передають онукам смаколики і продукти власного господарства.

– Маєте домашніх тварин?

– Ні, мені ще тільки тварин бракувало (сміється). Думаю, на собаку чи кішку нам просто не вистачило б часу, а це живі істоти, які теж потребують уваги і тепла.

– Церкву відвідуєте?

– Так. Я – парафіянка Свято-Троїцького храму Православної церкви України (біля Пагорбу Слави).

Максим Степанов