Івано-Франківськ таїть у собі чимало найнесподіваніших сюрпризів. Один із них відкрився мені зовсім недавно, підчас останнього приїзду в це прекрасне місто. Друзі запропонували пройтися до бастіону другої половини XVII століття, де все пахне глибокою старовиною, зачаровує око, інтригує. Намилувавшись краєвидом навколо нього, ми пішли Фортечним провулком, і я побачив здалеку дивного чоловіка, що сидів на лавці. Підійшовши ближче, зрозумів, що то незвичний пам’ятник. Адже поруч із ним можна навіть сісти, що й зробила якась дівчина, котра заглибилася в гаджет. На землі лежали, втоплені в бруківку, металеві долари, а позаду пам’ятника здіймався заклад харчування під назвою Артур Бернс-Чарочна. І напис на бронзовій дошці свідчив, що пам’ятник встановлено на честь Артура Бернса, котрий народився в Станіславі і був сім років Головою Федеральної резервної системи США.
Памʼятник Артуру Бернсу в Івано-Фрвнківську і чарочна за ним
Це розпалило мою цікавість, тож за декілька днів я вже знав, що Артур Френк Бернс був американським економістом українського єврейського походження, одним із найвпливовіших фінансистів світу, радником кількох американських президентів, головою Федеральної Резервної Системи США у 1970-х роках. Та світ він побачив 27 квітня 1904 року таки в Івано-Франківську – тоді Станіславові. У благословенному українському Прикарпатті провів і перші десять років життя.
Як свідчать архівні документи, його батько, Натан Кеслер (Бернцвайґ), до Першої світової війни торгував у теперішньому Івано-Франківську борошном і мешкав у будинку на площі Ринок, 5, який досі зберігся. Його мати, Сара Юран, переїхала до Станіславова з Солотвина після одруження в 1901 році. У свідоцтві про одруження Натана Беренцвайґа записали під прізвищем його матері – Гани Кеслер. Батько Сари був мірошником, очевидно, він і прилаштував зятя до свого бізнесу.
Фортечний провулок, який веде до памʼятника
Судячи з усього, торгівля борошном у старому Станиславові великого зиску не давала. Отож 38-річний Натан Бернцвайґ подався шукати кращої долі за океаном. Це сталося 12 березня 1913 року, коли він на пароплаві „Кайзер Вільгельм ІІ” вирушив до США з німецького порту Бремен. Через рік до Америки перебралася вся сім’я Натана Бернцвайґа: 32-річна дружина Сара та діти – 10-річний Артур і на рік старша Ґіза: 26 травня 1914 року пасажирський пароплав „Vaderland” з родиною цих галицьких євреїв на борту взяв курс із Амстердама на Нью-Йорк. Вони не були виключенням. За даними істориків, у 1880-1910 роках з Галичини переважно до США виїхало понад 230 тисяч євреїв.
Можна сказати, що родині Бернцвайгів поталанило вчасно покинути Станиславів напередодні Першої світової війни. У 1914-1915 роках у місті хазяйнували російські війська, прихід „черкесів” супроводжувався єврейськими погромами й мародерством. Коли ж вибухнула Друга світова війна, Натан і Сара, знаючи про трагічну долю галицьких євреїв, могли ще раз подякувати Богові за свій щасливий порятунок.
Щодо Артура, то він змалку відзначався гострим розумом і допитливістю. Уже в шестирічному віці міг тлумачити Тору польською та українською мовами, а в девʼять років зацікавився питаннями соціалізму.
Детальніша біографія Артура Бернса стосується уже тих років, коли його сім’я оселилась у портовому місті Бейонн (штат Нью-Джерсі). Відомо, що Натан Бернцвайґ, скоротивши своє прізвище до більш звичного для американців, почав свій бізнес на новому місці з виконання підрядів на малярні роботи. Юному Артурові теж довелося працювати, щоб допомогти батькові утримувати сім’ю. Підлітком він освоїв професії поштового клерка, офіціанта, суфлера в театрі, мийника посуду, юнги на нафтовому танкері та продавця.
Біля памʼятника можна посидіти, відпочити
Зрештою, зароблені таким чином гроші на вищу освіту Артурові вдалося заощадити. Після співбесіди з секретарем Колумбійського університету, в якого він поцікавився, чи варто йому витрачати аж 4 роки на навчання, той, щоб не втратити здібного юнака, запропонував стипендію…
Серед інших студентів Артур вирізнявся своєю цілеспрямованістю та надзвичайною працездатністю, чим привернув увагу тодішнього світила американської економіки Веслі Мітчела. У 1930 році 26-річний Бернс здобув ступінь кандидата (доктора філософії) економічних наук і прийняв від Мітчела запрошення працювати у заснованому ним Національному бюро економічних досліджень (НБЕД). Разом зі своїм наставником він зайнявся вивченням економічних підйомів і спадів – так званих циклів ділової активності.
Одночасно з роботою в НБЕД Артур Бернс почав викладати в Ратджерськом університеті, успішно поєднуючи наукові дослідження з управлінською та державною діяльністю. Його семінари, до речі, відвідував майбутній Нобелівський лауреат з економіки Мілтон Фрідман, який згодом із вдячністю згадував свого викладача. “Завдяки цим семінарам я зрозумів, як проводити дослідження, – зізнався якось Фрідман журналістам. – Бернс сприймав критику людей молодших за нього і нижчих за статусом, і це мало досить позитивний виховний момент”.
Долари на бруківці, які мають нагадувати, що Бернс очолював Федеральну резервну систему США
Узагалі, семінари Бернса мали ключовий вплив на рішення Фрідмана стати економістом. Артур також переконав його, що сучасна економіка може покласти край Великій депресії.
Основна наукова праця Артура Бернса – „Вимір економічних циклів” (Measuring Business Cycles), написана 1946 року у співавторстві з Веслі Мітчелом. Варто також згадати, що в Колумбійському університеті Бернс був науковим керівником легендарного згодом Алана Грінспена, який очолював Федеральне резервне управління США за чотирьох президентів (Дж. Форда, Р. Рейгана, Дж. Г. В. Буша, Б. Клінтона). Одне його слово могло рухати світові ринки…
Упродовж трьох десятиліть Артур Френк Бернс відігравав ключову роль у формуванні фінансової політики Сполучених Штатів Америки. У 1953 році він став головою Ради економічних консультантів президента Двайта Ейзенгауера, а в 1970-1978 роках, за врядування президента Річарда Ніксона, очолював Федеральну Резервну Систему, яка виконує роль центрального банку США. Це були важкі для Сполучених Штатів Америки роки, коли країну накрила хвиля інфляції і тривала виснажлива для економіки затяжна війна у В’єтнамі. Тож саме за головування в ФРС Бернса американський долар позбувся вільного конвертування в золото. У 1976 році Бернс отримав нагороду сенатора США Джона Хайнца за видатну державну службу від обраного чи призначеного чиновника.
На початку 1970-х років, коли в американсько-радянських відносинах зароджувалася „розрядка”, голова Федеральної Резервної Системи у складі урядової делегації США відвідав Москву. Не відомо, чи були в нього тоді пориви завітати до своєї галицької батьківщини. Та, мабуть, Артура Бернса до тогочасного Івано-Франківська і не пустили б.
У досить поважному віці Артур Бернс завершив свою політичну кар’єру на дипломатичній службі – американським послом у ФРН (1981-1985), нагороджений орденом „За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина” .
Краєвид навколо бастіону, на який дивиться і Бернс
Останні роки життя прожив на віллі біля курортного Вермонту в колі своєї сім’ї – дружини Гелен Бернс (Бернштейн), з якою одружився 1930 року, і синів – Йосипа (також економіста) та Давида (адвоката). Помер Артур Бернс у 83-річному віці (26 червня 1987 року тобто 35 років тому) в Лікарні Джона Хопкінса в Балтіморі внаслідок хвороби серця. Пересічним американцям він запам’ятався незмінною люлькою, густим сивим волоссям і дещо гугнявою вимовою. А от українці про нього майже і не знають. Тож було б добре, якби пам’ять про Артура Бернса вшанували не лише своєрідною скульптурою і чарочною, а й вивченням його науково спадку. Адже економіка України внаслідок війни зараз теж у дуже важкому стані, і нам так не вистачає своїх Бернсів серед економістів і фінансистів…
Олександр Вівчарик,
Фото автора
рекламаЦікаві новини звідусіль
