Маріупольські актори показали документальну виставу в Черкасах

Актори маріупольських театрів, яким вдалося вибратися з окупації, зіграли документальну виставу Олексія Гнатюка  «Обличчя кольору війни». Показ відбувся ввечері 17 вересня у Черкаському академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка, – про це повідомляє кореспондент видання Прочерк.

«Обличчя кольору війни» – це театралізована вистава заснована на документальних подіях і розповідає про перебування людей в окупованому Маріуполі, про історію боротьби маріупольців за своє право на життя у вільній і незалежній Україні.

«Вистава присвячена Маріуполю та подіям, які відбувалися там. Актори цього театру разом з режисером змогли вибратися із пекла і у Києві вирішили поставити виставу про все, що з ними відбулося. Ця вистава основана на реальних подіях, на реальних історіях акторів. Все, що ви побачите, відбувалось не з кимось, а саме з ними. Ця вистава для того, щоб усі ми пам’ятали, що відбувалось в Маріуполі», – анонсував перед початком вистави актор Євген Сосновський.

Більшість акторів вистави – учасники маріупольського незалежного театру авторської п’єси «Концепція», але є і актори з інших місцевих труп. Дехто з них пробув в окупації півтора та навіть два місяці.

Під час спектаклю актори читали драматичні монологи, танцювали, співали та декламували вірші. «Ми народилися у місті сильних та працьовитих людей. У місці, де мирно жило багато різних народів, наповнювали його своїми культурами. Вулиці старого міста наповнені історіями, які надихали нас на створення сучасних витворів мистецтва. Маріуполь увібрав у себе мудрість різних поколінь. Азовське море надихає та дарує нам сили. Ми люди творчих професій, ми наповнювали його емоціями та різними змістами. Культура міста це його душа, а поки жива душа, живе і наше місто. 24-го лютого наш звичний світ було зруйновано», – заявила трупа зі сцени на початку вистави.

У виставі акторська трупа детально згадувала та відтворювала події перших днів російського вторгнення у Маріуполь. Усі герої абсолютно різні, але їх об’єднала війна. Довелося рятуватися разом, щоб вижити.

Емоціями від сучасної постановки поділилися глядачка Вікторія Галенко: «Вистава глибоко торкає із перших секунд, від перших слів героїв ідуть мурашки по шкірі та навертаються сльози. Гра акторів реалістична та емоційна. З перших хвилин наче знаходишся у підвалі разом з героями і переживаєш їхні емоції. Відчуваєш, який жах їм довелося пережити, через яке пекло пройти. Вони змогли зберегти своє життя, свою особистість. Залишилися сильними, змогли продовжити працювати і доносити людям правду про ці жахливі події. Це дуже вражає!»

На сцені актори розповіли, що 5 та 6 дні повномасштабного вторгнення були для них найважчими, тому що закінчилась вода, але пішов сніг і урятував їх. Потім не стало світла та зв’язку. Вони були ніби «відірвані» від світу, достовірна інформація не надходила. Їм говорили, що Київ та Запоріжжя вже захопили, але вони не здавалися. Інтернет ловив лише у деяких місцях і добиратися туди було небезпечно, вони перебували в інформаційному вакуумі. Їжу готували на вогні біля під’їздів, пізніше і вона почала закінчуватися. Люди гуртувалися, допомагали один одному. Від вибухів тряслися підвали і сипалася штукатурка, горів майже кожен будинок. Загиблих ховали біля у дворах.

Актор Євген Сосновський розповів кореспонденту Прочерка, що 20 березня кадирівці вигнали його разом із сім’єю з квартири та облаштували там позицію: «Ми встигли схопити лише речі з коридору. Пізніше від моєї квартири  залишилися голі стіни  і товстий шар попелу. Таких квартир тепер у Маріуполі тисячі, багато тисяч. Вони всі схожі зараз одна на одну».

Частина трупи пішки вийшла з окуповано міста. Декому, щоб виїхати довелося пройти 15 блокпостів. Зараз актори проживають у Києві, всі вони зосередилися там, щоб знову почати грати для глядачів.

«Моя квартира згоріла. Ми до останнього думали, що все це завершиться і стихне, але далі ставало все нестерпніше і ми вирішли виїжджати. Я переїхав до сестри у Київську область. Написав у робочому чаті, що я тут. Актори почали з’їжджатися до столиці, бо усі були у різних міста, дехто був у Європі й спеціально повернулися до театру», – поділився режисер вистави Олексій Гнатюк.

Виставу вже двічі показали у київському Театрі на Подолі. Потім актори з документальною виставою відвідали Дніпро, Вінницю та нарешті завітали у Черкаси.

Олексій Гнатюк зазначив: «Театр це відображення дійсності, тому ми вирішили розповідати про те, що сьогодні актуально. Хто, як не ми, має говорити про те, що відбувалося у нашому місті. З ідеєю документальної вистави ми звернулися до Театру на Подолі. Там нас підтримали, надали нам декорації, локацію та технічне оснащення. Проте, навіть, якби нам там відмовили, ми б знайшли шлях, щоб прем’єра цієї вистави відбулася».

Режисер також анонсував, що 26-го вересня у Києві на Подолі іще раз відбудеться показ вистави «Обличчя кольору війни». Далі трупа планує ще гастролі по Європі, але наразі деталей не повідомляють, адже все ще у стадії розробки.

Перед початком вистави Євген Сосновський презентував черкасцям свої фото з окупованого Маріуполя. Автор зауважує: «В цьому фотоальбомі лише маленька частинка того, що відбувалося зі мною та моєю родиною у Маріуполі впродовж 65 днів – з 24 лютого до 30 квітня. Це мій фотощоденник. Здебільшого ці фото, зроблені ще до повного захоплення міста рашистами. Вільно знімати камерою на очах окупантів я вже не мав можливості. Після втрати квартири в мене залишилась єдина з трьох камер, теж трохи пошкоджена після того, як побувала разом зі мною на вході у той світ, коли поруч влучив снаряд і мене привалило. Я намагався не ризикувати, щоб не втратити фотоапарат та картку з цими знімками. Хоча втратити можна було не лише це… Все, що тут можна побачити відбувалося безпосередньо біля мене, біля мого знищеного рашистами будинку у самому центрі Маріуполя».

Фотокомпозиція з одного боку містила кольорові знімки вільного українського Маріуполя, а з іншого боку чорно-білі кадри з окупованого та розбомбленого рашистами міста Марії.

«До війни у Маріуполі було дуже яскраве життя і воно відображується у цих кольорах. Особливо в останні три-чотири роки Маріуполь зробив у своєму розвитку потужний ривок. Були величезні плани, які дійсно виконувалися.  Перспектива була розписана до 2030 року, проводилися реконструкції старих будинків, будувалися нові, на березі моря відновили пірс, планували будували гідропарк. Люди, які знали Маріуполь раніше і які приїжджали туди  протягом останніх років бачили зовсім інше місто. Щодалі, тим більше воно ставало проукраїнським. Коли донеччани приїжджали до нашого міста, вони бачили, як занепадає Донецьк, який «звільнила росія», і як розвивається наше місто. Маріуполь став вітриною українського Донбасу і, можливо, саме це було однією з причин, чому так по-рашиськи жорстоко його знищували. У першу чергу окупанти знищували найкрасивіші будинки у центрі міста, біля драм театру було кільце з красивих будинків, саме вони стали першими, які знищили. Їм не подобалося те, що українське місто може розвиватися ставати таким красивим та цікавим, на відміну від міст, якими опікується росія, наприклад, як Донецьк, який до окупації був квітучим. Раніше ми завжди, коли приїжджали в Донецьк бачили різницю. Пізніше вийшло навпаки, тепер з Донецька приїжджали і захоплювалися Маріуполем», – розповів кореспонденту Прочерка Євген Сосновський.

Захід відбувся за підтримки Маріупольської міської ради та Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова, який є архівом історій постраждалих від війни українців.

Анастасія Бут