Року 1930 науковець Аркадій Зарембський під час етнографічну експедицію відвідав Черкащину, де йому вдалося не лише зафіксувати побут та одяг місцевих жителів, а й зробити унікальні фото тепер зниклих пам’яток, пише "Локальна історія".

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n


Портрет Леніна замість ікон

Року 1930, обіймаючи посаду старшого помічника зберігача відділу Російського етнографічного музею (РЕМ), Аркадій Зарембський здійснив свою останню експедицію. Це була поїздка на Черкащину. Фотозвіт подорожі зберігають у РЕМі . На світлинах ремісничі майстерні з обробки шкіри, сукновальні на Дніпрі, люди збирають зерно.

Фотограф також зафіксував наслідки антирелігійної політики. Соборну Воздвиженську церкву в Чигирині у 1930-х роках перетворили на клуб сільськогосподарської артілі імені XII з’їзду ВКП(б). На місці вівтаря встановили сцену для зборів, театральних вистав і концертів. Над нею напис: "Тут, де царювала царська трибуна, — збудована нами комуна".

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Або у хаті, у красному куті, замість ікон бачимо портрет Леніна.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Утім увага дослідника була прикута саме до етнографічних реалій, які ще можна було зафіксувати. Під час експедиції Зарембський відвідав села Суботів, Бужин, Мошни, Дахнівка, міста Черкаси і Чигирин.

Кожний із цих населених пунктів має свою цікаву історію, яка пов’язана з видатними особистостями.

Чигирин

Привілей на заснування міста і Чигиринського замку видав польський король Сигизмунд ІІІ Ваза 1589 року магнату Олександру Вишневецькому. Чигирин став одним із опорних пунктів колонізації півдня Київського воєводства на межі з Диким полем. Від початку Козацької революції, з червня 1648 року, Чигирин був головною резиденцією Богдана Хмельницького. Фактично місто стало столицею козацької держави.

На Замковій (Кам’яній) горі — мисоподібному кам’яному виступі, який на 60 метрів підноситься над долиною Тясмина і панує над околицею, стояв дерев'яний Чигиринський замок. Незважаючи на те, що за часів Хмельницького він був занедбаний, за горою закріпилася назва "Богданова". Саме її ми бачимо на першому фото Зарембського.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Цінними є знімки, на яких бачимо дерев'яну соборну Воздвиженську церкву, збудовану у 1822—1823 роках (за даними краєзнавця Леонтія Похилевича). На сходах храму — представники сільськогосподарської артілі. Серед них є голова артілі з дружиною (одягнена у сукню в білий горошок), місцевий поет Лопатченко (сидить у другому ряду у темній сорочці і солом’яному брилі).

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Переважно світлини з Чигирина присвячені роботам на землі з незмінними помічниками — волами.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n 

Цікавими є фотографії "Обід у полі", де можна побачити, що їжу та воду туди доставляли на возі. На фото попереду (ліворуч) сидить жінка у вишитій сорочці та спідниці, а от молода дівчина позаду (праворуч) одягнена у сукню прямого крою. У її короткому волоссі видно гребінь. Чоловіки традиційно вбрані у сорочки і штани. Окрім кашкетів, на головах багатьох — солом’яні брилі.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Суботів

Хутір Суботів був заснований на рубежі XVI—XVII століття і належав до володінь магната Яна Даниловича. Року 1616 його придбав батько Богдана Хмельницького, чигиринський підстароста Михайло Хмельницький. Коли Чигирин став столицею Війська Запорозького, суботівський замок став заміською резиденцією гетьмана, де він відпочивав, приймав іноземних дипломатів, проводив наради зі старшиною, а сам Суботів перетворився на місто і центр сотні Чигиринського полку. Коштом Богдана Хмельницького тут збудували муровану церкву Іллі Пророка. На фотографіях Зарембський зафіксував Іллінську церкву та надмогильні хрести біля неї.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n 

Фотопанорами Суботова показують традиційну забудову двору, особливості жител та господарських споруд. У дворі всі будівлі стоять окремо, видно клуню з великими воротами для в’їзду воза зі снопами та комору зі зрубними стінами, які припідняті над землею. Всі споруди мають чотирисхилі дахи, вкриті соломою. Стіни хат побілені. Садиби огороджують плетені тини.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n 

За вимогою часу Зарембський зафіксував житло селян різних майнових категорій: бідняка, середняка та заможного. Планування хат бідняка і середняка нічим не відрізняються: обидві двокамерні (сіни+хата). Але є суттєва відмінність в оформленні солом’яного даху та вікон: у хаті середняка бачимо акуратно "пошиті" роги чотирисхилого даху уступами і викладення високого гребеню даху під кізлинами, вікна мають віконниці; у хаті бідняка двосхилий з фронтоном дах "пошитий" неакуратно, вікна без віконниць. Хата заможного селянина значно більша і має трикамерне планування (хата+сіни+хата; "хата на дві половини").

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n 

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Про майнові розбіжності селян свідчить і їхній одяг. На фотографії заможної родини бачимо двох жінок, які одягнені у спідниці, керсетки та вишиті сорочки. На старшій жінці сорочка з давнішим геометричним візерунком і, можливо, з мережкою на уставці. Тоді як на молодшій жінці, котра тримає на руках дитину, вишита сорочка має новіший, модний рослинний орнамент. На групових фото більшість жінок і дівчат одягнені у блузки на випуск і спідниці, але на деяких із них ми ще бачимо вишиті сорочки та керсетки. Також у вишиті сорочки вбрані і чоловіки.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n 

Бужин

Сьогодні на місці цього села — Кременчуцьке водосховище. Місцевість затопили 1959 року при будівництві Кременчуцької ГЕС. Мешканців Бужина переселили до новоствореного села Тіньки. Тож світлини Зарембського є особливо цінними.

З історичних джерел відомо, що у XVII столітті тут існувала фортеця, яка стерегла стратегічну переправу через Дніпро. Під час розливу річки 1820 року між селами Бужином і Боровицею було вимито два великих цвинтаря, на яких знайшли людські кістки. Тіла були загорнуті у саван зі срібної парчі та прикрашені виробами з коштовного каміння і металів.

Зарембський зафіксував на фото сільські садиби з плетеними тинами, житло подібне до того, яке було у Суботові.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Атмосферним є фото інтер’єру хати, де видно покуть з обрамленими у вишиті рушники іконами, лави попід стінами, стіл із вазоном у баняку, сволок, що тримає стелю, та господарів цієї оселі. На молодій жінці з куделею і веретеном одягнена вишита сорочка, спідниця і фартух. На шиї скромні прикраси у вигляді кількох низок намиста. Босі дітки на призьбі під вікном одягнені у льолі (довгі дитячі сорочки), пошиті вже з ситцевих тканин. Всі стрижені, і тому навіть важно розпізнати де тут хлопчик, а де дівчинка.

Мошни

З 1930 до 1950 року Мошни мало назву Дудницьке — на честь радянського державного діяча Якима Дудника, що походив із цього села. Попри це у підписах до фотографій Зарембський писав Мошни.

Із другої половини XVI століття село належало князям Домонтам, в яких його купив князь Олександр Вишневецький. Він сприяв спорудженню тут замку і костелу, добився від польського короля надання Мошнам у 1592 році магдебурзького права. Року 1649 Мошни стали сотенним містечком Черкаського полку.

Мошнівський маєток перейшов до графа Михаїла Воронцова 1819 року як посаг його дружини Єлизавети (уродженої Браницької). Новий власник замовив італійському архітектору Джорджо Торрічеллі проєкт Спасо-Преображенської церкви, яку збудували у 1830—1840 роках.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Коштом Єлизавети Воронцової у 1857 році в Мошнах звели костел Різдва Діви Марії, інтер’єри якого ще встиг зафіксувати Зарембський (тепер костел використовують як виробниче приміщення).

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Фотографії Зарембського 1930 року є надзвичайно цінними для етнографії. Ми можемо побачити не лише зразки народного житла та його інтер’єру, традиційних ремесел (ткацтва, гончарства) і господарських робіт, а й перехід від сільського традиційного народного одягу до міського сучасного.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n 

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n 

Особливо добре це видно на фото, де дві жінки одягнені абсолютно по-різному: перша — у вишиту додільну сорочку, з намистом на шиї, підперезана поясом і у хустці; друга — без головного убору, у модній блузі з відкладним коміром та краваткою і укороченій спідниці. Схожий крій модної блузи бачимо і на молодій дівчині, яка на голові пов’язала великий бант, тоді як старша жінка поруч одягнена у традиційну вишиту сорочку.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Цю відмінність в одязі видно і на фото, де молоді жінки вбрані у модні блузи на випуск із відкладними комірами, а поряд — жінка у вишитій сорочці. Цікава деталь з минувшини — сережки-півмісяці на одній із жінок.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n 

На фото іншої родини теж бачимо зміни жіночого вбрання, а от діти виглядають цілком традиційно, згідно з їхнім віком: на молодшій дитині льоля, а на старшій дівчинці вишита сорочка і спідничка.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Також маленьку дівчинку у вишитій сорочці, яка миє посуд у кориті біля хати, зафіксувала камера Зарембського на фото.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Дахнівка

Коли експедиція Зарембського у 1930-му завітала у Дахнівку, це було окреме село. Тут вдалось сфотографувати дівчину і жінку у традиційному вбранні. Дівчина, яку ми бачимо на фото, одягнена у вишиту сорочку, спідницю, підперезана вовняним широком поясом. На шиї намисто і дукач. На голові пов’язана стрічка, а у вухах видно сережки-півмісяці.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

На жінці — вишита сорочка, керсетка з вусами, спідниця, фартух; на голові — вовняна хустка з набивним малюнком.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

Кілька фотографій із традиційним народним житлом зроблені у місті Черкасах. Але тут житла вже розташовані ближче до вулиці, хата має по два-три вікна з віконницями у причілковій стіні.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n 

І на завершення нашої мандрівки цими чудовими місцями — вулиця у Черкасах, яка спускається до Дніпра, та рибалки на його березі.

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n

312962060_493920146112612_6974445123695071307_n  

Оксана Косміна, кандидатка історичних наук, дослідниця етнології та матеріальної культури

реклама

Коментарі  

 
+2 #2 Перехожий 17.11.2022 03:43
Цікаво, що хати під соломою на Черкащині були до початку 80-х років і в них ще жили люди.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+13 #1 правда 06.11.2022 21:13
Яка гарна Україна і українці
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

реклама Делікат
bigmir)net TOP 100