Вікторія Сікачина, контент-менеджерка сайту «Прочерк», нещодавно розіграла рушник, який вишила власноруч.
Так їй вдалося долучитися до збору коштів для українських захисників із військової частини А7123.
Вишитий рушничок, який був розграний за донат
Гроші йшли на рахунки благодійного фонду «Надія на майбутнє». Ідею Вікторії підтримала волонтерка фонду Юлія Баранько. Запитів від наших захисників і захисниць чимало, суми – вражають. Усього вдалося зібрати за допомогою розіграшу майже 5000 гривень.
Майстриня Вікторія Сікачина. Фото Вікторії Царенко
– Ми безперестанку донатимо. А так хтось із людей ще матиме рушничок, щоб використати його на свято, прикрасити ним домівку, навіть подарувати. Я стежила за розіграшами, які проводили інші. Приміром, серед кола вишивальниць переможець міг отримати набір для вишивання. Я ж вирішила придбати набір і вишити рушничок, адже такий виграш був би цікавий також і тим людям, які самі не вишивають, – поділилася майстриня.
Виграш за донат отримала Світлана Гонтарева – багатодітна мама, яка вагітною на 6 місяці була змушена виїхати з родиною за кордон після повномасштабного вторгнення рф.
Рушник з України подолав понад 2000 кілометрів, і в день отримання переможниця написала Вікторії: «Чи не будеш ти проти, якщо я його розіграю ще раз тут, за кордоном?»
– Безмежно зраділа такій пропозиції, це додаткові кошти для допомоги ЗСУ. Зокрема, Світлана долучається до заходу «Українські смаколики» – щосуботи варить удома вночі український борщ чи готує іншу страву, їде цілу годину в інше місто, де небайдужі українці третій рік щосуботи проводять благодійний ярмарок, – розповідає про переможницю у розіграші Вікторія.
Світлана Гонтарева з рушничком, який подолав понад 2000 кілометрів. Фото: фейсбук Олі Новаковської
«Це мій внесок у нашу Перемогу, – зазначає у дописах Світлана і запрошує всіх долучитися. – Відвідувачі благодійного ярмарку щосуботи смакують нашу українську їжу, залишають пожертви, які команда волонтерів використовує для допомоги нашим захисникам на дуже багатьох напрямках. Збираємо тут також різну гуманітарну допомогу і відправляємо в Україну, в БФ «Дружня родина».
Пані Вікторія наголошує: будь-яка вишита робота повинна нести певні сенси, бо під час роботи майстриня про щось мріє, чогось бажає. Рушник, розіграний на потреби ЗСУ, несе Перемогу:
– Хочеться, щоб усі наші воїни повернулися додому живими, щоб наші діти жили у мирній країні, щоб усі мали спокійні ночі, без тривог. Хочеться бачити нашу неймовірну землю без руйнувань, наші охайні будиночки, квіти біля них, слухати спів пташок, радіти життю. Усе це є в тому рушнику.
Обробка краю мережками
Наразі збір на потреби захисникам, у якому бере участь вишитий рушник Вікторії Сікачини, ще триває. Ще невідомо, який буде найбільший донат, а саме за найбільший донат хтось виграє рушничок, але вже є і донати по 150 франків за раз (100 франків – 4300 гривень).
«Думаю, рушничок ще принесе часточку Перемоги!» – зазначила Світлана Гонтарева.
Великодній рушничок
Вікторія Сікачина розказала, що в її родині вишивали дві бабусі, потім мама, а вона, маленькою, спостерігала за копіткою роботою:
– Наш рід бере початок від пари німців. Вони вишивали одяг для панської родини. Це я колись докопалася, що ми маємо німецьке коріння. Можливо, хист вишивальниці і передався в роду. Я з дитинства часто дивилася, як вишивали хрестиком, гладдю мої бабусі – дві рідні сестри. Дуже любила годинами сидіти і все це споглядати. На мішковині вишивали килими, накидки на стільці, крісла – таким комплектом прикрашали домівку. Була вишита картина хрестиком – дівчина з глечиком, вишиті подушки, рушники, серветки.
Як розповідає майстриня, її мама прикрашала одяг вишивкою, коли це ще не було так популярно.
– Я згадую вишиті мамою сорочечку і спідничку в дитсадочок. У мене завжди була вишита сорочка в шкільні роки, яку я одягала на відповідні заходи. І весільний рушник мені теж вишила найдорожча людина, – говорить Вікторія.
Вишито за взором Снятинщини
Сама майстриня почала вишивати майже у 30 років. Саме в цей період вишиті речі набули шаленої популярності.
– Моя кума Вікторія вишивала багато сорочок, тож я вже сиділа і спостерігала, як вона працює голкою і ниткою. Саме це й дало поштовх теж розпочати. Перші мої роботи були вишиті бісером. Спробувала – голка більше не відпустила, – зазначає вишивальниця.
Великодній рушничок
Далі був, за словами Вікторії Сікачини, шлях пізнання різних технік вишивання:
– Україночки, вишиваючи рушники та сорочки, використовували значно більше технік, ніж звичний усім хрестик. Там і лиштва, і різноманітні мережки, і солов’їні вічка, і ретязь, і критський та стебловий шви, і довбане, і цирка, і курячий брід...
Уставкова сорочка з пухликами
Нині Вікторія захопилася вишиванням, а також збиранням вручну українських сорочок давнього крою. Майстриня зібрала протягом року три уставкові сорочки, нині в роботі – четверта. Цікаво, що серед них є черкаська, яка, за словами Вікторії, ще зачарує всіх своєю красою.
– Радію, що українці зараз практично кожен має вишиту сорочку. Мрію мати власних сім сорочок, аби одягати щодня нову, святкуючи нашу Перемогу, – говорить майстриня.
Взір на борщівську буденну сорочку
Контент-менеджерка «Прочерку» вже працює над створенням нового рушника, щоб знову влаштувати розіграш для допомоги ЗСУ.
– Планую ще не раз залучати в розіграші за донат вишиті мною речі. Так буде можливість і допомогти нашим захисникам та захисницям, і комусь отримати вишиту річ. А допомога наша дуже потрібна! Щодня запити, щодня маємо втрати, і кожну мить ми маємо у тилу все робити, аби у самому пеклі змогли вистояти ті, хто захищає нас, рідну домівку, рідну землю... – каже Вікторія Сікачина.
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису