Маєток екс-губернатора Черкащини займає близько гектара

Олександр Черевко годує свого коня квашеними яблуками. Позаду – його родинний маєток у селі Водяники Звенигородського району

Екс-губернатор Черкаської області Олександр Черевко, 53 роки, має родинний маєток у рідному селі Водяники Звенигородського району. Збудував його 2005-го. Витратив на будівництво 500 тис. грн. Про це пише «Газета по-українськи». Передруковуємо матеріал у тому вигляді, як він опублікований у газеті.

У суботу о 10.00 Олександр Володимирович зустрічає в центрі Водяників у джипі «ауді». Одягнений в чорні спортивні штани, куртку фірми  «Коламбія», плетену сіру шапку. Минаємо вулицю, що веде до гірськолижного курорту, який облаштували під час його губернаторства. Заїжджаємо забрати тітку екс-керівника області.

— Я їй ремонт зробив: ванну поставив, гарячу воду провів, газ є. Вона здає житло туристам. За добу бере 100 — 150 гривень, — розповідає Черевко.

Дорогою зупиняємося біля пам'ятника Героєві Радянського Союзу Вахтангу Чіковані. У Водяниках він загинув і похований. Черевко відновив монумент на його могилі. Піднімаємося слизькими сходами вгору.

— Коли став губернатором, Віктор Андрійович (Черевко товаришує з екс-президентом Ющенком понад 20 років, – ред.) не раз приїздив у село, бачив цю могилу. А я ж знав, що він дружить із президентом Грузії Саакашвілі. До 9 травня запропонував влаштувати візит до нас. Ну й написав програму під це. Зробили дороги, ФАП, підвели газ.

Будинок Олександра Черевка на горі на північному схилі урочища Совин яр. Нагадує старовинний замок. Обгороджений 2-метровим дерев'яним парканом.

— Бабка Варка тут неподалік живе, говорила мені: «Саша, ще після війни приїжджали вчені й сказали, що села не буде. Нічого не здумай тут строїти». А я їй відповідаю: «У мене така легка рука, що коли я щось роблю, то за мною йдуть люди». За історією села, на місці мого будинку було дерев'яне укріплення Литовської доби.

Маєток займає близько гектара. Двоповерховий будинок — 240 кв. м. Біля воріт прив'язана бельгійська вівчарка Ватсон.

— Глянь на сича, — показує на пташку, що виглядає з даху будинку. — Живуть прямо в димарі. Увечері починається такий переспів. Цього літа впали в камін, то діставали. Сови — це моє хобі. Раніше вирощував усі види. Зараз лишилися тільки пугачі. Затратне це діло.

Веде за будинок, показує клітку, де раніше жили птахи.

— За сезон вирощував вісім пугачів, п'ять сипух, п'ять вухатих, дев'ять сичів, дві бородатих сірі сови. Зараз зосталися чотири пугачі, й то думаю, що одна пара загніздиться, а іншу випущу. Нема кому доглядати, нема за що.

До будинку веде ялинова алея. Обабіч поросла диким виноградом. Праворуч при вході — флагшток без прапора.

— Як на зло, на попередніх вихідних обірвалася тятива. Традиція з'явилася ще за губернаторства: якщо прапор висить — значить, я вдома.

Над вхідними дверима — годинник.

— Робив Київський часовий завод. Скільки коштує, не пам'ятаю, але точно недорого. Це ж просто коробка, там немає ніякої механіки.

На першому поверсі — вітальня, робочий кабінет, кухня, ванна. У вітальні довгий стіл, застелений вишитим рушником, на якому стоять три старовинні підсвічники. Стіни побілені, біля каміна обкладені кахлями. Під вікном шафа з археологічними знахідками, які виявили, коли зводили будинок. Черевко дістає старого глечика.

— Я не люблю чужих речей, збираю тільки у своїх родичів. Глечик цей бабушки, йому років 200, але й досі пахне молоком.

Показує козацьку люльку. Біля каміна лежать жорна, на яких молов зерно прадід Черевка. На стінах — картини, ікони. Ліворуч каміна на стіні — різьблені ікони святих Ольги та Віктора, між ними родинний герб. Він є на багатьох меблях як декор. Олександр Черевко підходить до каміна, кидає кілька полін. Пропонує посушити шкарпетки.

— Розкладаю тут крісло — і ноги в камін. А то був вухо простудив, то тріск дров у вогні найкраще допомагає.

Заходимо до робочого кабінету. Стіни завішані картинами. Каже, що більшість подаровані. Посередині — дерев'яний стіл. Лежать подарункове видання «Кобзаря» і збільшувальне скло.

— Спочатку в чоловіка падає зір, — жартує господар. Окулярів не носить. Із-за дивану дістає на подарунок чашку з написом «Водяники» і календар із фотографіями тварин із його мисливського господарства.

Дерев'яними сходами піднімаємося на другий поверх. На одній зі стін — тріщина.

— Цю частину добудовував, уже коли не був губернатором. Будівельники зробили неякісно.

На поверсі чотири спальні й ванна. Розповідає, що місцева Валентина допомагає доглядати за будинком та городом. Найближча до сходів кімната — синова. Там велике двоспальне ліжко, шафа, скриня.

— Меблі білоруські, дешеві, але натуральні, — розказує. На шафі намальовані дві сови. — У нас син більше мовчить, а невістка любить побалакати. Я ж думав, як їм натякнути про це, й тому намалював одну сову з закритим дзьобом, а іншу з відкритим.

Підходить до картини Олени Поліщук «Кує зозуленька літа...».

— Це спеціально синові почепив, щоб уранці прокидався і думав, що час іде і треба щось робити.

О 13.15 Олександр Черевко запрошує на кухню підобідати. Меблі там з українським орнаментом, на полицях складений глиняний посуд. На столі варені сосиски, млинці, сир із ковбасою. Черевко згадує, що хотів пригостити квашеним кавуном. Ідемо в погріб. На сходах лежать гарбузи. Два відсіки заповнені картоплею, на полиці дві банки чорничного варення, яке купив у Карпатах. Стоїть бутель домашнього вина.

— Мені легше керувати, ніж щось самому робити, — каже Олександр Володимирович, виймаючи великий камінь із діжки з квашеними кавунами. Намагається не намочити годинника на руці. — Краще б тітку послав.

Дістає кавун. Із другої діжки набирає повну миску квашених яблук.

Після обіду йдемо в парк за будинком. Там близько 60 видів дерев. Найбільше ялин. Є тюльпанове дерево, гінкго, декоративна черешня.

— У сім'ї кажуть, що в мене дві хвороби — вішати картини і садити дерева. Зарікаюся, що вже не буду, але тільки весна — щось побачу, обов'язково куплю. Три роки назад посадив тисячу горіхів. Покрали штук 300, то я вже сторожа поставив.

Поміж дерев прокладені кілька доріжок, уздовж них стоять кам'яні скульптури черкаських майстрів — Віталія Дахівника і Миколи Теліженка. Край парку є скульптура, на ній напис: «Моїй любій дружині Катерині присвячую цей парк, цей день, цей світ». Це подарунок їй до 50-річчя. Разом пара 32 роки.

О 15.45 Черевко підвозить до центру на автобус до Черкас. Планує їхати до товариша у село Криві Коліна.

ЦІКАВО ЗНАТИ