Черкаський вчитель прославився на весь світ завдяки хобі

Якби п’єса «Казки старого Арбата» про батька й сина – майстрів іграшкових справ – не була написана багато років тому, то родина Матюхіних із Черкас цілком могла б стати їх прототипами. Утім, їхня слава й без того вже сягнула за межі України, повідомляє «Голос України».

Олександр Матюхін із синами Дмитром та Андрієм

Глава родини – Олександр Володимирович – працює вчителем інформатики гуманітарно-правового ліцею. А своє захоплення технічними виробами він успадкував від батька.

Володимир Ілліч пройшов усю війну, брав участь у Параді Перемоги. Був не просто офіцером, а зброярем, і взагалі – універсалом. 

– Брався, – згадують у родині, – за будь-яку справу, навіть зовсім незнайому, і швидко освоював. Коли траплялося лежати в госпіталі, то конструював і вдосконалював медобладнання, вражаючи всіх оригінальністю ідей.

Домашні зберігають десятки свідоцтв на його рацпропозиції.

З дитинства в цей захоплюючий світ залучав і сина. Незважаючи на зайнятість, батько знаходив час, щоб розповісти йому про будову механізмів, навчав технологій обробки матеріалів.

– Досі згадую, – розповідає Олександр Володимирович. – Я тільки запитав тата, як роблять олов’яних солдатиків, а він повів мене на горище, де ми одразу змайстрували форму й відлили кілька фігурок. Адже тоді в нас були тільки саморобні іграшки: літаки, кораблі, пістолети, повітряні змії... Тепер же споживацтво, на жаль, захопило й світ іграшок. Тому дітям і набридають так швидко навіть найскладніші комп’ютеризовані чудасії. А якщо самі зберуть із дощечок якусь пташку, що махає крильми, помудрують та присвятять цьому чимало часу, зрозуміють кінематику механізму... Це захоплює!

Звідки зайнятий учитель знаходить час на «дивацтва»? Він просто виключив зі свого життя телевізор!..

А от синам свого часу Олександр придбав чи не найперший у Черкасах персональний комп’ютер. Для хлопчиків він з дитинства став не іграшкою, а робочим інструментом. Тепер батько й діти вчаться один в одного.

Про всі витвори Олександра Матюхіна не розповіси, проте останні заслуговують на особливу увагу. Торік старший Матюхін уперше побував в Англії. Причому з конкретною метою – познайомитися зі світом ігор та іграшок. Гідом став молодший син Дмитро. Він програміст-розробник, але захоплюється ще й створенням ігор для мобільних телефонів. Його роботи були відзначені професіоналами, стали популярними в багатьох країнах. У цей успіх свою лепту вніс і брат Андрій – художник-аніматор тривимірної графіки однієї з київських фірм.

На величезному ярмарку іграшок в Англії Матюхіних, звичайно ж, зачарували електронні чудеса, але ще більше – механічні пристрої з дерева. Олександр Володимирович одразу спробував розгадати принцип їхньої роботи.

– А ти, тату, зміг би таке сконструювати? – підколов Дмитро.

– Навіщо таке?! Якщо робити, то своє! – резонно зазначив батько.

І вже двічі за короткий час пан Матюхін зі своїми розробками посідав перші місця в міжнародних конкурсах, відзначений на престижній виставці «Toy Collectors Faіr», яка щорічно проходить у Бірмінгемі (Великобританія). І перемагав не з модними комп’ютерними гаджетами, як можна було б очікувати від викладача інформатики, а з тією самою «історичною» механікою.

– Ви б бачили, як тато загорівся, коли довідався про конкурс, оголошений англійською іграшковою компанією «Tіmberkіts»!» – каже Дмитро.

Першим виробом стала фігурка барабанщика. Потім з’явилися контрабасист, диригент. Кумедний рухливий контрабасист і посів І місце на виставці торік. А баяніст був визнаний кращим у 2013-му.

– Я розшукав цього симпатягу на сайті компанії. Потішившись виступом іграшкового оркестру, прочитав повідомлення: «Олександр Матюхін з України визнаний гідним 1-го призу другий рік поспіль». Як бачимо, здивував він не тільки синів.

– Усі ці іграшки – в єдиному стилі: з підкреслено грубими формами, оригінальні й кумедні, – пояснив Олександр Володимирович. – У дію вони приводяться обертанням рукоятки. Якщо порівнювати з жанрами літератури, то ці іграшки можна назвати «механічними анекдотами».

Починає створення їх майстер із вигадування яскравого персонажа й алгоритму його поведінки.

– Рухи в підсумку мають бути повторюваними й уміщатися в цикл обертання рукоятки. Осі, шестірні та решта елементів – усе дерев’яне. Застосування іншого матеріалу неприпустиме. Працюю методом проб (наприклад, при створенні баяніста лише в п’ятому варіанті міхової камери вдалося добитися ілюзії, що вона саме розкривається). Як тільки все стає ясно, іграшка створюється протягом тижня, – пояснює черкащанин. – При цьому кімната в квартирі перетворюється на щось неймовірне. Дуже заздрю людям, які мають гарну майстерню.

Свої перші іграшки Олександр Васильович зробив буквально на коліні – використовуючи ножівку, лещата і ще деякі примітивні інструменти:

– Далі довелося розширити арсенал, щоб досягти більш досконалого результату. Нещодавно розжився двома верстатами. Увесь матеріал – з відходів столярної майстерні при школі. Раніше вони йшли в сміття, а  тепер отримують нове життя.

Чому працює лише з деревом, Олександр пояснює: у добу пластику й електроніки іграшки й конструктори з дерева одразу впадають в око. 

– Саме дерев’яні вироби сьогодні вважаються елітними, – говорить черкаський вчитель. – І їхня користь безсумнівна. В Англії випускаються спеціальні набори, і діти власноруч можуть збирати різні кінематичні схеми, від простих до складних. Це й набуття навичок роботи з деревом (матеріалом безпечним, дешевим, цікавим), і усвідомлення принципів роботи механізмів. Можна розробити цілу програму навчального курсу з використанням базових моделей. Вийшов би інтегрований курс технологій, ручної праці й фізики. Розраховую на підтримку синів. Ну, це вже в мені прокинувся педагог... Я – майстер-одинак. Займаюся виробами для власного інтересу, хоча можливе й співробітництво з іншими зацікавленими людьми.

Довідка

Із 2005 року в центрі Києва функціонує Державний музей іграшок. У його колекції багато й дерев’яних, що відображають наші національні традиції, історію. Сучасні ж, технічні, – переважно іноземні. На Заході «іграшковими» проблемами займаються інститути, КБ, солідні фірми. 

Іграшки Олександра Матюхіна й ігри його синів цілком могли б поповнити й прикрасити експозицію музею. Щоправда, шедеври Олександра Володимировича створені в єдиному екземплярі й нині розбіглися по світу: одні подаровані, інші – на виставках.