Колишній головний медик Черкас: «Мене ще в інституті зробили головним лікарем»

Сьогодні, 30 січня, 75-річний ювілей святкує колишній очільник обласної медицини та багаторічний головний лікар Третьої Черкаської міської лікарні швидкої медичної допомоги Анатолій Ляшенко.

– Святкувати я не буду. Я прочитав, що патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет, якому 23 січня виповнилося 85 років, відмовився від святкувань і не прийняв від Президента України Віктора Януковича орден «За заслуги» І ступеня. Він сказав, що, коли таке відбувається в державі, не може цього робити. Я також святкувань не організовую. У сімейному колі, безумовно, піднімемо кришталеві бокали, хоч я й не п’ю вже між іншим 20 років… – ділиться із «Прочерком» планами на день Анатолій Ляшенко.

Хоч ювіляр святкувати не збирається, відчуває, що онуки до дідусевого дня народження готуються ретельно.

– Вони завчасно почали готувати подарунки, щось видумують, малюють, – говорить із теплотою в серці про дітлахів пан Анатолій.

Їх у Анатолія Івановича немало – троє доньок подарували йому двох онуків, трьох онучок і вже навіть правнучку.

– Неледачий народ, – жартує він. – Тепер треба їх виростити, дати путівку в життя.

Чим, зокрема, дідусь і займається. Навіть на заслуженому відпочинку у нього робочий день розписаний мало не до секунди, застати його вдома – майже нереально.

Анатолій Ляшенко на фото – перший справа

– Щодня після школи воджу онуків на заняття: то в музичну школу, то на танці. Додому повертаюсь аж увечері, – зауважує Анатолій Ляшенко.

Таким же заклопотаним життя було і трудовим. Після розподілу в Одеському медичному інституті його та дружину, з якою познайомився у виші, направили на роботу в Жашків. Через місяць молодий лікар очолив районний протитуберкульозний диспансер. Пропрацювали там із дружиною до 1970 року, бо Анатолія Ляшенка перевели на роботу головним лікарем Звенигородський району. Через два роки Анатолій Іванович отримав свою першу нагороду від міністерства охорони здоров’я – «Відмінник охорони здоров’я Радянського Союзу».

Із Звенигородки у 1975 році пана Анатолія перевели на посаду завідуючого відділу охорони здоров'я Черкаського облвиконкому. Відтак він став наймолодшим очільником обласної медицини (на той час Анатолію Івановичу виповнилося 36 років, – ред.). Через рік його нагородили орденом «Знак пошани». А 3 березня 1980 року Анатолій Ляшенко став головним лікарем Третьої міської лікарні, де пропрацював до 20 липня 2004 року.

«Багато років третю Черкаську міську лікарню очолював Анатолій Іванович Ляшенко, який має великий досвід організації медичного обслуговування, зарекомендував себе енергійним, ініціативним та наполегливим керівником, вмілим адміністратором», – йдеться у книзі «Згадуючи пережите» одного із колишніх керівників області Олександра Ружицького

– Тобто майже 25 років пропрацював, – підраховує Анатолій Іванович.

За цей час він отримав орден трудового червоного прапора, медаль «Ветеран праці» та звання «Заслужений лікар України» (Цікаво, що «Заслуженим лікарем» є і дружина пана Анатолія Діна Сергіївна, і навіть отримала це звання раніше від чоловіка. Це – унікальний випадок в історії медицини області, – ред.). Крім цього, Анатолій Іванович ще був депутатом двох скликань Звенигородської райради, обласної ради, тричі – Соснівської райради та членом виконкому. Цим він «додав клопоту» працівникам, які обраховували надбавку до його пенсії.

– Усі, у кого є нагороди чи особливі заслуги, отримують надбавку до пенсії від 20 до 40%. Коли на мої заслуги подивилися, то передали документи до Ради міністрів, щоб там розібралися, що робити із моєю надбавкою, тому що в тільки мене депутатського стажу – більше 30-ти років, – сміється Анатолій Іванович. – Зрештою комісія при уряді дала мені надбавку, розміром 39%. Уявляєте?

«І не зовсім приємна звістка для колективу – головного лікаря А.І. Ляшенка переводять в облздороввідділ. Жаль, що з району йде, хай і на підвищення, класний керівник, який працював творчо, вносив багато нового в практику лікування та постійно дбав про зміцнення лікувальної бази», – шкодують та одночасно радіють за підвищення Анатолія Івановича на сторінках книги про становлення й розвиток охорони здоров’я на Звенигородщині 1833-2008 років «На варті здоров’я»

Тож поки Анатолій Іванович працював, не покладаючи рук, дружина Діна Сергіївна також лікувала людей та займалася вихованням доньок.

– Цікаво, що, коли мене та Діну Сергіївну під час розподілу направили до Черкас, ми ще не були чоловіком та дружиною, а поки доїхали до міста, то стали ними. Живемо разом вже 52 роки. 20 липня 2012 року відсвяткували «золоте» весілля, – пригадує Анатолій Іванович.

Навчалося майбутнє подружжя на різних факультетах: Діна Сергіївна – на лікувальному відділенні, Анатолій Іванович – на педіатричному. Однак їхні гуртожитки були поряд, тому часто зустрічалися на танцях або під час ігор у настільний теніс. Так згодом і побралися.

Анатолій Ляшенко працює на дачі

Анатолій Іванович зізнається: зацікавився лікарською справою ще в 5-6 класі. Відтоді мріяв стати лікарем.

– Але вийшло так, що мене ще в інституті «зробили» головним лікарем, розумієте? Мене порекомендували. Сказали: «До вас там їде хороший хлопець». Так, 1 вересня став до роботи, а через два тижні мене вже призначили на місяць виконувати обов’язки головного лікаря районного протитуберкульозного диспансеру, а через місяць я став головним лікарем, – говорить Анатолій Іванович.

Очевидно, любов до медицини в сім’ї Ляшенків – явище спадкове, адже усі три доньки вступили до Київського медичного університету. Тепер дві з них лікують людей у Києві, а найменша – в Черкасах.