Надія Матюшенко-Гребенюк – пенсіонер зі Сміли, ветеран педагогічної ниви – дуже непосидюча, творча і настирна людина. Через це вона інколи заходить у конфлікт з відповідальними посадовцями, але її переважно люблять звичайні люди, не обтяжені владними повноваженнями. Тож, незважаючи на вік (пані Надії щойно виповнилося 75 років), хвороби і нестатки вона зуміла видати шість власних книг.
До всього, то книги майстра, а не дилетанта. У них вона показала себе і поетом-ліриком, і гумористом, і спостережливим прозаїком. Не дивно, що чимало її віршів покладено на музику, вона лауреат багатьох усеукраїнських і обласних конкурсів, зокрема, Всеукраїнської премії імені Михайла Чабанівського; Всеукраїнської літературної премії обласної Спілки письменників Харківщини, дипломант Всеукраїнського конкурсу «Золотий тризуб» до 25-річчя Незалежності України. Не всі маститі черкаські письменники мають такі досягнення, як вона. Схоже, це декому муляє. У всякому разі на представленні нової книги Надії Матюшенко-Гребенюк «Тарасовими шляхами. Світлини мого життя», яку вона репрезентувала учора, тобто 8 листопада, в обласній універсальній науковій бібліотеці імені Тараса Шевченка їх не було…
Пані Надія приурочила подію до Дня української писемності та мови в надії таки витягнути своє творіння з „реанімації”. Адже, як сама зазначила на заході, «книга народилася ще 2016 року і відразу потрапила в реанімацію». Як виявилося, видавець видала книгу в дуже скороченому варіанті, ще й із помилками. От з того часу пані Надія і домагається відновлення її первісного варіанту. Тож заходом, який був проведений у рамках засіданні краєзнавчого клубу «Моя Черкащина» обласної бібліотеки, вона намагалася не лише привернути увагу до книги, в якій розповідається про наших земляків – людей дивовижної долі, а й вплинути якимось чином на тих, у чиїх руках доля її творіння.
Як би там не було, присутні отримали масу задоволення. Насамперед, від спілкування з автором, від чудових пісень на її слова, які виконали смілянки Ніна Роговик і Марина Даниленко зі Сміли та колектив «Любисток» з села Малий Бузуків і козацький гурт з села Носачів, що на Смілянщині. А ще присутні спілкувалися між собою. А що може бути приємнішим за розкіш спілкування з однодумцями! А в бібліотеці того дня зібралися саме такі творчі і цікаві люди. Приміром, голова правління обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професор ЧНУ Василь Мельниченко (на фото вгорі), який вручив Надії Матюшенко-Гребенюк членський квиток спілки краєзнавців України за її вагомий внесок у справу дослідження історії рідного краю.
Її вітали Наталія Лисенко – праправнучка роду Шевченків, старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка у Києві; Анна Любченко – член Черкаського земляцтва «Шевченків край»; кандидат філологічних наук, доцент з Білої Церкви Михайло Брикун; заслужений художник України Олександра Теліженко, помічник народного депутата України Сергія Рудика, депутат Смілянської районної ради Лідія Зайва; Надія Козар – голова ради ветеранів села Носачів, що на Смілянщині; поетеса Шугар-Благодарна з села Костянтинівки; мати Героя України, бійця Небесної Сотні Юрія Пасхаліна Тетяна Пасхаліна; настоятель храму Різдва святого Івана Хрестителя УАПЦ, що в Смілі, військовий капелан Михайло Шевчук і багато інших.
Розчулена пані Надія дякувала усім за щирі теплі слова, за увагу, за підтримку. Насамперед, звичайно, доброзичливій, гостинній ведучій заходу Людмилі Демченко, а також – землякам з села Товста Городищенського району. Це мала батьківщина Надії Матюшенко-Гребенюк. І земляки завжди їй допомагають, приїздять не з порожніми руками на зустрічі, які вона організовує, як і жителі Носачева, звідки родом її мати. Дякувала смілянській владі, яка таки виділила гроші на видання книги, вишивальницям зі Сміли Людмилі Кожушко і Тамарі Зеленецькій, які прикрасили захід неповторними вишивками на Шевченківську тематику.
Не обійшлося і без приємних сюрпризів: уродженка села Товста з роду Красицьких Катерина Шевченко привезла і подарувала пані Надії її світлини з альбому випускників села 1960 року. Їх у неї не було. Альбом випадково знайшли, коли руйнували стару школу.
Після закінчення зустрічі люди ще довго не розходилися. Напевне їм не хотілося іти в сумну мряку з теплого, наповненого духовністю, любов’ю і щирістю творчого заходу. Шкода, що на таких зустрічах практично не буває представників влади і так званого бомонду…
реклама
Коментарі
Музейники роблять це зарплату. Один ентузіазм не годує.
Стрічка RSS коментарів цього запису