Черкащанка, яку визнали людиною року: «Найбільше мені дістається на горіхи за сучасне мистецтво»

Наша землячка Наталія Заболотна –колишній директор «Українського дому» в Києві, дружина народного депутата Ігоря Савченка, а нині генеральний директор Державного підприємства "Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал» стала Людиною року- 2011 за версією газети «День». Як ідеться в матеріалі газети, ставлення до неї –  неоднозначне: від захвату до нерозуміння. Але вона  залишатиметься людиною, яка музей Леніна зуміла трансформувати в сучасний культурний прецедент…

 Коли одного разу Наталію Заболотну запитали, як їй вдалося обігріти величезний (50 тисяч квадратних метрів!) «Мистецький Арсенал», вона відповіла: ми просто замінили труби. Своє директорство у — без зайвих прикрас — скандальному «Мистецькому Арсеналі» вона почала півтора року тому. Не лише з високих слів, а й із саме тих простих «арифметичних дій»: ремонту даху, підлоги та стін, заміни водостічних труб...

Нині ж Мистецький Арсенал готується до грандіозної події — першої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE. Наталія Заболотна в своїх інтерв’ю часто цитує Іоанна Міллера, відомого німецького архітектора, який, спроектувавши нинішній Мистецький Арсенал, майже 300 років тому сказав: «Мине багато років, перш ніж усі збагнуть, що я збудував цей Арсенал не для зброї, а для людей». У розмові з «Днем» Людина року-2011 Наталія Заболотна вперше розповідає про майбутніх учасників ARSENALE.

Та каже: для більшості вітчизняних чиновників сучасного мистецтва як явища взагалі не існує. І це суттєво вплинуло на розвиток новітньої української культури:

–  Чому, якщо фестиваль фінансує Міністерство культури, він неодмінно має бути традиційним? Мені здається, що в нашій країні навряд чи побудували б Ейфелеву вежу, адже ми завжди побоюємося інновацій…

Наводить приклад: у Китаї інвестують величезні кошти в те, щоб зробити власне сучасне мистецтво найактуальнішим світовим трендом.

– Дехто, особливо із авторитетів старої гвардії, докоряє мені, мовляв, Заболотна хоче зробити з «Мистецького Арсеналу» музей сучасного мистецтва. Ми прагнемо, щоб «Мистецький Арсенал» став одним із найсучасніших музеїв світу. А це дві великі різниці. Звідси люди повинні виходити зі словами: «Ми живемо в чудовій країні з багатющою історією, із талановитими сучасними митцями!!!» Ми маємо зробити з нашого мистецтва легенду, якою захоплюватиметься світ. «Мистецький Арсенал» охоплюватиме історію українського мистецтва тривалістю в 10 тисяч років. Звучить зухвало, згодна. Я хотіла б «кинути шапку» ще далі, але відразу посипалися «історичні докори»… Ми маємо намір створити при музеї масштабну електронну бібліотеку, запровадити потужну освітню програму. Уже зараз ми закладаємо фундамент для створення власної школи мистецтв «Мистецького Арсеналу».

Музей має бути сучасним і цікавим, чому б він не був присвячений — сакральному мистецтву, краєзнавчій тематиці, історії. Він має вабити дітей, які в побуті користуються останніми гаджетами, говорити з ними актуальною для них мовою. Узагалі українські музеї мають змінити свою ключову функцію: від зберігання мистецтва до діалогу. І це не мої домисли, а виклики часу…

Пані Заболотна переконує: вона – патріот.

– Навіть своєму чоловікові (а він народний депутат) я кажу: усе на твоїй совісті, я не маю права нічого тобі диктувати, прошу тільки про дві речі: не голосуй за смертну кару, адже це прерогатива Всевишнього, і за другу державну мову, бо рідна, українська, — то наш чи не єдиний стрижень. Звісно, геополітичні обставини ніколи не були сприятливими для нас. Україну тривалий час уважали таким собі селом у передмісті «мегаполіса». У Москву виїжджали найкращі — чи то вчитися, чи то на керівні посади. Це великою мірою стосувалося й образотворчого мистецтва. Ми не маємо власних Ермітажу та Метрополітен-музею — їх просто нікому було ані ініціювати, ані будувати. Саме тому це велике щастя, що ми нарешті маємо шанс подарувати Україні, яка завжди втарачала все, дещо грандіозне, що може дорівнятися до світових музейних інституцій. За сто років багатьох сучасних політиків, публічних людей навіть рядком не згадають, а от тих, хто долучився до опіки українських митців, до створення «Мистецького Арсеналу», без сумніву, пам’ятатимуть. Я глибоко переконана, що підтримати «Мистецький Арсенал» — це те саме, що дістати квиток у вічність. Зараз ми ведемо перемовини щодо привезення до України шедеврів світового мистецтва. Така співпраця можлива вже з 2015 року. Й абсолютно реально, консолідувавши зусилля, відкрити оновлений музей до кінця 2014-го. Між іншим, світ дуже жваво реагує на появу одного з найбільших у Європі музеїв у доволі небагатій країні з досить-таки сумнівною репутацією. Часто закордонні журналісти запитують мене: а чи не задорого і чи вчасно? Але, знаєте, в Україні ніколи не було добрих часів. А соціальні катаклізми були й у Франції, й у Британії, але в усі часи, в усі століття там будували музеї.  Проблема нашого мистецтва ще й у тому, що його мало знають у світі. Добре було б, якби ключові візити наших провідних політиків — Президента, прем’єр-міністра — супроводжувалися великими арт-проектами — виставками як класичних, виважених, перевірених часом, так і концептуальних, молодих художників.

— А Президент, між іншим, у вас уже був?

— На жаль, Президент України поки що не був. Але був президент Польщі. Йому надзвичайно сподобався «Мистецький Арсенал».

—… Як ви відчуваєте, чи вдалося вам «розхитати» чиновництво?

— Переконати в тому, що «Мистецький Арсенал» повинен працювати вже сьогодні, спершу було дуже складно. Аргументом «за» стала лише його надзвичайно активна робота. І черги — на Великий Скульптурний Салон, на якому вперше в Україні було представлено колекцію скульптури Едгара Дега, на арт-форуми сучасного мистецтва, на несподіваний «Книжковий Арсенал», та «АРТ-Київ»... Багато хто зі співвітчизників не знає про чудові твори українських митців, які десятиліттями зберігаються у фондах столичних та провінційних музеїв. «Арсенал» має можливість відкрити ці імена Україні і світові. Так, у рамках Великого Антикварного Салону, що відбувався на початку грудня, ми зібрали найбільшу ретроспективу творів Віктора Зарецького із 20-ти музеїв України. Це було непросто, перемовини щодо організації виставки ми вели майже чотири місяці.

– Чиновники — народ непростий. Вам постійно, мабуть, доводиться долати обставини, а часом, очевидно, іти на компроміси. А є ситуації, коли ви кажете принципове «ні»?

— Найбільше мені дістається на горіхи за сучасне мистецтво. Часом навіть здається, що в нас оголошено полювання на відьом. Та моїм імунітетом сьогодні є люди, десятки тисяч відвідувачів «Арсеналу» — вони є яскравим підтвердженням того, наскільки Україні не вистачало такого потужного простору. Мабуть, якби ми нічого не робили, то нас би взагалі не критикували, але до всього потрібно ставитися по-філософськи. Хоча до конструктивної критики прислухаюся, постійно вчуся. І, звісно, я усвідомлюю, яка це честь — бути директором «Мистецького Арсеналу».

З чоловіком - народним депутатом Ігорем Савченком (нині членом фракції Партії регіонів, обирався за списком БЮТ)

Незважаючи на все, треба сказати, що протягом останнього року наші відносини з іншими українськими музеями стали значно теплішими. Колишнє напруження згасає. Роботи, які позичаємо для експозиції, ми оформлюємо в рами, деякі з них віддаємо на реставрацію і повертаємо їх музеям вчасно й у достойному вигляді. На Великий Антикварний Салон, що завершився нещодавно, до нас без жодних застережень привезли унікальну колекцію обладунків однокрилих гусарів. Вони зберігаються тільки у Львівському історичному музеї. Аналогів цій колекції немає ніде у світі.

— А більшість українців про це ні сном ні духом...

— Так, майже ніхто про це не знає. Пригадуєте, на минулорічний Великий Антикварний Салон ми привезли майже п’ятиметрову шату кіота чудотворної ікони Іллінської Богоматері? Це безпрецедентний твір мистецтва загальнодержавного значення. Ця шата весь час зберігалася і зараз зберігається в Чернігівському краєзнавчому музеї. За деякий час після виставки директор музею розповів, що після поїздки до Києва шата почала користуватися неймовірним попитом у себе вдома, про неї дізналися місцеві жителі й пішли в музей подивитися на те, про що гуділа столиця і що все життя було поруч. І таких прикладів — достатньо. Тому ми вважаємо, що за цей рік «Арсенал» відкрив українцям багато цікавого про Україну і її митців. До речі, зараз ми працюємо над поповненням колекції археології. Тому за будь-якої нагоди я звертаюся до людей: якщо у вас на подвір’ї є скіфська баба, знайте, що вона дуже потрібна «Мистецькому Арсеналу». І якщо ви передасте цю реліквію одному з найбільших музеїв у світі, ви увічните цим своє ім’я.

— Свого часу з того, що називається Українським домом (а до того був музей Леніна), вам удалося зліпити культурний прецедент. За відносно нетривалий період ви зробили в «Мистецькому Арсеналі» те, чого іншим не вдавалося роками. Що вас живить?

— Я не займаюсь аналізом мені просто подобається мистецтво, мені подобається спілкуватися з митцями та мобілізувати їх навколо великих мистецьких проектів, і — що важливо — я не маю потреби заробляти на мистецтві. Працюючи в Українському домі (до того, як стала його директором), я ходила на виставки й думала: чому натовпи людей не приходять подивитися, скажімо, на роботи Світлицького, Яблонської чи Шишка? Чому ці виставки не супроводжує рекламна кампанія? Мене щоразу вражала інертність і убозтво організації. І коли я стала директором Українського дому, то почала створювати власні проекти. Першою була виставка скульптури під назвою «Зимовий сад». Уже тоді мені всі казали, мовляв, займатися мистецькими акціями — це ж дуже складно, нерентабельно тощо... Пізніше ми провели перший «Арт-Київ». Зараз я, зізнаюся, трохи його соромлюся, але тоді це здавалося мені майже неймовірним — створити проект, пов’язаний винятково із сучасним мистецтвом, який буде в центрі уваги громадськості та ЗМІ. Щоб зробити проект цікавим широкому загалу, ми вирішили представити в його рамках приватні мистецькі колекції відомих особистостей. Звісно, народ повалив дивитися передусім не на мистецтво, а на картини з осель президентів і міністрів, але так ми поступово привчали людей і до сучасного мистецтва.

— Між іншим, у рамках фінансування Євро-2012 «Мистецькому Арсеналу» мали виділити якісь кошти...

— Ми постійно звертаємося з відповідними проханнями до уповноважених інституцій, але поки що відповіді не дістали. Це вражає, але Україна не готує до Євро-2012 спеціальної або паралельної культурної програми. Перша Київська міжнародна бієнале сучасного мистецтва забезпечить потужну культурну програму. Бієнале відкривається за три тижні до початку чемпіонату. До речі, нещодавно мені зателефонували із західної піар-компанії, із якою ми консультуємося, і поскаржилися: мовляв, ми намагаємося розкрутити ваш ARSENALE, а в іміджевому ролику «Відвідайте Україну», який транслюють на CNN, показано куполи церков, річку, у якій купаються діти, футбольне поле і — жодної згадки про культуру, мистецтво й один із найбільших музеїв світу — «Мистецький Арсенал».

Олександр Попов також обіцяв підтримати ARSENALE, головне, щоб цей пункт не зник із київського бюджету.

– Які,  на вашу думку, будуть головні мистецькі тенденції найближчих років?

—... Мистецтво важко планувати, розраховувати. Якщо аналізувати мистецьку площину з точки зору швидкоплинної «моди», то, звісно, можна було б сказати, що на виставках все частіше з’являтимуться цифрові зображення, а за рік-два традиційний живопис остаточно поступиться місцем інсталяції та новим медіа, раптом реанімується портретний та батальний жанри, тема праці, позитивний герой, а на зміну фігуративу прийде абстракція... Але все це — зовнішні фактори, які не зачіпають сутності змін. З одного боку, мистецтво дедалі більше стає частиною філософського світогляду, а не просто професійним ремеслом, а з другого — технологічний прогрес дає нові можливості для мистецького висловлювання. Пошук нових засобів зображення триватиме завжди, але головним фактором у творчості стає революція мислення.

Єдине, що я можу спрогнозувати остаточно на 2012 рік, — це те, що 17 травня в Києві, у «Мистецькому Арсеналі», відкриється Перша Київська міжнародна бієнале сучасного мистецтва. У бієнале — вдумайтеся! — візьмуть участь 110 митців із 42 (!) країн світу! І всі вони — зірки міжнародного рівня. Я комісар бієнале і можу вам пообіцяти: наступний рік стане переломним в історії українського мистецтва.

Відверто кажучи, складно навіть сказати, що приверне найбільшу увагу глядачів, що їх найбільше вразить у цьому проекті. З одного боку, головна експозиція міститиме неймовірні твори найвідоміших митців ХХ та ХХІ століття, справжні шедеври світового сучасного мистецтва, переважна частина яких ніколи раніше не експонувалася в Україні — натомість прикрашала і прикрашає найвідоміші музеї та галереї світу. Загалом імена учасників — це поки що закрита інформація, але можу навести кілька прізвищ. На ARSENALE можна буде побачити твори корифея відеоарту, вже багато років «музейного» художника Білла Віоли, знаного німецького митця Ансельма Кіфера, чиї роботи знаходяться, окрім іншого, в зібранні Лувра. У поціновувачів мистецтва буде можливість також побачити твори славетної Луїз Буржуа, чиї скульптури, живопис та графіку називають енциклопедією сучасного мистецтва. Буде також представлено найвидатніших російських митців, що також дорогоцінно — попри територіальну близькість українці досить рідко бачать класику сучасного російського мистецтва, яка вже давно посіла належне місце в музеях та енциклопедіях сучасного мистецтва. Головна експозиція бієнале міститиме твори відомого російського й американського художника, однієї зі знакових постатей московського концептуалізму Іллі Кабакова (зараз він працює у співавторстві з Емілією Кабаковою) та не менш знаної московської арт-групи AES+F.

Окремий, унікальний проект бієнале — дискусійна платформа, яка, переконана, стане могутнім поштовхом для розвитку вітчизняної гуманітарної думки. Безперечно, спостерігати за її роботою більшість відвідувачів ARSENALE не зможуть, але за підсумками роботи цього елітного дискусійного клубу, у роботі якого візьмуть участь провідні світові теоретики мистецтва, арт-критики та мистецтвознавці, ми видамо книгу, яка потрапить до книжкових крамниць провідних музеїв світу та бібліотек культурно-мистецьких інституцій. Дуже важливо, щоб про мистецький ренесанс в Україні дізнавався світ.