Сьогодні о 9.40 за Східним календарем настав рік Дракона.

Астрологи запевняють, що люди, народжені у рік Дракона, є надзвичайно сильними та енергетичними особистостями. Дракони – неабиякі лідери і мають масу шанувальників. Інтелігентні, але їм властива нестриманість. Тож сказати щось зопалу, не подумавши, – один з основних недоліків Драконів. Народжені під цим знаком надзвичайно вимогливі до себе та оточення, усі справи завжди доводять до логічного завершення. Найчастіш уживані слова драконів: «я» і «сам». Астрологи помітили, що жінки-дракони – справжні світські левиці, а от чоловіки полюбляють самотність, часто довго залишаються холостяками. Аби перевірити на правдивість перелічені риси характеру, «Молодіжка» розпитувала черкаських «драконів».

Максим Оробець (1988 р. н.), чотириразовий чемпіон світу з фітнесу, багаторазовий призер чемпіонатів України з хіп-хопу та брейк-дансу,  хореограф-постановник:

– Дракон? Я відчуваю це у собі. Це як вогонь у душі! Дуже намагатимуся не загубити таке відчуття протягом свого життя, – ділиться враженнями від свого знака Максим.

Безумовно, Максима можна назвати сильним.  Але юнак запевняє, що сила почасти виявляється у терпінні та непохитності.

– Я справді емоційний та часом нетерплячий. Це найчастіше проступає, коли доводиться чекати. Хоча намагаюся використовувати цю рису собі у благо. Коли у мене довго щось не виходить, я ніби вибухаю і починаю робити це з десятикратною силою, і врешті, досягаю прориву, – каже Максим. – Хоча саме терплячість та вміння тримати себе в руках дуже ціную в інших людях. До себе вимогливий, але не настільки, наскільки хотілося б.

До оточення Максим теж вимогливий. Але тільки тоді, коли має до нього безпосередній стосунок (якщо тренує, навчає чи працює з людьми). Спортсмен переконаний, що лідер у ньому «сидить», але поки що він шукає цій рисі вихід.

– Гучні компанії та спілкування просто обожнюю, – каже Максим. – Але мені буває необхідно мати час, аби побути з собою наодинці.

Оксана Оробець (1988 р. н.), дворазова чемпіонка України та світу з фітнесу, чотириразова володарка Кубка України з фітнесу, восьмиразова чемпіонка України із сучасних танців, майстер спорту України, танцюристка міжнародного класу (сестра-двійнючка Максима Оробця).

Перелік досягнень дівчини не закінчується цими рядками. Та Оксана запевняє, що сильна не тільки фізично, а насамперед як особистість.  Щодо нетерплячості – спортсменка заперечень не має.

– О, так, я така! Дійсно, маю мало терпіння і в пориві емоцій можу сказати щось необдумане, однак цю рису свого характеру вважаю негативною і активно з нею борюсь. Вимоглива, але вимагаю не так уже і багато – хочу отримувати взамін лише те, що даю сама.

В особистих якостях лідера Оксана сумнівів не має і каже, що підпорядковуватися комусь не любить. Хоча притому їй подобається працювати з людьми. На запитання про шанувальників Оксана відповіла жартома, мовляв, є двійко особ­ливо затятих фанатів.

– Щодо того, що в мене багато прихильників – не впевнена, хоча мені постійно доводять протилежне, – зазначає спортсменка. – Можу назвати себе світською левицею, бо дійсно вмію бути такою. Ситуацій, в яких проявляла свою «драконячу» сутність, безліч, та аби підтвердити, що я «дракон», – конкретних не виокремлюю.

Валентина Коваленко (1964 р. н.), голова обласної організації національної спілки письменників України, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української літератури та компаративістики ЧНУ ім. Б. Хмельницького, депутат обласної ради від фракції БЮТ, лауреат літературної премії ім. В. Симоненка.

Валентина Михайлівна по­год­жується з тим, що вона сильна людина, і наголошує: такою зробила себе сама(!). Каже, що лідером намагалася стати все життя, і вважає, що їй це вдалося. Письменниця любить усе красиве та ефектне. Мріє, аби ще раз народилась, неодмінно була б акторкою.

– Світською левицею стала б неодмінно, якби не вийшла рано заміж. А оскільки за гороскопом ще й Діва, то я – сімейна людина, – каже пані Валентина. – Своєю зовнішністю намагаюся всіх вразити – цього в мене не відбереш. Якщо не продумала одяг чи не так нанесла макіяж, цілий день почуватимуся не у своїй тарілці.

Самотність для Валентини Михайлівни – справжня насолода.

– Подобається працювати наодинці, люблю робити все сама. Мені здається, що, коли я самостійно щось зробила, – це буде найкраще виконана робота. Якщо ж хтось допомагає, хочеться переробити чужу роботу на свій лад. Можливо, у цьому і проявляється вимогливість. Бо буває, син з донькою нарікають, що я занадто прискіплива.

Багатоголовість Дракона Валентина Михайлівна трактує, як уміння думати про кілька речей одночасно. Каже, що як жінка, вона має дбати про сім’ю, як політичний діяч – про людей, як поетеса – шукати нові потоки творчості, як викладач – нові методи навчання.

Олександр Кирилюк (1964 р. н.), головний тренер футбольного клубу «Славутич-Черкаси»:

– Про те, чи дійсно я сильний і могутній – оцінку дадуть люди довкола мене. Однак вважаю, що такі нотки в мене є, інакше не керував би колективом футбольної команди, – каже пан Олександр. – Щодо частоти вживаності в моєму лексиконі займенника «сам», відповім негативно. Я прожив життя у команді, в оточенні людей, і всі мої власні досягнення частково належать людям, які мене оточували і допомогли стати таким, яким я є нині.

Вимогливість у своїй роботі Олександр Ілліч вважає необхідною рисою.

– Лідер? Ну, навіть не знаю… – на хвилинку задумується спорт­смен. – Був капітаном команди, зараз тренер – звичайно, лідер!

– Гадаю, будь-якій людині іноді хочеться побути на самоті, однак мені краще в команді, – каже пан Олександр. – Багатоголовим доводиться бути скрізь. Як головний тренер, я покликаний не тільки юнаків тренувати, а й бути їм другим батьком. Часом – підтримати добрим словом, підказати, як вчинити в певній життєвій ситуації.

Володимир Осипов (1952 р. н.), заслужений діяч мистецтв України,  директор Черкаського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка:

– У мене дракон асоціюється з чудовиськом, яке має надзвичайно багато досвіду, знань, мудрості. Таким вважаю і себе. Але ні в якому разі не випускаю дим чи полум’я, щоб спопелити все, що мені перешкоджає. Відчуваю в собі могутність і енергію, завжди цілком завершую поставлені цілі, – запевняє пан Володимир. – Нестриманість мені не характерна, але часом піддаюся спокусі висловити все, що накипіло в душі.

– Хотілося б вважати себе лідером, та і посада зобов’язує ним бути. Але об’єктивно це визначать оточуючі мене люди, – розмірковує чоловік. – Вважаю, не треба силоміць змушувати когось наслідувати себе, треба уміти повести за собою.  Самотність обожнюю, довго був холостяком (одружився аж у 28 років). Моя стихія – це вода, біля неї я люблю побути на самоті. Траплялося, і в шестибальний шторм, коли заборонено навіть підходити до води, я виходив у море… вплав.

Володимир Іванов (1940 р. н.), один із засновників Асоціації ветеранів волейболу України, олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту СРСР, заслужений працівник фізичної культури і спорту України.

Його подача м’яча через сітку – справжній жест Дракона.

– У волейбольному світі ми, гравці, маємо бути «драконами». Як на мене, то волейболісти претендують на кращий образ цієї істоти у світі. Нестриманість мені, як спорт­смену, потрібна: зазнавши поразки, іноді  проявляєш цю якість, щоб наступного разу отримати перемогу. А от погодитися з тим, що часто використовую займенник «сам», не можу. Вважаю, що до мого «сам» потрібно ще шість «сам», тільки тоді команда отримає перемогу, – розмірковує Володимир Тимофійович.

Досвідчений спортсмен охоче згадує ситуацію, коли сутність Дракона проявилася у ньому найяскравіше.

реклама