Увечері пройшовся по центру. Новорічні гірлянди, яскраві вітрини.Непомітно якось Черкаси перетворилися на охайне типове європейське місто. Ну, принаймні центральна частина. О вечірній порі.
Багато місць набули свій смак, колорит. Тут смачні тістечка. Там - найкраща кава. Десь можна смачно поїсти. Десь випити холодного пива пристойної якості.
У сквері "Юність" великі цифри - 2026. Боже, невже?
У голові самі собою гортаються сторінки. 1975, 1981, 1989, 2000, 2013...
Пам'ятаю чи не кожен новий рік. Від дитячих ялинок під портретом Ілліча до естетських посиденьок поміж творчими й нетворчими друзями. Від студентських безрозмірних столів, з шубою та дешевою горілкою, до камерних родинних святкувань, коли вдягав костюм Діда Мороза і дарував подарунки, придбані на нашкрябані бо зна де гроші.
Все було тут. Було ніби вчора. І Черкаси ніби ті ж, що й були. Але дух міста змінився незворотньо. І кожен з нас змінився. І багатьох, на жаль, вже не зустріти ніколи...
Точно знаю, що вірити в новорічні дива можна хіба що в дитинстві. Див не буває. Хіба що крім одного: життя.
Нехай всі, хто чекає, побачать рідних і коханих поруч. Живими.
Нехай це диво, наше життя, триває...
Віктор Борисов, редактор сайту "Провінція"
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису