Наприкінці лютого прем'єрні покази травестії-бурлеск «Енеїда» режисера Станіслава Садаклієва у Черкаському театрі Шевченка потішили аншлагами творців вистави та спонукали багатьох глядачів взяти до рук однойменну поему Івана Котляревського, аби переконатися в актуальності твору, написаного майже дві сотні років тому.
Саме для того, аби осягнути феномен безсмертної «Енеїди», зрозуміти сенси, які заклав у свою постановку режисер, дізнатися секрети створення унікальних костюмів та поспілкуватися про театральне закулісся, напередодні чергових показів вистави артпростір Morris Space влаштував мистецьку зустріч із головним режисером Черкаського театру Шевченка Станіславом Садаклієвим, яку модерувала артдиректорка Morris Space, художниця з костюмів «Енеїди» Ася Козіна.
На початку події модераторка запропонувала екскурс у минуле, згадуючи Вергілія і його однойменну епічну поему, написану між 29 та 19 роками до нашої ери, яка набула неабиякої популярності, увійшовши у світову культуру та надихнувши послідовників на авторські адаптації пригод Енея. Іван Котляревський, переосмисливши «Енеїду» Вергілія, у бурлескно-травестійній формі переніс античний сюжет в український культурний простір, наповнивши його колоритом побуту, звичаїв і світогляду XVIII століття. Власне, «Енеїда» Котляревського, створена наприкінці XVIII – на початку XIX століття (1798–1842), стала першим масштабним твором, укладеним живою народною мовою, започаткувавши нову українську літературу та засвідчивши національне самоусвідомлення українців у добу втрати державності.
Зі свого боку Станіслав Садаклієв зауважив, що у поемі Котляревського, над якою він працював 30 років, прослідковуються внутрішні зміни автора як письменника, митця, його ставлення до світу.
– Якщо перші дві частини з шести «Енеїди» більш фарсові, комедійні, бурлескні, тобто легкі, то наступні, ближчі до фіналу, більш драматичні, більш змістовні і певною мірою вийшли пророчими. На мою думку, Котляревський хотів донести, що за свою землю треба боротися, шукати свою землю. До прикладу, слова Юнони: «Нехай Еней сідла рутульця, нехай спиха Латина з стульця, нехай поселить тут свій рід. Но тілько щоб латинське плем’я удержало на вічне врем’я імення, мову, віру, вид» підкреслюють важливість збереження мови, віри та звичаїв, що перегукується з ідеєю збереження української нації. Тому ця зміна є, за нею цікаво спостерігати, і змінюється однозначно й головний герой. Якщо Еней на початку легковажний, то в кінці, в принципі, він розуміє, що несе відповідальність за своїх троянців, за себе, за їхнє майбутнє і б'ється на смерть, тобто приймає бій. Цей перехід, можливо, десь різкий, бо у Котляревського, ми знаємо, були перерви між частинами в написанні. Як на мене, фінал доволі раптово відтинається. Але те, що частини відрізняються – перші дві і останні – п'ята, шоста, це однозначно. А ставлення до матеріалу не може бути однозначним, бо кожен літературознавець, або філолог, або історик пояснює «Енеїду» по-своєму, тим вона мені й цікава. Коли ти берешся за такий багатошаровий матеріал, то цікаво копатися, цікаво конфліктувати з автором, чогось не розуміти, щось своє додумувати, – висловив свою думку Станіслав Садаклієв, додавши, що з точки зору театру, матеріал цікавий тим, що у ньому є фарс, є трагедія, є комедія, є драма – є все для режисера і для акторів.
Станіслав Садаклієв зазначив, що попри те, що «Енеїду» цікаво читати, її непросто втілити на сцені, адже це не п'єса.
– Я вирішив зробити наш варіант інсценівки, тобто коли з не драматургічного тексту робиться п'єса, розбивається по діалогах, по персонажах і так далі. Ми вирішили, що у нас будуть три автори, які, водночас будучи і богами, розповідатимуть історію лейтмотивом. Ми зробили багато скорочень, бо твір великий, і якщо б ми все захотіли осягнути, то вистава тривала б години чотири, мабуть. Тому були значні скорочення, адаптації – щось я насмілився трішки дописати, щоб адаптувати до сцени, до нашого акторського складу, до мого бачення цього матеріалу, – пояснив режисер.
Продовжуючи розмову про режисерське бачення «Енеїди», Станіслав Садаклієв зазначив, що для нього головною задачею було без зайвого пафосу й надмірного героїзму показати троянців звичайними людьми, у яких також багато недоліків є, багато гріхів, але вони йшли своїм шляхом у пошуку своєї землі, своєї ідентичності.
– Так само показати богів, які на Олімпі сваряться, не знаходячи компромісу між собою, а страждають від цього люди. Тобто боги щось вирішують, а страждають від цього люди і цілі народи, – додав режисер.
Відповідаючи на запитання про символізм тетраподів (залізобетонний блок складної форми, що використовується для захисту берегів від хвиль та ерозії) у постановці, Станіслав Садаклієв поділився особистою історією: після тривалої перерви він разом із родиною приїхав на морське узбережжя, де часто бував у дитинстві, і побачив уздовж берегової лінії громіздкі тетраподи – ця картина його глибоко вразила.
– Море мого дитинства в мирний час було просто морем, а зараз, в реаліях війни, потрібні залізобетонні споруди, щоб не висадилися окупанти. Це мене зачепило внутрішньо і одразу виникли асоціації: Еней, море, захист, зброя. Тому з головним художником вирішили, що тетраподи будуть на сцені, у формі тетрапода у нас «хабар» і зброя Енея. Тетраподи у виставі – як символ незламності, захисту, – розповів Станіслав Садаклієв.
У розмові про постановку не могли оминути й авторську музику композитора, керівника музичної частини Сумського національного театру імені Михайла Щепкіна Євгена Золотухіна, яку він написав спеціально для черкаської «Енеїди». У коментарі Асі Козіній композитор зауважив своє прагнення дати відчуття, емоційний орієнтир, як сприймати ту чи іншу сцену, або подію. Для Євгена Золотухіна тема богів символічна, не як створінь, що можуть все, а скоріше, як вираз людських бажань та страхів.
– До «Енеїди» я сам робив підбір музики, або музику писала диригентка оркестру театру Олена Бєлкіна, а цього разу я вирішив звернутися до Євгена Золотухіна, з яким познайомився в Сумах. Я захотів чогось сучасного, нового прочитання матеріалу в музичному плані. Також я нарешті задіяв балет у своїй постановці, бо сам Котляревський сказав, що без балету не обійтися. І ми запросили досвідченого балетмейстера Юрія Бусса з Херсона. Відтак, окрім Сергія Ридванецького, який створював сценографію, більшість авторської групи – нові люди, з якими я до цього не працював, але хотілося чогось кардинально нового і, в принципі, так і вийшло, – зазначив режисер-постановник.
До команди творців «Енеїди» увійшла й артдиректорка Morris Space, модераторка мистецької зустрічі, художниця Ася Козіна, чиї неймовірні костюми, в яких все продумано до дрібниць – колір, тканина, аксесуари, головні убори, взуття – красномовно характеризують кожного персонажа, підкреслюючи статус та відображаючи внутрішній світ героїв.
– Я знала, що Станіслав не любить дві речі: атласні тканини і буйство кольорів. Тому ми визначили три кольори і ніякого атласу. Вся історія з цими кольорами в тому, що у нас є божественні персонажі, в костюмах яких білий і золотий колір; є у нас смертні, одяг яких у білому і червоному кольорах, і є у нас біло-червоно-золоті костюми героїв, які мають напівбожественне походження. У нас таких два – Еней і Латин. Разом з тим, у нас є Дідона, яка повністю біла, в ній червоного немає нічого, крім намиста. Чому? Бо вона, для мене особисто, одна з ключових драматичних фігур, які мають гідність, честь, самодостатність. І мені хотілося передати цю чистоту. Є момент, коли вона спалюється, і це єдиний момент, коли з'являється на ній червоний колір, і вона руйнується повністю, – розкрила творчі ідеї художниця з костюмів «Енеїди» Ася Козіна, додавши, що з таким масштабом роботи їй раніше ніколи не доводилося працювати.
Підсумовуючи зустріч, Ася Козіна, наголосила, що «Енеїда» Котляревського – це наш національний епос, це код нації, де звучить все, починаючи від традицій, кухні, культури, звичаїв, взаємовідносин, у ній закарбована українська справжність, чистота, глибина, самобутність.
– Я вважаю, якщо ти хочеш зрозуміти певну базу нашої нації, культури, мови, то без «Енеїди» не обійтися. Тобто її треба читати, періодично перечитувати, дивиться вистави, мультфільми, фільми, засновані на творі Котляревського, і вам відкриється багато цікавих речей. Котляревський дуже майстерно показав, як можна трагічні моменти передавать через гумор. І це талант, це геній Котляревського, – акцентував Станіслав Садаклієв.
Зі свого боку Ася Козіна додала, що травесті-бурлескна епопея «Енеїда» – це вміння українців справлятися з викликами, з кризами, з війнами, з катастрофами, зі зрадами – з усім взагалі.
Відтак Черкаський театр Шевченка чекає глядів на показах травестії бурлеск «Енеїда» у постановці Станіслава Садаклієва за мотивами поеми Івана Котляревського, аби на власні очі побачити й особисто відчути феєрію музики, світла, хореографії, режисерських знахідок, живої мови, гумору, підсилену епатажними образами героїв та акторською майстерністю.
реклама
