Вінничани порівняли своє місто з Черкасами: широкий Дніпро, дзвіниця-голуб, дивний бульвар і старий транспорт

«Черкаси складно назвати європейським містом. Тут є якісь елементи сучасної інфраструктури, але загалом складається враження, що місто ніби відстало на кілька років від багатьох обласних центрів України», – такий висновок зробили вінницькі журналісти, які минулої осені побували в Черкасах й написали докладний репортаж про свій візит.

Вінницький інформаційний портал Vежа продовжує проєкт «Вінниця у порівнянні». Журналісти вирішили порівняти Вінницю з чотирма іншими обласними центрами, які розташовані неподалік, і на власні очі побачити: чи справді Вінниця гідна називатися шестиразовим чемпіоном у змаганні найкомфортніших міст України. Адже все пізнається у порівнянні.

Після Хмельницького та Житомира, де журналістів Vежі вразили дитячі інклюзивні майданчики, великі зелені зони та пішохідні вулиці, вони приїхали у місто контрастів – Черкаси (площа – 69 км², населення – 274,8 тисячі осіб).

Взагалі найперша асоціація з Черкасами – це широкий Дніпро, через який збудовано чи не найбільший міст-дамбу в Україні. А ще – пам’ятник, схожий на київську Батьківщину-матір. Але те, що нас вразило – абсолютно не забудована берегова лінія, відсутні черги в садочках, проте практично відсутні дитячі майданчики в місті.

У рейтингу найкомфортніших міст України Черкаси перебувають у першій десятці.

Ранкова кава і перші враження

Перше враження від Черкас – це чисті вулиці, багато хаотичної реклами та кілька високих труб різних підприємств, із яких іде дим. Не найбільш позитивне… Коли заїжджали у Черкаси,  то не було схоже, що наближаємося до обласного центру. Головним чином через депресивність мікрорайону, не найкраще дорожнє покриття і старе вуличне освітлення.

Та чим ближче до центру і Дніпра, це враження, звісно ж, покращується, бо місто розкривається. Особисто для нас Черкаси стали містом контрастів: центр і околиці, храм Білого Лотоса і церква Московського патріархату, біля якої будують велетенську дзвіницю у формі голуба… Навіть гастрономічно Черкаси виявилися дуже різними.

Традиційну ранкову каву ми спробували у досить затишній і просторій кав’ярні «Що ти мелеш», на яку натрапили гуляючи центром міста. Неймовірно привітна і комунікабельна бариста не лише розповіла про каву, а й порадила, в які заклади можна сходити на обід. Шкода, що ранкову каву ми брали на другий день перебування в Черкасах, бо з обідом в нас на той момент уже не склалося. Та про це згодом.

У «Що ти мелеш» ми замовили американо і капучино на купажі з кількох арабік (за 18 і 29 гривень відповідно). Це виявилася найсмачніша кава з усієї, що ми куштували на той момент в експедиції. Особливо після того напою з назвою «кава», що замовили у Черкасах під час згаданого вже обіду.

Черкаси не славляться своєю архітектурою, але в центрі міста є кілька красивих будівель: Палац одружень (колишній будинок грабаря Щербини), філармонія, будівля колишнього готелю «Слов’янський» та будинок колишнього громадського банку, де зараз розташована редакція газети «Черкаський край».

Частина із цих будівель дуже ефектно підсвічуються вночі.

Ще неабияк нас вразив бульвар Шевченка, який перетинає буквально усе місто. А вразив тому, що пройти ним на деяких ділянках просто нереально через огородження на перехрестях. Ми навіть бачили, як пішоходи переходили на тротуар, перетинали перехрестя, і потім знову поверталися на середину вулиці.

Уявити подібні маневри на Замостянській чи проспекті Космонавтів у Вінниці здається нереальним. Водночас бульвар Шевченка не порівняти з цими вулицями не тільки за функціоналом, а й за зовнішнім виглядом. Гарно він виглядає лише у центрі міста, де є тротуарна плитка і лавки.

А ще Черкаси здалися не дуже дружніми до домашніх улюбленців: майже на всіх прогулянкових і зелених зонах ми бачили таблички зі знаком “вигул собак заборонено”.

Парки і зони відпочинку

1) Долина троянд і Пагорб Слави

Оцінюючи міські паркові зони, ми вирішили відвідати одне з найкращих місць у Черкасах – Долину троянд. Вона розташована буквально на березі Дніпра, від якого відгороджена невеличкою лісосмугою. Можливо, це історична назва місця, бо з троянд там – дві великі клумби. З таким же успіхом проспект Коцюбинського у Вінниці можна було б назвати проспектом троянд, а центральний парк імені Леонтовича – парком тюльпанів.

Павутинка доріжок там не встелена тротуарною плиткою, газони коротко вистрижені, але на диво мало дерев. Навіть лавки, які встановлені навколо пішохідного фонтану, – з накриттям (що також свідчить про малу кількість затінку на досить великій території).

На цій території є кілька цікавих зон. Перша – пішохідний фонтан із лавками, де люблять гратися діти. Друга – сонячний годинник у вигляді металевого птаха і стільців навколо. Увечері, коли ми там були, черкащани використовували цей майданчик як танцювальний.

А третя локація – дерев’яна альтанка з незвичайною конструкцією. Вона оформлена у формі півкулі як велика бульбашка поміж дерев.

Також Долина троянд з одного боку плавно переходить у невеличкий пляж, який ніби відгороджений від неї спортивною зоною.

Але якщо перелізти через огородження і пройтись “лісосмугою” поміж корінням дерев і камінням, відкривається ще більш неймовірний на Дніпро і найбільший в Україні міст-дамбу.

Загалом, у “Долині” можна сидіти на траві, зайнятись йогою в урбаністичних локаціях, пограти у пляжний волейбол, потанцювати…  Тобто, кожен може обрати щось для себе.

У Долині троянд майже всю увагу перебирає на себе розташований поруч меморіальний комплекс Пагорб (або Меморіал) Слави. Це насипний земляний пагорб з пам’ятником “Батьківщини-матері” на ньому та величезною ритуальною площею поруч.

Але це місце використовується як оглядовий майданчик, звідки видно не лише всю долину внизу, а й широкий Дніпро і велику частину міста, від чого перехоплює подих. Туди приходять парами, самі, компаніями… Схил видається не надто безпечним і облаштованим для цього, але це, здається, ще нікого не зупиняло.

У Вінниці немає такої величезної річки і таких величезних пам’ятників. Але на думку спадає те, що щось подібне могло би бути в районі нашої Замкової гори. Ти приходиш на пагорб, дивишся на річку, слухаєш шум міста, але не більше. В усьому іншому з Вінницею це ніяк не зрівняєш.

2) Парк Соборний з дзвіницею-голубом і Буддистський храм Білого Лотоса

Ще один парк, який ми відвідали, це парк Соборний. Колись його територія належала Свято-Миколаївському собору і там розташовувалось кладовище. Втім, у радянські часи там облаштували парк Першотравневий. А вже в роки Незалежності частину парку віддали під релігійні потреби громади Московського патріархату – там побудували Свято-Михайлівський кафедральний собор. Висотою в 74 метри, ця споруда є найвищим православним храмом України. Вона настільки вражає своєю монументальністю, що це навіть складно передати на фото чи відео.

З 2008 року поруч з церквою будують те, що має стати найвищою в Україні храмовою дзвіницею. Відповідно до проєкту, вона має бути виконана у формі голуба з позолоченим животом та в короні. Її висота має сягнути 134 метрів. І судячи з усього, дзвін буде чутно не те, що на всі Черкаси, а й на околиці.

А сам парк виглядає досить закинуто, з одним дитячим майданчиком неподалік входу. Показовим є й те, що місцеві мешканці, з якими ми спілкувалися, говорили про цей парк в минулому часі, адже зараз це виглядає справді як зелена територія навколо храму.

Буддистський храм у Черкасах – Храм Білого Лотоса – не менш масштабний. Хоча відчуття там зовсім інші, а мантри, які долинають з відчинених вікон, навіть заспокоюють. У цьому контексті кумедним видається той факт, що неподалік цього храму хтось встановив хрест із написом російською “Души человеческие, пробудитесь”.

До речі, Храм Білого Лотоса є найбільшим буддійським храмом у Європі. При ньому також діє школа бойових мистецтв, де можна вивчати тайський бокс, основи самооборони, кунг-фу, йогу та інше. Принаймні, так було до пандемії COVID-19.

Будівлю важко розгледіти з усіх боків, адже вона розташована на великій території, яка ховається за деревами і височіє над Дніпром. З пляжу будівлю храму теж не видно, зате відкривається такий краєвид, що там цілком могли б зняти якийсь фільм про піратів.

3) Набережна

Набережна у Черкасах є популярним місцем для прогулянок, але вся її краса – у безкраїй річці. З одного боку вона закінчується виходом на пляж, з іншого – автодромом. Вона досить довга, але потріскане і в ямах асфальтне покриття там точно варто було б замінити. Також на металевому огородженні ми побачили дуже багато павутини. Але її й по місту дуже багато: на рекламних вивісках, парканах… Виглядає усе це дуже неприємно.

Попри наявний пандус, ця набережна навряд чи є доступною для людей на візках. Кут нахилу пандусу такий, що по ньому навіть зійти дуже складно, а на візку це прямий розгін в металеву огорожу. З позитиву – є багато лавок для сидіння на території вище.

Увечері, коли вмикаються ліхтарі, тут, здається, стає навіть гарніше. Хоча вид на Дніпро стає суцільною чорною плямою, в якій ледь проглядаються зорі. Коли ми там гуляли о пізній порі, бачили безліч рибалок, які “окупували” набережну і сиділи з мінімум п’ятьма вудочками кожен.

Один чоловік розповів нам, що ловиться “таранушка, подлящик”, але, з його слів, риболовлею це важко назвати: “виходять увечері, аби вдома не сидіти”.

4) Парк “Сосновий бір”

“Сосновий бір” – це також розташований біля Дніпра парк, що розкинувся на 50 гектарах. Про цей парк ми дізнались останньої миті, тому там встиг побувати лише Андрій під час тестування черкаської велоінфраструктури і був у захваті.

Рівні асфальтовані та вимощені плиткою доріжки, дуже багато зелені, цікаві кам’яні скульптури, фонтан, дерев’яні лавки, дитячий майданчик, білосніжне колесо огляду і високий напівкруглий міст, з якого відкривається гарний вид на Дніпро… Це все можна переглянути на відео, а ще краще – поїхати у Черкаси і самим усе це побачити.

Громадський транспорт

У Черкасах є два види громадського транспорту: муніципальні тролейбуси та приватні автобуси. Загалом у місті діє 12 тролейбусних та 20 автобусних маршрутів. У міській раді також повідомили, що на маршрути щоденно виходять 49 тролейбусів (ще 5 – спецрейси) та близько 180 автобусів (матеріал опубліковано торік 2 грудня, – ред. «Прочерку»).

Що цікаво, у маршрутках є кондуктори, які видають квиточки. А ще – у місті є довгі старенькі «тролейбуси-гармошки». Ми проїхались саме у такому.

З приводу черг на транспорт, то особливо великих ми не помітили (можливо, вони трапляються у час-пік). Але що відбувається з транспортом у Черкасах, з першого погляду зрозуміти досить важко. Місцеві нам розповіли, що курсує він зараз так-собі – до 20:00-21:00, а потім сісти на щось вкрай складно. Кажуть, що пов’язано це з карантином, а до цього транспорт курсував десь до 23:00-00:00 години.

Зупинки громадського транспорту у Черкасах різні: є новіші, а є й старенькі червоні з напівкруглими дахами. Електронних табло ми не помітили на жодних із них, але найбільш дивним видається розклад руху громадського транспорту. Він розміщений на паперових і металевих табличках, пришпилений де завгодно, і на кожній зупинці по-своєму.

Велосипеди

У Черкасах відсутній муніципальний велопрокат. А станом на 1 вересня цього року велосипедні доріжки були частково влаштовані лише у складі проєктів з реконструкції вулиць: Героїв Дніпра (загальна протяжність – близько 2,25 км) і Мендєлєєва (0,5 км). Також у міській раді нам повідомили, що велодоріжки планують облаштувати під час реконструкцій інших ділянок міста – на вулицях Чехова, Квітковій, Сумгаїтської, Сержанта Жукоми, Самійла Кішки і Чайковського.

За допомогою пошуковика ми знайшли дві точки велопрокату в Черкасах, але додзвонилися лише в одну з них – поблизу Пагорба Слави. Ціни помірні: від 50 до 200 гривень за день. Ми взяли велосипед, який коштує 150 гривень на день, але враховуючи те, що брали на годину, нам його дали за 75 гривень (як за пів дня).

Важливий нюанс: щоб взяти велосипед напрокат, потрібно мати два документи, які посвідчують вашу особу. Але й цього недостатньо: потрібно ще й сфотографуватися з велосипедом. Цю фотографію робить продавчиня гастроному, який розташований поруч із прокатом. Вона цей велосипед і видає. Дуже дивна система.

На велосипеді катався шеф-редактор Vежі Андрій – по бульвару Шевченка і переважно вздовж Дніпра. Там немає велодоріжки, тож усі їздять по пішохідній. Здається, це не створює особливих проблем, навіть попри те, що це улюблена прогулянкова зона черкащан.

Що стосується їзди по дорогах, то їздити можна – покриття хороше. Але знову ж таки, велосмуг ми не помітили, і велосипедисти здебільшого їздять по тротуарах.

Потенційно Черкаси дуже зручне місто для велосипедистів, тому що воно компактне і не має пагорбів чи спусків (окрім частини біля Дніпра). Проте, нерозвинена інфраструктура такі переваги значною мірою нівелює. Водночас, кататися вздовж набережної і в парку “Сосновий бір” – суцільне задоволення.

Трафік та інфраструктура

На замовлення Департаменту архітектури та містобудування у Черкасах за п’ять років капітально відремонтували дорожнє покриття протяжністю близько 25 кілометрів. Але на перший погляд дороги хороші лише у центрі, на околицях вони так і залишилися хвилясті та з ямами. Те ж саме стосується і тротуарів.

А ось пересуватися автомобілем в Черкасах цілком комфортно. Трафік у місті достатньо спокійний, в затори ми не потрапляли, та й із парковками усе нормально. В центрі, наприклад, ми без проблем паркувалися і біля міськради, і біля облради. Паркувальних місць на наш погляд, у місті достатньо.

Черкаси – єдине місто в нашому проєкті, де є річковий вокзал. Перша пристань та річкова станція у місті з’явились ще у 1846 році. А через понад століття, в 1961-62 роках, в Черкасах створили вантажний порт і пасажирський річковий вокзал.

Наразі вокзал не використовується за призначенням. У 2011 році будівлю відреставрували, проте регулярні пасажирські перевезення по Дніпру так і не відновились. В приміщенні вокзалу зараз працює ресторан, а квиткові каси, під час нашого там перебування, були зачинені.

В Черкасах також є залізничний вокзал, з пішохідним мостом через колії, і декілька автостанцій.

Медицина

У Черкасах діє сім міських лікарень різних типів (включно з пологовим будинком і “Центром матері та дитини”), п’ять центрів первинної медико-санітарної допомоги і чотири поліклініки (включно з дитячою).

Також на території Черкас є дві обласні лікарні, госпіталь ветеранів війни, чотири диспансери різного типу, кардіологічний центр, центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, центр громадського здоров’я, центр планування сім’ї та репродукції людини, обласна станція переливання крові та обласна стоматологічна поліклініка. Усі вони – в підпорядкуванні області.

Також у Черкасах розташовані обласні дитячі санаторії: багатопрофільний “Сосновий бір”, “Зміна” і “Пролісок”.

Ми ж влаштували опитування біля однієї з міських поліклінік, аби зрозуміти, що думають черкащани про медичну сферу в своєму місті. Очікувано, багато людей скаржилися на черги у записі до сімейних лікарів. Але багато хто скаржився й на те, що якщо звертатися за медичною допомогою без запису чи направлення, ці послуги платні.

– В мене чоловіку потрібно було в терміновому порядку до окуліста звернутися, тому що потрапив сторонній предмет в око. Черга була до лікаря на декілька днів уперед, тому він пішов за власний кошт. В поліклініку звернувся, але довелось платити, тому що його сімейний лікар не направив, – розповіла черкащанка Катя. – Зараз все налаштовано так, що якщо немає запису – платіть. Ну, тут трохи дешевше, ніж в приватних клініках, але рівень обслуговування залишився на тому самому рівні.

Також, зі слів жінки, у поліклініках скоротили дуже багато спеціалістів. Наприклад, мамологів, тому доводиться звертатися до спеціалістів у приватних клініках.

А ремонти, з її слів, такі самі, як були раніше. На це, зокрема поскаржився й чоловік, який назвався Віктором:

– Ремонт зроблений при вході, а далі – самі бачите стан поліклініки який убогий, – зазначив чоловік.

На запитання про те, яким лікарям наші співрозмовники більше довіряють (до кого скоріше б звернулися: до приватних, чи державних), усе “впиралося” в гроші та… оперативність обслуговування.

– Я в п’ятницю пішла в приватний кабінет, заплатила гроші, – все бігом і не другий день аналізи. Але ж зараз в людей не стільки грошей, щоб ходити по приватних лікарях… Але якщо щось терміново потрібно, то я краще звернусь до приватного лікаря, – поділилася з нами Люба.

Школи та садочки

В Черкасах є 44 школи (п’ять з них приватні) та 55 дитячих садочків (лише два з них приватні). Цікаво, що загалом дошкільні навчальні заклади міста розраховані на 9 316 місць (75 з них – у приватних садочках), а наразі там навчається 9 963 дитини (у приватних садочках лише 70 дітей).

Загалом у Черкасах утеплено три школи та 16 садочків.

Як нам повідомили в черкаській міській раді, черги до дитсадків відсутні, адже “мережа таких закладів відповідає потребам населення”. Зазначимо, що в чергах у дитячі садочки в інших містах можуть стояти сотні дітей.

– Ми як тільки переїхали в Черкаси, одразу стали в чергу (на наступний рік підемо), розповіла Юлія, яка переїхала у Черкаси зовсім нещодавно. Коли реєструвала свою малу, це можливо було місяців три тому, то вже на наступний рік людини чотири в черзі стояло, – поділилася жінка.

Водночас, з її слів, якщо із садочками проблем немає, то з дитячими майданчиками – “біда”.

– Ми живемо в центрі, тому комфортно. Тільки що не вистачає дитячих майданчиків. Ходимо або на Богдана Хмельницького, на площу, або сюди (парк Соборний – авт). Більше немає майданчиків дитячих. Може хоч би в дворі зробили, бо у нашому одна каліка стоїть залізна і все. Я вважаю, що це мало – поділилася жінка.

Ми зробили запит в Черкаську міську раду, і там нам відповіли, що протягом 2018-2019 у місті капітально відремонтували обладнання 5 дитячих майданчиків на прибудинкових територіях (при чому два з них фінансувались по “Громадському бюджету”). Крім цього, за останні п’ять років комунальне підприємство “Дирекція парків” встановила один дитячий майданчик – на території  парку “Хіміків” .

Інформація щодо новобудови спортивних і дитячих майданчиків у міській раді відсутня.

Варто також зазначити, що в Черкасах є окремий дитячий парк під назвою “Казка”. Це територія, огороджена цегляним муром, а входи до парку виконані у вигляді замкових башт. Цьогоріч територію парку оновили: там замінили лавки, облаштували дитячий майданчик та невеличний скеледром. Втім, на казку це зовсім не схоже, скоріше – на одну велику пісочницю.

Спортивні майданчики та стадіон

Щодо спортивних майданчиків, то з ними така ж ситуація, як і з дитячими. За останні п’ять років комунальне підприємство “Дирекція парків” встановила у парку “Соснівський” один спортивний майданчик. А у 2019 році придбали та встановили п’ять спортивних майданчиків на прибудинкових територіях.

По місту ми також не спостерігали дитячих гойдалок і спортивних тренажерів – лише на прибудинкових територіях. Також один спортивний майданчик був на пляжі біля Долини троянд і поле для гри у футбол – на початку набережної, про що ми писали вище. Більше ми не помітили, і це насправді дуже і дуже сумно.

Окремої уваги заслуговує центральний міський стадіон, розрахований на понад 10 тисяч глядачів. Але територія комплексу не обмежується лише футбольним полем. Там є ще майданчики для гри в теніс та футбол, боксерський ринг, а також столи-шахові дошки.

Також вздовж широкої алеї є кумедні скульптури різних спортсменів. На жаль, авторство на них вказане не було.

Крім цього, гуляючи увечері набережною, ми побачили біля неї спорткомплекс зі скляними стінами, через які видно людей, що плавають там у басейні. А також майданчик зі штучним покриттям, де дорослі чоловіки грали у футбол.

Заклади вищої освіти та зарплати

У Черкасах є п’ять державних університетів (Черкаський державний технологічний університет, Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля НУЦЗУ, Черкаський навчально-науковий інститут Державного ВНЗ “Університет банківської справи” і Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького), а також один приватний (Східноєвропейський університет економіки і менеджменту).

Ми поспілкувалися зі студентами найстарішого ЗВО міста – Черкаського національного університету. З їхніх слів, це ще й один з найпрестижніших університетів області.

– Черкаси обрав тому, що це найпрестижніший університет в Черкаській області. Свою спеціальність (я вчусь на вчителя фізкультури) обрав через те, що займаюсь спортом все життя, – розповів другокурсник Максим. – Навчаюся добре… Викладачі нормальні, хабарів не беруть, йдуть на поступки часто. А мінуси? Навіть не знаю. Досить погано, що мій корпус розташований далеко від гуртожитку. Через епідемію з транспортом деякі проблеми, з тролейбусами. А так все добре.

– Я хотіла в Черкаський державний технологічний університет подавати документи, на філологію або на прикладну лінгвістику, і в Київ. Але потім зважила і подумала, що краще все таки сюди: і ближче, і займає гарне місце серед університетів України, – поділилася першокурсниця Марія, яка навчається на українській філології. Каже, що якістю навчання задоволена.

А от другокурсниця Неля розповіла нам про те, що на початку року в гуртожитках ЧНУ стає тіснувато.

– Є чотири гуртожитки. Виходить, є [кімнати] двушки і трьошки. То коли заселення першокурсників, заселяють у трьошку по чотири. Але коли магістри виселяються, стає уже нормально, – поділилася студентка.

– Дуже багато цікавого матеріалу є, але, на жаль… в нас немає практики, – розповів нам 4-курсник Сергій. – Тобто, якщо ми – менеджмент, нам потрібно якісь організаційні навички. Їх в університеті не надають. Це або ти йдеш десь уже працювати, або проходиш практику у відповідних підприємствах. А це також доволі важко знайти у Черкасах. [Щодо ремонтів і технічного забезпечення], в принципі, це не “Радянський Союз”. Тобто не все таке старе, але хотілося би більше оновлення. Є старі комп’ютери, старі аудиторії, але в принципі вчитись можна.

Середньомісячна номінальна зарплата штатного працівника у Черкасах (у 2 кварталі 2020 року) становила 9733 гривні. Це на 1,3% більше, ніж у 2 кварталі 2019 року, і на 2,9% більше за середньообласний рівень.

Також, за інформацією Черкаського міського центру зайнятості (станом на 1 вересня 2020 року), на обліку в центрі перебувало 3862 безробітних громадян, в тому числі допомогу по безробіттю отримували 3162 громадян.

У 2020 році послугами центру зайнятості скористалися 6722 безробітних. Працевлаштовано 941 безробітного. Станом на 1 вересня 2020 року у базі даних центру зайнятості налічувалось 388 актуальних вакансій.

Житлова сфера

Про комфорт та якість проживання в Черкасах ми вирішили запитати в мешканців мікрорайону Митниця, розташованого біля Дніпра. Загалом, люди казали, що всім задоволені, а серед недоліків називали дороги, не завжди належне вивезення сміття та недостатнє озеленення. Ще одна особливість – усі, з ким ми спілкувалися, дуже хвалили своє місто (навіть попри його недоліки).

– Мене все влаштовує, – розповіла черкащанка, яка представилася Катею. – Тут поруч є набережна красива, і Дніпро, і Долина троянд, і близько до центру. Все дуже гарно. Єдине що – можливо б дорогу полагодити. І хотілося б, щоб трішки більше поставили транспорту, тому що останній їде о дев’ятій. Але в принципі тут недалеко до центру, і звідти можна дістатися в будь-яку точку Черкас.

З приводу якості води, то Катя розповіла, що воду з-під крану не використовує для пиття. А на запитання, чи не переїхала б жити в інше місто, відповіла так: “Все в житті можливо, але Черкаси я дуже люблю. Я вважаю, що це одне з найкращих міст в Україні”.

Інша черкащанка, Ольга, розповіла, що “дороги в місті ще більш-менш, а от за містом – дуже погані”.

А чоловік, який представився Сергієм, поскаржився на малу кількість зелені.

Протягом 2015 – першого півріччя 2020 року у місті висадили 5602 дерев та 1531 саджанець дерев. Натомість видалили 15927, тільки не штук, а кубометрів аварійних, сухостійних, фаутних дерев (з пошкодженнями), і тих, що досягли вікової межі.

– На рахунок зелені, то зменшується. Раніше місто було більш зелене. Зараз уже трішки менше стало. Парк Первомайський (колишня назва парку Соборний  авт) забрали під церкву.., – розповів чоловік. – А дороги непогано роблять. Якби отак кожного року дороги робили, як в цьому, то за 30 років, я думаю, що вже до кожної хати уже дорога була б нормальна. Тому куди ці гроші розходилися раніше?..

– Нормальний мікрорайон. Єдине, що не подобається, що навколо смітників гори сміття. Приїжджає машина, смітник забирає, а те, що навколо, так і залишається. А так що?… Черкаси взагалі подобаються. Черкаси хороше місто, – поділився з нами Юрій Петрович.

Олександр, якого ми зустріли на спортивному майданчику, також поскаржився на несвоєчасне вивезення сміття. Але каже, що люди самі часто смітять і не прибирають за собою, наприклад – на набережній.

– У нас район тут густонаселений, то можна було б ще побудувати дитсадки (я чув, що не вистачає). Школи, то це вже таке питання, – зайвим не буде, якщо побудують, – поділився чоловік. – Я патріот [свого міста], я нікуди не хотів би переїжджати. Тобто, якби тут була у людей робота (дозвілля я думаю, тут вистачає), а так – Черкаси – хороше козацьке місто.

З приводу тарифів, то Юлія, з якою ми спілкувалися у парку Соборному, розповіла, що вони з чоловіком переїхали з невеличкого міста Ватутіне цього літа, але каже, що жити у Черкасах не дорого.

– Комунальні послуги ми платили влітку, але комуналка як комуналка – нічого надзвичайного немає. Що Ватутіне маленьке містечко, що Черкаси обласний центр – різниці великої немає, – поділилася жінка.

Торгово-розважальні центри

Нам сказали, що найбільшим комплексом у Черкасах є ТРЦ “Lubava”, що на бульварі Шевченка. Він розташований в самому центрі міста одразу за будівлею міської ради. Цей ТРЦ з’явився у 2013 році, а раніше там була будівля трикотажної фабрики “Любава”.

В самому комплексі на чотирьох поверхах є більше пів сотні магазинів одягу та аксесуарів, великий продуктовий і декілька ресторанів, включно з “МакДональдсом”. Також є атракціони, боулінг, дитячий розважальний центр і навіть дитяча перукарня, кінотеатр “Multiplex” і 7D кіно.

Ще одним, не менш популярним серед місцевих, ТРЦ є “Хрещатик-Сіті”. Він також розташований в центральній частині міста і має два наземних та три підземних рівні. Під землю ми не спускалися, а от ззовні будівля розташована ніби півколом з величезним внутрішнім двориком. Всередині такого дворику переважають ресторани та кафе з терасами, які зазвичай заповнені людьми. Тож можна сказати, що у Черкасах це місце є досить популярним. Принаймні, в одному із закладів харчування ми помітили мера Черкас. Щоправда він там був протягом кількох годин і в робочий час, але менше з тим.

Де поїсти?

Навіть у їжі Черкаси виявилися для нас дуже контрастними. У місто ми приїхали вже зголоднілими, тож у пошуковику швидко знайшли заклад, де, за відгуками, готують “найсмачніші деруни у місті”. Цим закладом виявилась корчма “Тарас Бульба” на бульварі Шевченка. Оскільки на вулиці була тепла погода, ми розмістилися за одним із великих столів на літньому майданчику.

Гарбузи на підводах, статуетки козаків у шароварах, пластикова зелень у горщиках із монтажною піною замість землі – приблизно таким є інтер’єр принаймні тераси цього закладу. Та оскільки ми прийшли туди заради дерунів, зробили ставку на їжу, яку чекати довелося до пів години.

Ми замовили:

1) Деруни з м’ясом – 68 грн.

2) Дерунчики – 53 грн.

На дерунах зупинимося, бо ця страва стала суцільним розчаруванням. Особливо ті, що у горщику. Не кажучи про смак, у них була дуже незрозуміла технологія приготування: ніби й просмажені, ніби й тушковані зі сметаною і цибулькою. Але навіть будучи голодними, більше одного ми не подужали – відверто несмачно.

Натомість смажені деруни виявилися кращими, не надто солоними, але ж відчутним присмаком олії далеко не першої свіжості.

3) Салат “Грецький” – 69 грн.

4) Борщ “Український” – 55 грн. Досить посередній, але з м’ясом, квасолею і зі сметаною, яка робить його більш смачним. Також до борщу подається дуже дивна намазанка із сала. По перше, якщо підняти ложку, то з нею підніметься й уся піалка. Водночас консистенція сала у ній дуже неоднорідна через дрібненькі шматочки шкіри, що не надто приємно. Та намазувати її все-одно не було на що – офіціантка не запропонувала до борщу ні пампушок, які зазначені у меню, ані хліба.

Також ми замовили каву еспресо за 20 грн, але цей гіркий напій неможливо було назвати кавою навіть на запах. Тож виправляти усе молоком, яке окремо коштує 6 грн, ми навіть не намагалися.

В чеку була ще одна позиція – обслуговування – 11 грн. Вочевидь, це враховані чайові, бо самі ми їх там точно не залишили б.

Вулична їжа трохи виправила ситуацію. Але шукати її довелося довгенько, бо, гуляючи центром міста, ми не побачили жодного віконця з традиційними хотдогами/шаурмою: ні на головних, ні на другорядних вулицях. На два таких заклади наткнулися лише на вулиці Остафія Дашковича, але з них двох вибір однозначно був на користь “Mr. Butcher”.

Там ми замовили корндог у фірмовому клярі – 55 грн. На вигляд може здатися не дуже, але на запах і смак це дуже і дуже смачно. Очікуючи сосиску в кукурудзяному борошні та обсмажену у фритюрі, ми отримали досить непоганий фарш (вочевидь, із курятини) у кисло-солодкому соусі й хрумких кукурудзяних пластівцях. На касі нам сказали, що це найбільш оригінальна справа. І її обов’язково радимо спробувати.

А вечеряти, за порадою таксиста, ми поїхали у тратторію “Faro del porto”, інтер’єр і атмосфера якого дещо нагадали ресторан “La Cucina” у Вінниці. Він, до речі, розташований на набережній біля самого Дніпра.

Виявилося, що це один з найдорожчих закладів Черкас, який цього року увійшов у ТОП-100 найкращих ресторанів України за версією “НВ”.

Заклад гарний, з чудовою територією, дуже смачною кухнею, але певною мірою зверхнім обслуговуванням. Можливо, пізно увечері, будучи дуже втомленими, ми виглядали не надто показно для тамтешнього персоналу. За рівнем сервісу, у нашому випадку, це було майже як у “Тарасі Бульбі”, з тією лише різницею, що тут нас обслуговували російською, попри те, що всі за нашим столиком спілкувалися українською. Але, направду, усі страви там були дуже і дуже смачні.

У “Faro del porto”, крім напоїв, ми замовили таке:

1) Шашлик курячий – 110 грн (подається з соусом та овочами на грилі).

2) Паста “Аматріджана”: прошутто крудо, пармезан, бекон, базилік, маслини, оливки, томатний соус – 94 грн.

2) Реберця в соусі – 175 грн.

Де зупинитися?

Черкаси – єдине місто, у міській раді якого відстежують наявні/заявлені категорії готелів. Там ми дізналися, що у місті є вісім “зіркових” готелів: “Нива” – 1* (вул. Смілянська, 144), “Центральний” – 3* (вул. Небесної Сотні, 30), “Україна” – 3* (вул. Лісова, 1), “Арагві” – 3* (вул. Панченка, 7), “Дніпро” –  4* (вул. Верхня Горова, 13), “Селена” –  4* (вул. Дахнівська, 21-Б), “Апельсин” – 4* (вул. Верхня Горова, 145), “Оптіма” – 4* (вул. Лазарєва, 6).

Ми ж поселилися десь на околиці Черкас у готельно-розважальному комплексі “Влада”. Це готель дуже конкретного спрямування і, скоріш за все, з постійними відвідувачами. Якщо любите баню, сауну, шашлички та гучні компанії переважно напівголих чоловіків у рушниках з кухлями пива – він точно для вас. У решті випадків не радимо.

Ще один нюанс, який ми не ризикнули перевіряти, – таксист сказав, що у цьому районі “краще одній не гуляти”.

Можливо, через те, що ми обрали найбюджетніший варіант, опинилися в якійсь прибудові з “готельними” номерами, збудованими нашвидкуруч. Суто візуально кімнати на двох виглядали симпатично, але з дуже мініатюрним умивальником у душовій (над яким майже нереально вмитися, бо його майже увесь заступає скляна поличка), без вікна і без шумоізоляції в номерах.

Те ж віконце, що є – суто для провітрювання. А провітрювати було що: в одному з номерів був стійкий і їдкий запах ремонтних матеріалів. З феном теж проблема: в одному з номерів його не було, а в іншому – шнур був вмонтований одразу в розетку (без вилки), а на рецепції сказали, що “був десь один”, але на той момент його не знайшлося.

Проте, сирники на сніданок у “Владі” смачні.

Замість висновків

На відміну від Хмельницького і Житомира, у Черкасах ми не знайшли урбаніста чи місцевого активіста, щоб краще дізнатися про комфортність життя там. Варто наголосити, що не знайшли, бо усі, кого нам радили, або працювали у міській раді, або були задіяні у передвиборчій кампанії. Тому ми поклалися на місцевих жителів і власні спостереження.

Особливих очікувань від Черкас у нас не було, тому не можна сказати, що ми розчаровані чи приємно здивовані. Але є кілька важливих моментів. У першу чергу – Дніпро і територія вздовж нього, включно з набережною і Долиною троянд. Територія незабудована, доступ до води у містян є, і це вже дуже круто.

Саме ж місто розташоване вздовж правого берега Кременчуцького водосховища, і цікаво, що й центр міста (не географічний, а фактичний) розташований всього у двох-трьох кварталах від річки.

У Черкасах є великі площі біля національного університету, біля “Батьківщини-матері”, біля облради. Вони досить просторі, але всуціль вистелені плиткою, через що там дуже не вистачає тіні дерев. Проте, наявність зелених зон це компенсує.

З приводу “нічного життя”, то у Вінниці є та ж сама Європейська площа, у Хмельницькому і Житомирі ми бачили пішохідні зони, де гуляє багато людей, а Черкаси… Можливо, ми не знайшли таке місце, де черкащани постійно гуляють, тому як такого нічного життя ми не побачили. Місто здалося нам тихим, спокійним і повільним.

Також ми засумували, дізнавшись про те, що муніципальний транспорт курсує лише до 21:00. Для сучасного європейського міста це неприпустимо навіть враховуючи карантин.

Але Черкаси, насправді, складно назвати європейським містом. Тут є якісь елементи сучасної інфраструктури, але загалом складається враження, що місто ніби відстало на кілька років від багатьох обласних центрів України. Тому хочеться побажати, щоб Черкаси розвивалися динамічніше, адже вони все для цього мають: привітних і щирих людей, хороше географічне розташування і величезний потенціал.

І вкотре, не втомлюючись повторювати це в кожному новому місті, зазначимо: якщо можна спокійно вийти у місті до річки або до моря, це згладжує дуже багато інших недоліків та проблем.

Фото, відео – Марина Сербінович і Микола Геркалюк

Аерозйомка – Андрій Качор

Монтаж – Микола Геркалюк