Сайт «Прочерк» та національний оператор «Київстар» продовжують проект «#Vkraina: Місце на карті – Черкащина». Цього разу ми розповімо про те, як Черкащина відображалася на старовинних географічних картах. Як завжди, нам допоможе проект Vkraina.com – унікальне інтернет-зібрання давніх європейських мап нашої країни.
Межиріцька карта, якій 15-17 тисяч років
Доісторична карта з Канівщини
Черкащина може пишатися тим, що саме на її нинішніх землях було створено одну з найдавніших мап світу, і вже напевно – найдавнішу мапу в Україні. Щоправда, як це завжди буває із найдавнішими зображеннями, віднести її до зразків картографії можна лише з певною умовністю.
В 1965 році житель села Межиріча Канівського району Зіновій Новицький, копаючи льох, знайшов на глибині 2 метрів щелепу мамонта. За розкопки взялися фахівці на чолі з палеонтологом Іваном Підоплічком (між іншим, уродженцем Козацького на Звенигородщині), які знайшли цілу стоянку мисливців за мамонтами. Стоянка належить до доби палеоліту й датується 13-15-им тисячоліттям до нашої ери. Крім жител і безлічі кісток доісторичних тварин, було знайдено й щось особливе – малюнок, який вважається картою тамтешніх місць.
«Композиція дуже нагадує схему чи карту якоїсь місцевості, – пишуть у своїй дуже популярній наприкінці 1980-х книжці «Загадки давнини» Гарій Бурганський та Ростислав Фурдуй. – Ось ступінчастий спуск з гори, далі – ліс, а точніше, пеньки дерев, причому не будь-яких, а беріз (на пеньках чітко видно характерні лише для цих дерев темні поперечні смужки). Поміж ними – три гостроверхі яранги. Ще далі – річка, на якій зигзагами позначено бистрину чи, може, брід. На березі можна розгледіти чотири споруди.»
Як вважають автори книжки, рельєф місцевості, зображений на карті, в цілому зберігся донині. Пропонуємо всім охочим спробувати побачити на доісторичній карті описаний вище краєвид.
Канів, Черкаси, Звенигород
У стародавні та середньовічні часи картографування активно розвивалося в Західній Європі. Українські землі опинялися лише на периферичних ділянках тодішніх мап, і точність відтворення географічних об’єктів наших земель була дуже відносною.
Українські землі на карті Клавдія Птолемея (ІІ ст. н.е.)
Значно точнішими мапи українських земель стають із XVI століття. Хоч картографи й у той час не були частими гостями в наших краях, вони активно користуються оповідями мандрівників та торговців. Тобто, попросту кажучи, чутками...
На карті Себастяна Мюнстера (1550 р.) бачимо річки Дніпро (Neper або Borystenes), Тясмин і Синя Вода (нині – Синюха, яка утворюється від злиття Великої Висі, Гірського і Гнилого Тікичів), урочище Чорний Ліс (Nigra sylva), яке з півдня межує з Холодним Яром. Напрямок течії річок показаний досить приблизно, але, як сказав один кіровоградський любитель історії, спробуйте-но ви з голови або за розповідями приятелів намалювати, приміром, карту Фландрії...
Черкащина на карті Себастяна Мюнстера (1550 р.)
Потрапили на карту Мюнстера також Канів (він тут праворуч від Києва) і Черкаси. Є також якийсь Звенигород (Suynigrod). Частина істориків ідентифікує це місто зі Звенигородкою, але дослідниця історичної географії Тетяна Гедзь зауважує, що перша згадка про Звенигородку датується 1628 роком. До того ж Звенигородка розташована північніше, а не південніше від Тясмина. Отже, питання про Suynigrod ранніх карт України в науці залишається відкритим.
Неподалік витоків Тясмина зображено гори. Можна припустити, що так картографу бачився Буцький каньйон.
Більш мальовничо, хоч і не більш точно, землі Черкащини відображені на карті польського науковця Вацлава Ґродецького (1580). Тут ми бачимо тільки Канів і Черкаси, при цьому Канів стоїть на березі не Дніпра, а якоїсь іншої річки, очевидно, Росі.
Землі Черкащини на карті Вацлава Ґродецького (1580)
Справжнім проривом у картографуванні Східної Європи вважається карта Литви Ґерарда Меркатора. Як відомо, з XIV століття більшість українських земель входили до складу Великого князівства Литовського і Руського, яке в 1569 році за Люблінською унією утворило з Польською Короною федеративну державу – Річ Посполиту. За умовами Люблінської унії українські воєводства перейшли до складу Польської Корони. На карті Меркатора (1595-1609 рр.) Придніпров’я за старою традицією показане ще в межах Литовської держави. Геть спустошений кочівниками лівий берег Дніпра вважався таким, що належить до Московії.
«Меркатор користувався, напевне, своїми більш новими та достовірними додатковими даними, тому його зображення землі України-Руси передане точніше. Перш за все, це стосується траєкторії течії Дніпра, що забезпечила більшу достовірність та правильність пропорцій усієї карти», – пише відомий український колекціонер і дослідник старовинних географічних карт Андрій Осадчук.
Водночас, землі Черкащини на мапі Меркатора все одно зображені з суттєвими помилками. Канів «відсунуто» по течії Росі ще далі від Дніпра. Загадковий Звенигород розміщено на південь від Синюхи. Тільки Черкаси більш-менш на своєму місці.
Черкащина на карті Меркатора (1595-1609)
Відкриття «України»
Наступним кроком у вдосконаленні карт українських земель стала робота картографів, які на замовлення князя Миколая Кшиштофа Радзивіла (1613) створили карту знову ж таки Великого князівства. Тривала робота 27 років. Тобто, інформація для створення мапи збиралася цілеспрямовано і скрупульозно.
На карті Радзивіла землі нинішньої центральної України – це прилеглі до Великого князівства території. Крім Черкас і Канева, місце розташування яких порівняно з попередніми картами уточнено, на цій мапі ми можемо бачити старовинні містечка Трахтемирів (тепер Канівського району), Корсунь, Мошни (тепер Черкаського району) і Домантів (тепер Домантове Золотоніського району). У ті часи багато населених пунктів краю відновлювалися з пустки, спричиненої татарськими набігами, завдяки сприянню князівської аристократії. Привілеї на колонізацію Придніпров’я князям активно роздавав король Стефан Баторій. Власне, про це й свідчить латиномовний напис поруч із назвою Корсуня: «Місто Корсунь, побудоване 1581 за короля Стефана». З’являлися й нові містечка. На карті ми бачимо Буки (тепер Маньківського району).
Середнє Подніпров’я на карті Радзивіла (1613)
На карті, прикрашеній зображенням атаки польських вершників, досить точно показано й природні об’єкти: річки Дніпро та Рось і так звані пустелі – незаселені або малозаселені лісисті території перед і за Дніпром – «campi deserti». З просуванням князівської колонізації задніпровських територій кордон Речі Посполитої просунувся далі на схід.
Особливістю карти Радзивіла стала перша згадка такого регіону як «Україна». Тоді цим словом називалося Середнє Подніпров’я. Про це, зокрема, свідчить і напис на мапі: «Східна Волинь, яку звали також Україною та Низом».
Починаючи з карти Радзивіла назва «Україна» надовго ввійшла у практику європейської картографії. Іноді цей термін уточнювали: «Україна або земля козаків». Як ми знаємо, згодом ця назва стала поширюватися на все нові території, де живуть українці, а відтак – дала назву нашій державі.
Певні нововведення порівняно з картою Радзивіла з’явилися на карті Угорщини, виданій Ніколасом Фішером в Амстердамі у 1657 році. Українські землі тут виступають як такі, що межують з угорськими. Біля назви Черкас на цій карті міститься цікаве уточнення: «Черкаси або місто черкасів». Як відомо, черкасами в ті часи іноді називали українських козаків. На мапі також показані Канів, Корсунь, Мошни і знов-таки Звенигородка, яка на карті знов чомусь не на своєму місці...
Черкащина на карті Фішера (1657)
Із середини XVII століття розпочинається новий етап картографування. Відтепер карти створюються не на основі розповідей і переказів, а на підставі інструментальних зйомок.
Із наступної публікації наші читачі дізнаються про деякі подробиці перебування на Черкащині визначного інженера та картографа XVII століття – Гійома Левассера де Боплана.
реклама
Коментарі
За цими "точними" картами й Черкаси не знайдеш)))
Стрічка RSS коментарів цього запису