реклама

реклама

Медіачелендж «Таємниці козацького міста»

Частина 4

Нічні копачі підземель

Осінь потішила сонячним деньком. Іти зі школи додому зовсім не хотілося. Хлопці блукали кварталами – ще подекуди зеленими, але вже закиданими рудим листям. Пірнали у вузенькі ходи між будинками і роздивлялися  нутрощі центральних дворів – більш упорядкованих і цивілізованих, ніж у спальних районах. Можна було натрапити на сучасні дитячі майданчики, ошатні вивіски якихось фірм чи металеві пам’ятні дошки на стінах.

Минувши старий корпус університету, вони завернули у відчинені ковані ворота і потрапили в тісний дворик. За маленьким охайним парканчиком різнокольоровою веселкою заклично блиснули гойдалки і гірки.

- Пішли покатаємося! – Колько, здавалося, хотів перепробувати всі дитячі майданчики в місті.

- Знову? Та ні, не хочу.

Простір тут був затиснений стінами будинків і сітчастим парканом.

- Хлопчики, ви щось шукаєте? Заблукали? – раптом почули старечий голос за своїми спинами.

- Та ні, ми так, гуляємо… - пробурмотав Микита і хотів було швиденько втекти звідси.

- А я думав, ви старий базар шукаєте, – прошамкав низенький дідок із пишними сивими вусами. На ньому був солом’яний бриль не по сезону і якийсь чудернацький довгий світлий плащ, який дуже нагадував чи то сорочку, чи то рясу.

Автор – Ольга Курська, керівник ПНЗ «Багатопрофільний молодіжний центр» ЧМР художня студія «Сузір’я»

Автор – Ольга Курська, керівник ПНЗ «Багатопрофільний молодіжний центр» ЧМР художня студія «Сузір’я»

- Який базар? Хіба тут був базар? – зацікавився Колько.

- Ще й який! Тут торгували м’ясом і рибою. Кам’яні ряди стояли, он навіть рибний залишився ще. Кажуть, сам столичний архітектор Городецький їх проектував. Знаєте – отой, що таємничий будинок з химерами у Києві звів? Може й тут якихось химер нам залишив. Хтозна, нащо він ті підземелля робив.

- Тут ще й підземелля є?

- Кажуть, наче є, сам я не бачив. А для чого ті підземелля на базарі? Може там якісь набутки ховали, крам різний.

- Так а де той ряд, дідусю?

- А он ліворуч углибині двору. Там навіть рік будівництва викарбувано – 1909.

Хлопці, не змовляючись, побігли повз майданчик у зарості. І справді паркан-сітка підходив до якоїсь старовинної стіни, розцяцькованої рельєфними зображеннями вікон і напівколон. Внизу цегла наче вилиняла. А вгорі стіну прикрашали башточки. Посередині ледве можна було прочитати напис – Рыбный рядъ.

- Тільки де ж тут вхід? – першим спохопився Микита.

- Точно… Як же туди потрапити? І де взагалі ті підземелля?

Вони озирнулися, щоб запитати в дивакуватого дідка, але там, де ще мить тому вони розмовляли, нікого вже не було. Друзі кинулися в різні боки, та двір стояв безлюдний. Дідок наче розтанув у повітрі. На асфальті залишився тільки акуратно складений, але добряче затертий папірець.

- Оце так! – чухав потилицю ошелешений Колько.

Микита підняв папірець.

- Глянемо? Може там ім’я його чи адреса?

- Звісно, читати чужі папери не можна… але, може, людина щось важливе загубила…

Тремтячими руками розгорнувши папірець, вони побачили тільки точки і цифри.


- Що за дурня?

- Це схоже на код або шифр…

- А я думаю, треба просто з’єднати точки, – знизав плечима Колько.

Микита насупився:

- Добре, вдома помізкуємо. А зараз ходімо, може, самі вхід знайдемо. Не буває ж так, щоб у хату не було дверей. Дивись, ось, за цією сіткою, здається, щось схоже.

- Ага, такий вхід, наче в погріб у нас у селі в бабуні, – гигикнув Колько.

- Погріб, підземелля – хіба не одне й те саме? Тільки щось мені здається, він прибудований пізніше. Хіба б оце так будував крутий архітектор, як у бабуні в селі?

- Ну поки не зайдемо – не дізнаємося. Але як туди потрапити, якщо там зачинено? Іще й сіткою цією відгороджено. А це значить, там є що охороняти…

Хлопці обстежили з усіх боків давній павільйон, але безуспішно: один бік відгороджений сіткою, а з іншого – поналіплено людських гаражів. І жодного натяку на вхід, який би привів до заповітного підземелля.

- Слу-уха-ай! – раптом зупинився із осяяним виглядом Колько. – А якщо зробити підкоп?

- Що зробити?

- Ну підкоп, як у фільмах про втечі з в’язниці. Ми тихенько зробимо підземний хід і заберемо скарб, – Колько сяяв так, неначе тримав уже той скарб у руках.

- Ну, не знаю… Тут люди кругом, центр міста. Та й де копати? Всюди все видно. Ще й заробимо на горіхи.

- Ну що ти за боягуз! Дивись, ось кущ росте, за ним нічогісінько не видно. Бери лопату сиди і копай, скільки влізе. Тільки землю будемо виносити, а підкоп замаскуємо, щоб ніхто наш скарб не забрав раніше.

- Так нас же все одно побачать, як ми з лопатами йдемо, – все ще не піддавався на авантюру Микита.

- От зарядив – побачать, побачать. Ми ж уночі будемо копати, помикить своєю макітрою! Чи може в тебе є інші варіанти, де шукати скарб?

У Микити більше не знайшлося ні варіантів, ні контраргументів, тож йому довелося пристати на пропозицію друга, хоч і без великої охоти. Щось його бентежило в цій усій затії.

Зрештою вирішили повернутися сюди ввечері, коли стемніє, уже з лопатами.

Вдома Микита роздобув маленьку лопатку, яку тато називав чомусь саперною. Таємний копач сподівався, що з нею буде менш помітний, та й нести зручніше. Колько з’явився з великою лопатою, налаштований на велику роботу, і з відром. У дворі, куди вони пробралися, сяяли кілька ліхтарів і затишно світилися великі прямокутні вікна п’ятиповерхівки. Пахло смаженою картоплею і котлетами. Десь там люди спокійно собі вечеряли, а під старовинним рибним рядом починався «підкоп століття» – так назвав його Колько.

Земля розм’якла після осінніх дощів і копалася легко. Ямка була неглибокою, на півлопати, коли їхні знаряддя праці дзвінко наткнулися на щось тверде.

Автор – Ольга Курська, керівник ПНЗ «Багатопрофільний молодіжний центр» ЧМР художня студія «Сузір’я»

Автор – Ольга Курська, керівник ПНЗ «Багатопрофільний молодіжний центр» ЧМР художня студія «Сузір’я»


- Стоп! – скомандував схвильований Колько. – А то ще цей… скарб пошкодимо!

Коли раптом почулося:

- О, пацанчики, а що це ви в нас у дворі шукаєте? – дивився на них згори вниз задерикуватого вигляду хлопець, взявшись руки в боки. Він був не лише вищий, але й явно старший на кілька років. За ним було ще двоє-троє таких самих. Опиратися не було можливості.

- Та ми так, ми ж нічого… Ми вже йдемо… - забурмотали хлопці.

- Е ні-і-і, ви ж там щось розкопали? Двір це наш, значить, все, що викопаєте, – наше. Витягуйте! Я ж не буду тягнути.

- Та тут нічого… тут каміння стільки …

- Тягніть, тягніть!

Друзям довелося взятися за лопати і розкопувати свою знахідку. Лопати весь час натикалися на камінці і якісь уламки будівельного сміття.

- Ну швидше, пацанчики! Що так довго!

І коли нарешті хлопці розкопали яму вшир і трохи розмели землю, то стало ясно, що це велика бетонна брила, і вдвох, та навіть ушістьох хлопчакам її не подужати. Та й на скарб це було мало схоже. Ситуація ускладнювалася. Копати Микиті й Кольку більше не хотілося. А старшаки, очевидно, не бажали заспокоюватися, доки їм не знайдуть скарб.

Як раптом почулося голосне «др-р-р-р».

- Що за чортівня! Мій мопед хтось украв! – рявкнув один із місцевих хлопців, і вся ватага швидко помчала за деренчливим звуком, що вже танув за поворотом.

Автор – Ольга Курська, керівник ПНЗ «Багатопрофільний молодіжний центр» ЧМР художня студія «Сузір’я»

Автор – Ольга Курська, керівник ПНЗ «Багатопрофільний молодіжний центр» ЧМР художня студія «Сузір’я»


Не довго думаючи, друзі вхопили лопати (а то ще вдома дістанеться!) і дременули в протилежний бік. Але за рогом наштовхнулися на руду Ганю. Вона ніби чекала їх:

- Сюди! За мною!

Всі троє перебігли вулицю, пірнули в кущі, проминули мелодійний фонтан і зупинилися відхекатися аж на світлофорі, де було чимало людей.

- Ти що тут робиш? Ти що – стежиш за нами? Ану признавайся? – став наступати на Ганю Колько.

- Та що ти причепився! Якби не я, то ви б там іще одне підземелля викопали.

- То ти все бачила? Ти стежила? – обурився Микита.

- Я, між іншим, вас врятувала. Ви думаєте, чому це раптом той мопед так вчасно вкрали?

- Це що – ти? – у Колька очі зробилися круглі-круглі.

- А хто ж! Хто б вас іще з тієї халепи витягнув. Скарбошукачі шмаркаті!

- На себе подивися!.. – Колько хотів іще щось сказати, але стримався – все-таки вона їх урятувала.

- Пішли, нам зелене, – буркнув Микита і всі троє попленталися через дорогу.

- Ну так… а де мопед?

- Мопед? А-а, та я ж просто хотіла на щось інше їх переключити, щоб вони від вас відстали. А вони ключ залишили в замку запалення – теж мені розумники. Якого беника мені той мопед?

- А що тобі якого беника? Скарб?

- Хлопці, давайте по справедливості. Ми характерника разом викликали? Разом! Я вас урятувала? Урятувала. А скарб ви шукаєте удвох. І щось особливих успіхів не видно, до речі. Мені здається, вам треба свіжий підхід, свіжі ідеї.

Хлопці перезирнулися – дівчисько в команді?

- І в мене ідея є, – добила їх руда Ганя.

- Яка ідея? – першим оговтався Микита.

- Де шукати скарб.

- І де ж?

- Візьмете в команду – скажу!

Хлопці набурмосилися. Ділитися ні з ким не хотілося. Але, очевидно, там, де рибний ряд, шукати скарб намарно і вже точно небезпечно. А от де він може бути – справді, жодних ідей у них не було. У напруженій мовчанці всі троє зайшли в під’їзд.

- Ну що ж, як надумаєте – ви знаєте, де мене знайти. Ах, і за порятунок не варто так сильно дякувати… – іронічно промовила Ганя і зачинила за собою двері квартири.

А їм обом було паскудно. Зараз їх чекали вдома розлючені батьки, яким треба було пояснити, де вони були серед ночі з лопатами. А від скарбу немає й сліду. Ще й ця руда Ганька потішається.

- То де будемо далі шукати?

- Не знаю… – Микита замислився. – Мабуть, таки треба брати Ганю. Може в неї й справді є якісь ідеї?

- А може цей – знову викликати того характер… ника?

- Без неї ми все одно не обійдемося, бо треба, щоб нас було щонайменше троє. Ну, або тоді когось іншого треба брати… А Ганя таки щось знає! Недарма вона за нами назирці ходить.

- А я думаю – хто воно бубнить в під’їзді? – відчинилися двері на третьому і звідти висунулася голова сварливої баби Наді. – Хлопці, ану марш додому. Влаштували тут будинок рад!

- Ну до завтра! – Микита і Колько потягли ноги до своїх квартир, де їх чекав домашній допит.

Завдання:

1. Знайти Рибний ряд

2. Зробити селфі біля пам’ятки та запостити на своїх сторінках у соцмережах із геолокацією і тегами #Скарби_козацького_міста,  #скарби_Черкаси, #бібліотека_пригод, #медіачелендж;

3. Розшифрувати послання від дивного дідка в капелюсі;

4. Позначити на своїй карті ще один маршрут і надіслати її фото на електронку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

 

реклама

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100