Влада і торгівці: два погляди на проблему стихійних ринків

Захаращеність стихійними ринками – проблема, яка дісталася українським містам у спадок від 1990-х років. Усі четверо міських голів Черкас – Володимир Олійник, Анатолій Волошин, Сергій Одарич і Анатолій Бондаренко робили спроби впорядкувати вуличну торгівлю, але досі проблему не розв’язано.

Фото О. Устіловського

У великих пострадянських містах зі стихійними ринками борються просто: їх знищують. Цей принцип багато хто пропонує застосувати і в нашому обласному центрі. Справді, чого кілька сотень людей, більшість із яких навіть не живуть у Черкасах, мають псувати обличчя міста? Але так міркуєш рівно до того моменту, коли уважно подивишся в очі загнаній у глухий кут людині, яку й «торговцем» назвати важко...

Перекритий рух

Перекривати рух транспорту – це давня і недобра традиція українських протестувальників. Коли належно не працюють владні механізми, люди вдаються до акцій непокори, які здатні привернути увагу до проблеми. На жаль, від цього часто-густо страждають ні в чому не винні люди.

16 червня стихійні торговці, яких змушують залишити облюбовані місця й перейти на офіційні ринки, годину перекривали рух головною вулицею Черкас – бульваром Шевченка. Вони безперестанку ходили пішохідним переходом, блокуючи таким чином рух автотранспорту поблизу Соборної площі. Як результат, автомобілі мусили об’їжджати Хрещатиком, а тролейбуси – зупинятися. Основний контингент тролейбусних пасажирів – пенсіонери, крехтячи і сварячись, вилазили із салонів і далі йшли пішки. Поліція забезпечувала громадський порядок і не втручалася.

– Робочих місць немає, люди виживають як можуть! – пояснювали «Прочерку» свої дії протестувальники, здебільшого – жителі ближніх до Черкас сіл. – Нам треба десь торгувати продукцією, яку ми вирощуємо. Ми в кожному районі зробили свої базарчики, де люди нас знають, приходять до нас. А нам кажуть: ідіть на ринок! А на ринку в 3-4 години дня вже нема нікого. Ви зрозумійте! А ми поки своє зберемо, поки приїдемо... Треба ж свою продукцію комусь реалізувати!

Перед тим, як перекрити дорогу, торговці побували у міській раді. Міського голови Анатолія Бондаренка на той час не було, а його заступники Станіслав Овчаренко і Геннадій Шевченко не змогли переконати торговців перейти на офіційні ринки і відклали розмову на наступний вівторок.

Натомість досвідчені борці з міською владою на імпровізованому мітингу, що відбувся після того, як перекриття нічого не дало, переконували: «Влада ніколи не буде зацікавленою в тому, щоб вирішити ваше питання! Тому що вони з цього мають хороший... цей... Тому повинен бути один командир. Діяти злагоджено. Ультиматум уже пред’явлено...»

Усі проблеми людей промовці пов’язували з керівництвом міста. Дехто навіть указував на великі животи когось із владців. Проблему стихійної торгівлі виводили на рівень класової боротьби. Нарікали на брак згуртованості ображених.

– Сьогодні тут – переважно ті, хто торгують у центрі! З 700-ліття – нема, з Південно-західного району – кілька людей, – незадоволено гомоніли присутні. – Кожен сам по собі! А треба разом, гуртом! Тоді ми – сила!

Коротше, в хід ішли ті слова, яких застосовують щоразу, коли треба розпалити народне обурення.

Голова Черкаської профспілки працівників торгівлі, громадського харчування та послуг Леонід Запорожець, який, вочевидь, і має стати тим «командиром», який очолить протестний рух, наголосив, що поки що цей рух буде позапартійним, але не виключив залучення народних депутатів.

– Я дуже добре знайомий з Олександрою Кужель, вона депутат Верховної Ради, – говорив Леонід Запорожець. – Я наберу її, вона сюди приїде. Приїдуть й інші народні депутати...

Черговий раунд протестних акцій призначено на п’ятницю.

Геннадій Шевченко: Чому ми маємо йти на поводу?

– Не можна говорити з нами шляхом шантажу! – відреагував на те, що відбувалося знадвору, заступник міського голови Геннадій Шевченко, до якого кореспондент «Прочерку» звернувся по коментар. – Ми робитимемо так, щоб задовольнити якомога більше людей. Але все одно є незадоволені. Ну скажіть: якщо все місто за те, щоб впорядкувати торгівлю, щоб була чистота і порядок, чому ми маємо йди на поводу в ста осіб?..

Заступник мера наголосив, що в поліції, яка місту не підпорядкована, є своє бачення: стихійна торгівля – це порушення закону.

– Торговці нам кажуть: мовляв, виконуйте закон, а ми його виконувати не будемо, ми будемо торгувати чим завгодно і де завгодно. Але мера міста для того й обирали, щоб містяни були спокійні: вони купують перевірену продукцію, є дотримання санітарних норм, – наголошує пан Шевченко.

За його словами, 90% стихійних торговців – не черкасці, а жителі прилеглих сіл, серед яких чимало перекупників.

– Є й об’єктивний чинник. При плануванні міста треба було передбачити на в’їздах до нього ярмарочки для торгівлі городиною. Ми не винні, що цього не передбачили. Але ми пропонуємо: давайте створювати офіційні торгові місця. Разом з ініціативною групою визначимо, де вони можуть бути й запропонуємо зміни до генерального плану. У них позиція – знов неконструктивна: дайте нам торгувати! Робіть щось, щоб поліція нас не ганяла! І йдуть відверті погрози: ми будемо перекривати дороги!

Геннадій Шевченко наголосив, що міська влада домовилася з керівниками ринків, що стихійним торговцям там буде надано місця. Також було виділено торгові місця на комунальних ринках.

– Але вони не хочуть! – нарікає заступник мера.

Торговці: Чому наводити порядок почали саме з нас?

– Не хочемо! – погоджується Олександр Лукашенко, «стихійний» торговець городиною із Білозір’я, який почув нашу з Шевченком розмову. – На офіційних ринках в 3 години дня вже нікого немає, а ми працюємо з 7 ранку до 9 вечора. Справді, багатьом черкасцям не подобається. Але багатьом і подобається – вони ідуть з роботи й можуть купити собі якусь городину, сир...

Олександр погоджується, що стихійна торгівля – це неправильно і готовий іти на компроміс. За його словами, він із кількома колегами хотів би взяти в оренду міську землю в Південно-західному районі і належним чином обладнати торгові місця. Від влади він чекає лише сприяння.

– Ви скажіть, що потрібно зробити, які документи оформити, які збори сплатити – ми тільки за! Тільки дайте нам у період, поки це питання вирішуватиметься, працювати, відкличте поліцію, – попросив пан Лукашенко.

Натомість Геннадій Шевченко відповідає, що сприяти готовий, але поліцію «відкликати» не може, бо вона йому не підпорядковується, чому свідченням є той факт, що його нещодавно ця сама поліція оштрафувала.

– Давайте з земельниками подивимося, де можна взяти землю, – миролюбно каже Геннадій Юрійович. – Тільки не йдіть на поводу тих, хто вами колотить. І не підписуйтесь під заявами в прокуратуру проти мене. Бо Матюша (громадський активіст, – ред.) ось написав, що я йому нібито погрожував. Тепер мені доведеться давати пояснення, а не приділяти цей час роботі.

Олександр Лукашенко та його товариші-торговці не дуже вірять панові Шевченку, бо вже мали негативний досвід спілкування з міською владою: їм обіцяли виділити землю під риночок, але потім сказали, що це неможливо.

– Тому ми – тут! – каже Олександр. – Ми самі хочемо, щоб усе було законно, щоб спокійно працювати і щоб нас ніхто не тероризував. Скільки буде коштувати – питань нема! Тільки дайте нам в оренду той чи той кусочок землі!

Торговці скоса позирають на незаконні «малі архітектурні форми» (ларьки), яких «понатикано» скрізь у місті.

– Та приберіть ви їх! Приберіть! Не прибирають. Чому? Значить, хтось до цього причетний. Так чи ні? Комусь це треба! Там, де ми торгуємо, 13 ларьків стоїть. У кількох метрах від школи на алеї Путейка стоїть кілька ларьків, що торгують пивом і сигаретами. Один із них, зі слів муніципальної інспекції, – на сто процентів незаконний. Чому ніяких заходів не вживається? Нам руки виламують, нас гонять, а «ето» (незаконні МАФи, – ред.) працює. Чому воно працює? Вочевидь, тому, що воно фінансується. А ми – не можемо так «профінансувати»... – бідкаються торговці.

... Принцип швидкої заборони стихійної торгівлі – добре відпрацьований і зрозумілий. Разом із тим, можна замислитися, чи підходить він для умов Черкащини, де робочих місць хронічно бракує, і вулична торгівля є засобом не збагачення, а виживання. Можливо, доцільнішим і людянішим шляхом була б поетапна, наполеглива, систематична робота із знаходження нових місць для кожного стихійного риночка, кожного торговця?