Урядова команда із посадовців, які ЖОДНОГО ДНЯ не працювали в школі, коледжі чи виші запропонувала революційну освітню «рехформу» в період війни. Найсумніше, що реформаторські ідеї та відповідний законопроект готувалися в чиновницьких бункерах в таємниці від всієї освітянської спільноти. Складається враження, що владці просто вирішили побавитися в піар-ігри, експериментуючи над школярами і вчителями, студентами та викладачами. Недаремно ж один із ідеологів цієї «рехформи», ймовірний кандидат на посаду премʼєр-міністра України Федоров визначив свою задачу так:
«Наша задача, щоб освіта стала новою поп-культурою, а освітяни були «рок-зірками», про яких розказували блогери».
1. Перший крок від рехформаторів вже традиційний для бід нашої освіти: якщо вони нічого не здатні створити - вони починають руйнувати.
Тож ідея заборонити Університетам мати в своїй структурі фахові коледжі, як відокремлені підрозділи в регіонах, призведе до знищення центрів освіти та виховання молоді, передовсім в невеличких містечках. Альтернатива від чиновників - знайти кошти в місцевому бюджеті чи приєднатися до якогось вузу більш ніж примарні. Тому тисячі викладачів втратять роботу, а молодь все більше обиратиме для себе навчання в сусідніх країнах.
2. Можливість навчання для студентів-контрактників від 3 до 8 років за умов самостійного вибору студентами розподілу кредитів ЄКТС.
Можна лишень теоретично уявити організацію адекватного навчального процесу та роботу викладачів в умовах паралельного існування енної кількості програм для різнорічних студентів. Нагадаю, що на бюджетників такий принцип не поширюється.
Про фінансові можливості батьків оплачувати 6 чи навіть 8 років навчання промовчимо.
3. Так званий вступ на галузь.
Передбачається вступ на загальну галузь і вивчення загальних курсів до 2 років, а потім обрання спеціальності. Це нагадую мені сумний жарт про радянську освіту фахівців широкого профілю із знанням ДЕЧОГО про ВСЕ. То нам потрібні професіонали чи випускники із вищою освітою?
4. Скасування заочної та вечірньої освіти як рудименту минулого і натомість введення обовʼязкового відпрацювання для випускників вишів.
В цих ідеях прекрасно все: заочна освіта «рудимент комунізму», а «обовʼязкове відпрацювання» - чий рудимент?
Зрозуміло, що заочна і вечірня форма потребують суттєвого удосконалення, але очевидно і те, що для тих, хто воюює і працює, сьогоднішня заміна на дистанційне навчання неприйнятна.
5. Фінансування вишів у відповідності до кількості коштів, які прийдуть за студентами.
Ця схема, що зовні виглядає симпатичною і сучасною, призведе до поступового знищення найавторитетніших національних університетів країни.
Пояснюю. Студенти із найвищим ЗНО чи ТЕСТОМ, а отже із найбільшим грошима, в силу відомих обставин обиратимуть модні професії - юристів, перекладачів, менеджерів, дипломатів, психологів… Натомість важливі для Держави спеціальності - будівельників, агрономів, металургів, інженерів… обиратимуть випускники з меншими балами, а отже із меншими коштами. Парадокс же в тому, що навчання так званих непрестижних професій потребує лабораторій, техніки, виробничих практик…і коштує на порядок більше, аніж підготовка юриста чи економіста. Тому альтернатива проста: або треба доплачувати батькам за навчання, скажімо агронома чи будівельника, або поступово закривати цей освітній напрям!
Однозначно виграють модні ПРИВАТНІ вузи імені Милованова, які мають піар-легенду про навчання майбутніх депутатів і міністрів та складаються з одного чи двох приміщень та кількох десятків викладачів за сумісництвом.
Але найголовніше навіть не це.
Європейський досвід справжніх реформ дає урок як їх проводити:
- напрацювання із залученням представників галузі та громадськості;
- апробація через пілотні проекти;
- реалізація, щонайменше, через рік після ухвалення Законів для підготовки галузі до новацій.
І це - про мирний і спокійний час.
В умовах ВІЙНИ подібні РЕХФОРМИ - це замах на знищення НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ, яка й так перебуває в стані ВИЖИВАННЯ.
Сьогодні владцям варто було б робити інші, абсолютно очевидні речі:
- ліквідувати заборгованість по освітній субвенції, яка може сягнути в 2024 році 19 млрд.грн.;
- облаштувати належним чином укриття;
- надрукувати давно обіцяні підручники;
- і найважливіше - сутттєво змінити ЗМІСТ ОСВІТИ в умовах ВІЙНИ!
І моя дружня порада відповідному віце-премʼєр-міністру, міністру освіти та його 9 заступникам виїхати із київським кабінетів та вийти за межі онлайн-порад і зустрітися та поспілкуватися із живими вчителями та викладачами у школах, коледжах та вишах нашої країни. Переконаний, що такі зустрічі допоможуть нашим владцям зрозуміти, як правильно і доречно керувати ОСВІТОЮ під час ВІЙНИ.
Микола Томенко,
Голова наглядової ради НУБіП України
*допис з сайту університету
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису