30-річний мандрівник Артем Чапай, автор книги «Подорож із Мамайотою в пошуках України» перерахував вісім місць у світі, куди б він хотів повернутися. У списку з США, Гватемалою, Кубою тощо опинилося і село, що на Черкащині.
1. США. Працював там із другом-американцем на будові, щоб заробити гроші на квиток додому… Жив у «чорному» кварталі… Там украли в мене дешевий велосипед, який я купив, – типу нашої «України»…
2. Мексика. Коли в’їжджав, не мав міграційної картки. Прикордонник махнув рукою: «Ех, молодьож. Ну, добре, я вас пропущу»… На півдні в штаті Оахака в горах є поселення Сан-Хосе-дель-Пасіфіко. Там живуть індіанці сапо теки й дозволене вживання «магічних грибів». Гриби – галюциногени… Після них починаєш бачити світ рухливим… Біля мене сиділа дівчина в плетеному білому светрі, то кожна петля мала вигляд маленького черв’ячка, що рухається…
3. Беліз. Країна маленька, за населенням – як наш обласний центр... Якось спинився пікап. Водій каже: «Якщо з вами раптом у нашій країні щось станеться, дзвоніть мені». Дає візитівку, там його фото і підпис: міністр внутрішніх справ Белізу.
4. Гватемала. У Латинській Америці дуже вірять у магію. Сам починаєш вірити, коли через дорогу скаче жаба завбільшки як півкота або протікає метелик, наче птах…
5. Куба. Кубинці дуже спокійні. Їдять нікудишні страви – щось типу радянської котлети в тісті, яку продають на кожному кроці… Багато радянських машин…
6. Село Почапинці Черкаської області. Сусіднє з Моринцями. Моринці – єдине село, де я бачив, що діти їздять на скейтбордах. Люди жартують: «Спасибі Тарас за дах і за трасу». Будинки доглянуті, «а раптом іноземці побачать». А в Почапинцях – хати розвалені, дорога покоцана, цукровий завод не працює. Діти крадуть металобрухт, щоб здати за копійки.
Бабусі колоритні. Хоч село газифіковане, тягнуть на спині оберемки дров, бо за газ із пенсії дорого платити. Одна каже: «Я сама, діти поїхали, дід умер, і як оце жить? Пенсія 700 рублів». Інша йде з лісу з в’язанкою дров: «Живем, не горюєм, хліба не купуєм, із саду-городу кормимося. В магазині за насіння цибулі 12 гривень хочуть, щоб їх порозривало! Оце взять камінця та й на місто. Але ж, гади, і ставки випустили, нема де втопиться». Пустити ночувати мене побоялася. «Ти не обіжайся. Тепер врем’я таке, що своєї сорочки пугаєшся».
7. Словяносербський район Луганської області. Справжня глибинка, нагадує Росію середини ХІХ століття… Там справді ізби стоять, а не хати… Дороги розмиті дощами… Усе так повільно…
8. Траса біля Артемівська на Донеччині. Там я зустрів далекобійника Валеру… Коли я сказав, що з Івано-Франківська, він констатував:
– Да, на Западе тоже хорошие люди. Береги себя, братика!
* з журналу «Країна», №47 (100), 9 грудня 2011 року
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису