Ніхто, крім тебе, не зробить життя таким, як хочеш

Я донька відомого батька з 5 років, коли він став головою колгоспу. Єдиний недолік, що в життя приходять люди, яких приваблює статусність.

Тато дуже хотів мене віддати на агронома. Пригадую, посадив в "уазик", приїжджаємо на поле. Він захоплено каже: "Подивися, яка краса. Поле після дощу". А я стою й бачу: болото, з лопухів стікає брудна вода, я в гумаках іду полем. Ми бачили різні речі.

Батько завжди казав: "Ніколи не лежи, добре тобі чи погано: встала, зібралася й пішла".

Батьки дали базову довіру до світу. Коли дитині приділяють багато уваги, вона сприймає все, як "світ для мене".

Часто доводилося працювати більше, ніж іншим. Написала наукову статтю, її публікують, але реакція людей: "Ну, це ж Лук'янець, вона заплатила, хтось за неї написав". А вже, коли Лук'янець написала четверту статтю, то сказали: "У розумних батьків розумні діти".

Легко в житті нічого не дається. Але робота над собою дає результат. Усе, що маю – наслідок моїх зусиль.

За два тижні відчувала, що тато помре. Снилася смерть. Відчуття втрати близької людини – тонеш, борсаєшся у воді й немає за що зачепитися.

Сім років тому в батька виявили хворобу. За цей час він мені дав більше, ніж за всі 30 років до цього. Я відкрила справжнього тата. До того знала його кар'єру.

Рак – гуманна хвороба. Ти можеш надолужити те, що не встиг. Сказати все, що хочеш, зробити. Це прояв Божої любові до тата, який прожив із недугою сім років.

Після смерті батька зрозуміла, що не боюся смерті власної.

Завжди дякуватиму Богу за те, що тато дочекався внука. Це – дитина, яка його продовжила.

Дев'ять років лікувалася від безпліддя: операції, гормональне лікування, штучне запліднення, дві клінічні смерті. Рік тривав реабілітаційний період і депресія. Тоді до мене дійшло: або не час, або з цим треба змиритися. Бо на другу спробу запліднення мене ніхто не візьме, друга спроба – це просто піти у прірву.

Депресію вилікувала роботою.

Якщо не виходить в одному напрямку, значить треба рухатися в тому, куди веде життя. Вирішила: якщо до 32 років не народжу дитину, візьму з дитбудинку. Народити здорове маля в 30 років – так само ризиковано, як узяти нормальну дитину з сиротинця.

Одного ранку прокинулася й відчуваю, що мені треба в Красногірський монастир. Відстояла службу. Зрозуміла, що треба поїхати ще і в Почаївський – скупатися в озері Святої Анни. Пригадую, вода 4 градуси, холодно, туристи ходять. Але кажу собі: ти їхала сюди за 800 кілометрів, щоб скупатися. Через півроку завагітніла.

Не знаю, як правильно виховувати дитину. Пристаю до думки "не виховуйте дітей, виховуйте себе".

Дитині треба давати кишенькові гроші. Сказати, що це ліміт на тиждень. Побачите, як вона економитиме. Ваші гроші витрачатиме, а свої – ні.

Життя можу поділити на два періоди: до 30 – кар'єра, після 30 – дитина. З нею з'явилося щастя. До того було життя як життя.

Доля завжди дає кілька варіантів, ти вибираєш. Я ні про що не шкодувала. Йшла, куди веде.

Ніхто, крім тебе, не зробить життя таким, як хочеш.

Найбільший мій страх – літати. Коли народилася дитина, я зрозуміла: вона не зможе побачити світ. Наважилась на першу подорож до Парижа. У літаку – панічні атаки, думала, що вмиратиму, напилася заспокійливого й прокинулася у Франції. Тепер за рік маю 10–12 перельотів.

Моє кредо: лови момент. Доки добре почуваєшся, доки дитина здорова, треба йти в кіно. Бо можна ж роками збиратися.

Багаті – це ті, хто багато працюють. Насамперед над собою. А більшість хочуть мати велику зарплату й жодної відповідальності.

Люди, які не цінують життя, не мали серйозних випробувань.

Позитивне мислення дає результат. У сина були проблеми із суглобами. Лікарі давали невтішні прогнози. Я почала змушувати себе думати позитивно: уявляю, як моя дитина ходить на бальні танці, катається на лижах. Цього року він став на лижі.

Психолог повинен уміти абстрагуватися від чужих проблем, а я їх беру з собою. Вирішила відійти від консультувань. Я не готова постійно розбиратися в чужому житті. Мені хочеться творити своє.

Ніколи не лізу з рекомендаціями, коли не просять.

Психологічна проблема сьогодні – самотність. Незалежно від віку. Не можуть знайти людину, з якою могли б жити. Друга глобальна проблема – відсутність контакту з дітьми. Батьки заробляють гроші, а спілкування і любов компенсують речами.

Проблема багатьох: не знають, чого хочуть.

З чоловіком пройшли через усе. В тому числі дев'ять років безпліддя. Він, коли дізнався, сказав: "У нас все вийде". Я відповіла: якщо не матиму дітей, візьму з дитячого будинку, ти ­просто скажи, чи будеш зі мною.

Я прийшла до свого теперішнього чоловіка в гості, дивлюся, що він робить, як рухається, а в голові прокручую: чи хотіла б ти, щоб він у тебе вдома ходив? І відповіла собі: так. У житті закохувалася разів зо три. Але такого бажання більше не виникало ні до кого.

Любов – це дуже важливо.

Коли чоловік намагається змінити жінку під себе, він згодом втрачає до неї інтерес. Мінятися не варто, треба лишатися собою.

Любити – це віддавати, а ми звикли брати. Коли мама варить суп, вона ж не каже, що за це маєш щось зробити.

Хоч би які посади займала жінка, вона має залишатися жінкою – вміти варити борщ і створювати атмосферу в сім'ї.

Коли людям добре разом після 17 років шлюбу – це кохання.

Все літо живу в селі. Ходжу босоніж. Наближення до природи дає сили й енергію.

Люблю, коли повний Місяць. Сплю з відкритими шторами, щоб він світив на мене. Мені з ним добре.

Сенс життя в самому житті. Щоб відчути його повноту, треба пережити все.

Нещасна людина – яка переживає тільки один бік емоцій. Має бути рівновага.

Щастя – у самих людях і в тому, як вони сприймають світ. У мене є знайомі, які відпочивають за кордоном, повертаються і не мають, що розказати. Готель, як готель. Їжа, як їжа. Навіть плутають країни, в яких були. В університеті викладачі не живуть у достатку, але вони їдуть на вихідні в село Сокирне під Черкасами, і я годину слухаю купу позитивних емоцій.

Гроші не дають щастя. Вони дають можливості.

Український Майдан потрібен був, щоб люди побачили реальну неспроможність лідерів опозиції.

Люблю багато простору. Без обмежень і рамок.

Зовнішність говорить про ставлення людини до себе.

Друзі – це ті люди, які вміють взяти на себе емоційний тягар.

Зараз відчуття, що живу повільно. Тому за рік маю зробити дуже багато.

Інна Лук’янець, психолог, донька екс-губернатора Черкащини Володимира Лук’янця.