Загалом ситуація навколо примусової відставки Сергія Одарича з посади міського голови Черкас може бути оцінена з кількох площин.
З площини політичної очевидно, що команда Сергія Тулуба наразі переграла команду Сергія Одарича. Принаймні можна говорити про тактичну перемогу. Хоча якщо говорити з далекої перспективи, то Партія регіонів отримала в Черкасах потужного противника, якого переграти в електоральній боротьбі вона не має шансів. Також очевидно, що попри прозріння Миколи Булатецького опозиція не зрозуміла, що її банально використали. Включення Овчаренка та Бондаренка до складу місьвиконкому це скоріше намагання "замазати кров'ю" і опозицію, ніж партнерський розподіл посад. Фактично цим голосування об'єднана опозиція дала індульгенцію Одаричу за його коаліцію з владою. І це при тому, що Одарич на той час мав не багатий вибір, а альянс 24 квітня склався з високою долею добровільності.
Звичайно, відкидати той факт, що команда вільних демократів нерідко ігнорувала думку громадськості і інших політичних гравців не можна. Дозволяти такі ігри собі можна або інколи або коли ти партія влади. Нажаль, не всі в оточенні Сергія Олеговича, та й він сам, певний час це розуміли. Відповідно маємо результат, який командою міського голови прогнозувався, але явно не очикувався так швидко. Від опонентів чекали вишуканих комбінацій і довгих позиційних боїв, а вони використали метод тупого, але потужного бліцкрігу.
Єдине, що можна привітати команду "Екологія та соціальний захист" (а саме Валерія Воротника і Володимира Мамалигу) та КПУ в особі Віктора Білоусова з перемогою. Хлопці з ЕкоСоЗ боролись давно, щиро, принципово й з ненавистю. Їх принаймні можна зрозуміти. Білоусову набридло бути другим, а так хоч на якийсь час, хоч в.о. - але ж міського голови. Що виграв Олександр Радуцький, який мав усі шанси очолити місцеву третю силу і з своєю командою зайти на наступних виборах до міської ради, а то й поборотися за крісло мера - сказати важко. Складається враження, що провладна команда і найближчі "радники" просто використали його в якості політичного криголама.
Тепер щодо площини юридичної. Відповідно до ч.2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Але в ситуації з висловленням недовіри - інший випадок (ч.3 ст.79), коли потрібно дві третини. Повноваження міського голови за наявності підстав, передбачених ч.2 ст.79, можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як 2/3 голосів депутатів від загального складу ради.
Тому фактично голос міського голови зараховується лише у випадках голосування по ст.59, коли треба проста більшість. Адже відповідно до ч.4 ст.12 Закону України "Про місцеве самоврядування" міський голова не може бути депутатом будь-якої ради.
Також п.2 ч.7 ст.79 передбачає, що повноваження міського голови у випадку висловлення недовіри припиняються з дня прийняття місцевим референдумом або відповідною радою рішення про дострокове припинення повноважень.
Можна звичайно говорити про те, що Арсенюк, який брав участь у голосуванні не мав такого права, оскільки отримав повноваження на позачерговій сесії. Одначе ч.3 ст.4 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" зазначає, що повноваження депутата місцевої ради, обраного замість того депутата, який вибув починаються з дня заслуховування на черговому після виборів депутата місцевої ради пленарному засіданні відповідної місцевої ради повідомлення територіальної виборчої комісії про підсумки виборів. Здавалося б сесія була позачергова, але… В законі не має згадки про позачергову сесію. Фактично найбільш проблемною точкою в рішенні Черкаської міської ради від 24 квітня 2013 року є те, що голосування з дуже високим сумнівом можна було назвати таємним і те, що міському голові в ньому дозволили брати участь, адже голосувати мали лише депутати. Крім того, відповідно до ч. 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України від 09.02.2000 № 1-рп/2000 органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України). У зв'язку з цим не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення ч.3 ст.79 Закону, відповідно до якого повноваження міського голови можуть бути припинені достроково за рішенням відповідної ради також "в інших випадках". Що ж до порушення прав громадян і тому подібних звинувачень, то місцева рада не вповноважена встановлювати подібні факти - це виключна прерогатива суду. В тому ж рішенні Конституційного суду України (ч.4.2) також зазначається, що "тільки через волевиявлення виборців, а не за рішенням Верховної Ради України припиняються повноваження відповідної ради чи сільського, селищного, міського голови".
Тому очевидно, що юридична складова рішення про відставку Одарича, як мінімум сумнівна. Це вже не говорячи про ту юридичну вакханалію, яка зараз має місце в структурі міськвиконкому.
В підсумку маємо ситуацію, коли обласний центр фактично втратив керування (добре чи погане, то вже інша справа), законність функціонування органів місцевої влади зараз під значним сумнівом, а перспектива проведення виборів міського голови відсунута дуже далеко по часу. Керований хаос запущено, а далі буде видно - очевидно це головна мета режисерів та організаторів провінційного путчу в місті Черкаси 24 квітня 2013 року.
Сергій Пасічник, керівник Агентства стратегічних досліджень (Черкаси)
