Повеселила історія з тим, як днями київський журналіст, щоб перевірити професійність "запорєбрікових", записав у ОФІЦІЙНІ списки "Безсмертного полку" на московському сайті чільного нациста Гейдріха. Московські борзописці наче й перевіряли його біографію, але легко одобрили розміщення публікації - бо на фото бригаденфрера хоч і залишився плетений погон СС, але дубове листя в петлицях затулили зіркою - то як же "дядька со звєдой" може бути німцем - якщо за комп'ютером у Москві - сопливий "спеціаліст", який жодного архівного фото в руках не тримав - а тільки все "качає" з Інтернету? :) Малим хлопчаком я з захопленням слухав розповіді сусідського діда Рогача – про те, як він воював проти німців. Це був цілий «фільм вживу», причому «з 3D ефектами», бо слухаючи дідові оповідки, ми сьорбали щедро налитий у здоровенні миски мед із сотами з його пасіки…
Пізніше в школі історію діда Рогача про те, як його танк перед мінним полем зупинив малий хлопець, попередивши, що можуть підрватися – перевершила своєю епічністю хіба що оповідка мого шкільного вчителя німецької мови про те, як захопивши вже в останні дні кількох німців у полон, він порадів не так медалі за них, як тому, що нарешті роздобув нормальну взуванку – серед полонених був Ганс з його «дефіцитним» 45-м розміром ноги, тож переконав «махнуцца нє глядя» на махорку і лапті з обмотками…
Подорослівши, завжди намагався черпати інформацію про Другу світову зі свідчень очевидців – у живому спілкуванні або ж вивчаючи документи. Скажімо, щоб мати альтернативну точку зору на Корсунь-Шевченківську битву (у німецьких і європейських джерелах вона називається Черкаською) – з величезним інтересом прочитав навіть розгорнуті спогади комдива «Валлонії» Леона Дегреля. Розмовляв з безліччю ветеранів Червоної армії, УПА і радянської «партизанки». Переконувався у дебільності московської болтовні про те, що «самі Гітлєра одолєлі би» - бо не лише бачив документи по величезних поставках ленд-лізу і читав спогади військових Британії і США, а й сам тримав у руках шмат гусениці британського танка «Валлентайн» - одного з тих, які радянські воєначальники бездарно підставили під німецький вогонь на Букринському плацдармі під Каневом…
У ці травневі дні я завжди згадую двох своїх дідів, які загинули на фронті: один у 41-у під Києвом, інший у 44-у у Люблінському воєводстві Польщі. Згадую і дідів, рідних не по крові, а по духу моїм дідам – тих, що вже зовсім старенькими шикувалися в ряд біля пам’ятника полеглим односельчанам і за командою діда Рогача водночас салютували в небо зі стареньких мисливських рушниць. Потім ми, дітлахи, збирали гільзи - не знав, що колись ще чутиму запах пороху вже не від мисливської зброї і без бінокля бачитиму морди новітніх окупантів…
Сьогодні, коли натрапляю на черговий запорєбріковий пропагандистський брєд про «дєдиваєвалі» і «бєссмертниєполки» - стає просто гидко від спроб маніпулювання дійсно священними речами. Так само як і від спроб «косіння» під ветеранів тих, яким у часі війни було пару років або їх ще й на світі не було…
Пам’ять має бути – але має бути і СПРАВЖНЯ шана до тих, хто в більшості своїй уже відійшов у засвіти, а якщо й живий – то вже не мітингує. Хіба що тихо, у пів голоса ще розповідає правнукам про те, як був молодим – і воював. Не за Сталіна, і не за кремль похмурий – а за рідну домівку і те, щоб майбутні покоління українців жили у мирі і за можливості не знали, що таке вторгнення чужих ненажерливих тварюк на українську землю…
СЛАВА УСІМ, ХТО ВОЮВАВ ЗА МИРНЕ НЕБО!
Андрій Кравець, журналіст
*допис з "Фейсбуку"
реклама
Коментарі
Це ти маєш на увазі тих, хто разом з Вермахтом, згідно Пакту Молотова-Ріббентропа, одночасно з гітлерівцями вторгнувся у Польшу, окупував Литву, Латвію і Естонію? Чи тих, хто у Бресті в 1939 році разом з гітлерівцями влаштовував спільний парад Пабєди таваріщєй і камрадів? То вони ж "нє вінаватиє" - вони наказ Сталіна виконували!
І особливо тих, що служили у вермахті, чи просто прислужували.
Що, чмошнику рашистський - зачепив тебе автор за живе?
Правду кажуть - хто був поліцаєм у фашистів, у того внук тепер - поліцай у рашистів. Тільки при німцях ти служив би за аусвайс і пайок з шнапсом, а зараз - за "тЫщу в день".
Якщо так казишся - то чого досі живеш-мучишся в Україні і читаєш українські сайти? Дуй в рашку - і маршируй з портретом Гейдріха в "Бєссмєртном полку"
Підтримую написане: гордитися треба справжніми Героями: і тими, хто бив солдатню фюрера Гітлера і тими, хто лупить задрипанців фюрера путлєра!
А "липових", з ювілейними медальками - гнать подалі, щоб не ганьбили себе і оточуючих!
Стрічка RSS коментарів цього запису