Кравець: Ким був митрополит Софроній...

Щоб розуміти, ким був митрополит Софроній – варто знати, що його поважав Герой України Момот...

Митрополит Софроній був тим Священиком, який допоміг мені не впасти духом в часі, коли я втратив батька…

Можна назвати випадковістю те, що я зайшов тоді, 18 років тому, саме до храму на Різдвяній; можна сказати, що випадковість те, що мій друг підказав звернутися за порадою саме до нього… Але точно не випадковість те, що він РЕАЛЬНО допоміг мені стати сильнішим в часі, коли сил було обмаль.

Можна було б «промовчати на широкий загал», дізнавшись про те, що скінчився земний шлях цієї людини. Тихо згадати Владику вдома, перекинутися парою слів з друзями – як про достойну Людину і думати, що ти зробив  все, що мав зробити. Проте прочитав злорадні коментарі у соцмережах і згадав, що я – журналіст. І маю зробити так само свою роботу, як колись її зробив Священик… Так само не озираючись на те, як це хтось сприйме.

Хто знає мене – той знає, що маю «вкрай українські» погляди буквально в усьому. І не «диванний писака», бо часто «редакційним офісом» мені слугували бліндажі і напіврозвалені будиночки на передовій, а ще раніше – барикади на Майдані і позашляховик, який носив нас світом під чорним Холодноярським прапором… Я – вірянин Православної Церкви України, чия автономність визнана Константинополем. Втішений тим, що Томос у Черкасах представлений громаді саме біля пам’ятника першому Митрополитові Вільної Церкви України Василю Липківському – спорудженому у результаті реалізації моєї ідеї.

І от сьогодні я, націоналіст за переконаннями в усьому, включно з Автономією Української Церкви, стверджую: Митрополит Софроній по-справжньому любив Україну. Це на нього колись «стукали» за те, що проголосив під час однієї з проповідей – мовляв, пора б уже зняти анафему з гетьмана Мазепи. Це він гаряче підтримав канонізацію (вслід за тодішнім Київським патріархатом) кошового отамана Калнишевського. Це він перед самою війною підготував до друку збірку молитов українською – з післямовою, яка констатувала усі утиски Москвою української мови в усі часи. Зі своїм добрим другом, майбутнім Героєм України генералом Ігорем Момотом він звів каплицю Іллі Муромця у Навчальному центрі прикордонників у Оршанці, а кращі його священники їздили на фронт до українських бійців – з волонтерською і духовною допомогою…

Ще в ті часи, коли правителі на Банковій у рота заглядали Москві, Владика сказав ті слова, які назавжди переконали мене у тому, що він затятий Українець. На зібранні ієрархів Московської церкви Митрополит Софроній звернувся до присутніх українською мовою. Коли ж хтось спробував зупинити його зверхньою фразою: «Говорите по-русски, вы же на собрании русской Церкви!» - Владика з посмішкою відповів: «А ви справді вважаєте, що Бог чує лише російську мову?!» Тоді йому вражено аплодувала навіть частина затято-проросійських церковників…

Знаю, що я «занадто багато слів» написав сьогодні – як знаю й те, що фейсбук не місце, де їх багато хто читатиме. Просто день такий сьогодні: в Києві проводжають в останню путь чудову і зовсім не чужу мені людину, яку я дуже поважаю, а в Черкасах – зранку приголомшили ще й такою звісткою…

Я ще раз згадую генерала Момота, який вважав, що руку допомоги варто простягати вчасно. Допомагаймо ж хоч добрим словом достойним - ще за їхнього життя, а не тоді, коли їх вже немає поруч!..

Андрій Кравець, черкаський журналіст

*Допис у фейсбуці.