Фото "Прочерку"
Четверо загиблих у Києві за цю ніч.
Коли почалася війна, я зрозумів, настільки бідна й недостатня людська мова.
Вчора ми називали жахом півгодинні автомобільні корки і кошмаром - літню спеку. А сьогодні на тебе летять ракети, і ти маєш користатися тими ж самими словами...
Прийшла нова реальність, а слів для її опису немає. Оніміння...
Ми всі були трохи німі... В голові в тебе крутяться якісь слова і якісь букви, але все воно не підходяще.
Хтось мені розповідав, що в Київській лаврі, ще на самому світанку нашого християнства, був якийсь таємний орден ченців, завданням яких було мовчати. Ні пари з вуст. Вони стерегли реальність.
Ще один новий досвід: скорочення, згортання співчуття. Нема коли. Сьогодні загинув один, а завтра - другий. Побідували, поплакали, та вже час плакати заново, за іншим...
Я намагаюся піймати ці речі... Зрозуміти. Усвідомити. Запам'ятати...
Це страшна практика...
Але ми - виживемо! Виживемо не просто біологічно, а світоглядно. Ми будемо! Я так бачу, я так відчуваю... Так буде!
Віталій Чепинога, екснардеп,
уродженець Чорнобаївщини
*Допис з фейсбуку
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису