По-сусідству з нами в селі, через забор (даже не через забор, а просто через сєтку і малинові кущі) жив Лука Олексійович Іваніщенко. Герой Соціалістичної праці, депутат Верховної Ради УРСР. Голова нашого колгоспу “Радянська Україна”…
Важив Лука Олексійович кілограм двісті… Внєшнє він був похожий на Юрія Антонова. За умови, якщо останньому добавить кілограм дев’яносто і мудрості во взгляді
Поміж нашими городами мій батько вирив колодязь. Обичний. З відром на цепу. Вода там була холодна і добра. І одного разу Лука даже возив її на з’їзд Компартії у Київ. Бо “Пер’є” і “Евіану” тоді ще у нас не було… І ми всі знали, що по телевізору Щербицький п’є нашу воду… А коли 19 серпня 1991 року почався путч і по теліку показали гекачепістів, то в селі всі думали, що все вернеться до старих часів. А Лука відразу сказав: Серуни! Нічого у них не вийде…
Вже в незалежні часи Лука вирішив устроїть цивілізовану рибалку для всього села… Для цього в руслі старої і майже висохлої річки, на берегах якої росли старі вільхи і очерет, кілька екскаваторів вирили глибоку і широку канаву, довжиною, мабуть метрів п’ятсот і шириною метрів 15. Лука хотів щоб люди пасторально сиділи з вудками на березі і ловили рибу. Потім в цю річку завезли кілька тон риби… Щоб надовго хватило… Але сільські люди существа прагматичні і не дуже сознатєльні… То в першу ж ніч цю рибу ловили сєтками, неводами, ятерами, глушили, заганяли і били електропідсаками. Це було справжнє рибне АТО. Так що до ранку не залишилося у річці жодного карасика… А вранці всі понесли улов на базар продавать… Але продавать його не було кому, бо у всіх була риба і так… В общим получився переізбиток ринка і риба пропала… А Лука сказав: ну вас к їдрованій матері в таком случаї…
Ще у нас був великий колгоспний ставок з горою посередині, яка називалася Мацькова… Пізньої осені ставок спускали через шлюз і виловлювали рибу… А ми, понятноє дєло, ходили рибу ворувать… Одного разу у величезній калюжі я руками піймав 20-кілограмового коропа… Він возив мені по воді, як кінь, хвилин двадцять, а я сидів на ньому верхи… Рибо-родео, так сказать… Я виграв, а сазан програв…
Коли я був зовсім малий, то Лука з якоюсь делегацією поїхав аж у Австралію. Звідти він привіз ананас, і дав мені великий кусок. Я його ззів і рішив: буду головою колгоспу, бля буду…
Ще у Луки була жінка – тьотка Галька. Вона працювала в бібліотеці. Раз вона здала на права і рішила їздить на машині, щоб буть крутою. То їхали вони з Лукою за селом якось зимою і був голольод. І машина з тьоткою Галькою за кермом слєгка перечипилася і упала з мосту в річку та перекинулася. На щастя морози тоді були такі, що річка промерзла до дна… Коли вони вилізли з машини, то Лука сказав: ну нічого-нічого, всякого бува, не розстраюся… А ти хоч права взяла? – Взяла-взяла, каже тьотка. – А покажи, каже Лука… Він взяв ці права, розірвав їх на мєлкі часті і викинув у сніг… Щоб я тебе каже, блять, за рульом більше ніколи не бачив… То вона більше й не їздила…
Лука одним з перших второпав настання ринкових часів і встиг цивілізовано “розколгоспитися”. Замість колгоспу “Радянська Україна” з’явилося КСП “Міжгір’я” (Януковича тоді ще ніхто не знав)… Лука купив кілька комбайнів американського виробництва “Джон Дір”… Комбайнером в колгоспі працював механізатор Коля. Він був мовчазний, відлюдькуватий і некомунікабельний… Одного серпневого дня, при температурі повітря за тридцять градусів, Коля внізапно прийшов на роботу у кожусі, в шапці і в валянках… Сів у комбайн і поїхав косить якесь збіжжя… Кроме того, він періодично зупиняв машину, вилазив, присідав і пробігав кілька кругів навколо комбайна… Колєги рішили, шо Коля йобнувся… Але оказалось, шо в комбайні був на повну потужність включений кондиціонер. Коля не знав що таке кондиціонер і не понімав чого йому так холодно, а спитать стіснявся… Пізніше він признався: я думав каже, шо заболів… Постоянно мене морозить…
Всередині двохтисячних ринково-господарська чуйка підвела Луку Олексійовича. Він постарів і втратив частину хитрості, як Акелла… Словом якісь проходімци розвели Луку на гроші… Тобто – бабки взяли, а комбайнів не поставили, втекли з грошима… Лука намагався їх шукати, та де ж їх знайдеш… Ця історія, його, мабуть, і підкосила остаточно… У 2005-му він помер… Недавно я заходив на кладовище, підійшов до могили. Пам’ятник був побитий. Якісь долбойоби вже вкотре громлять його за якісь свої старі рахунки… Не можна так робить… Це неправильно…
Віталій Чепинога, український блогер та політик родом із Чорнобаївського району. Колишній народний депутат України, колишній прес-секретар Юлії Тимошенко. Зараз - активіст УДАРу.
* пост на особистій сторінці в соціальній мережі «Фейсбук», мову автора збережено
Коментарі
А що - "Прочерк" претендує на лаври сільського сайту Ірклієва? Якщо ні - то нах*** треба це "творчєство"?
Стрічка RSS коментарів цього запису