Гарячі номера телефонів

26169554_120045975463436_6588415470523292285_n Климентярська криниця — це таке місце, що не кожен з місцевих отак одразу й відповість тобі, де воно знаходиться і як туди дістатися. Принаймні нам толком ніхто не міг пояснити, коли ми вже скотилися з вітерцем з боку головного в’їзду до Сунок, опинившись у самісінькому центрі цього мальовничого села, що знаходиться у якихось тридцяти хвилинах їзди від Сміли непримхливим справним велосипедом. Самі ж Сунки — це перлина Смілянщини, суцільні яри, гори, байраки, ставки, ліси, луги: словом, Карпати упереміш зі Швейцарією.

Не з’ясувавши точного маршруту, вирішили дістатися місцевої церківки, де нас вже чекав гостинний господар панотець Євген Гаган разом з його чарівною матушкою Лією.

— Так, без поводиря заблукаєте, — підтвердив він, готовий вирушити разом з нами — щоправда, пішки, оскільки не має ніякого власного транспорту.

Між іншим, побувати у цій старій церкві, побачити її варто кожному, хто мандрує Смілянщиною. Точної дати, коли її було поставлено, достеменно ніхто не знає, однак зберігся чорний кіптявий напис на сходах, що ведуть на гору дзвіниці: 1844. Крім того, на церковному подвір’ї збереглася кам’яна плита, під якою поховано Ганну Яшвіль — свекруху Наталії Яшвіль, яскравої представниці старовинного дворянського роду, відомої культурної, наукової діячки, меценатки Смілянського краю, завдяки якій Сунки перетворилось на розвинуте козацьке село. До речі, вже цієї неділі сунківська красуня-церква відзначатиме своє храмове свято: вона побудована на честь Пресвятої Трійці.

Від церкви ми вирушаємо разом, до того ж пішки — й не лише тому, що рухаємося разом з обізнаними пішими провідниками, а й тому, що гасати тутешніми крутосхилами не вартує ризику. Принаймні один з наших мандрівників у цьому незабаром пересвідчився, коли зірвав ціпок на своєму «велопозашляховику» і зламав спицю. Гальма на цих скажених крутосхилах теж гріються так, що доводиться раз-по-раз відпускати «коня». Як кажуть, тихіше їдеш — скоріш дістанешся місця, заради якого сюди приїхав.

Історія Климентярської криниці теж достеменно нікому не відома, вона вкутана багатьма переданнями, легендами, позаяк це місце оточене славою чудотворного: сюди йдуть почерпнути джерельної водички, помолитися. Отець Євген теж каже, що щороку приходить сюди хресною ходою з парафіянами і освячує це місце, встановлено тесаний дубовий хрест. Знаходиться ж воно у межах самого села, в оточенні реліктового лісу. Звідусіль долинають часникові аромати: це свідчить про те, що у цьому лісі рясно росте левурда. А навколо — луги запашних трав, у тому числі цілющих.

— Ми завжди запасаємося ними на зиму, сушимо, — каже матушка Лія, яка обізнана, яка з них на користь нашому здоров’ю.

Сама ж вода, яка ллється ледве помітним струмочком з-під встановленого кільця, насправді неймовірно смачнюча, із солодким присмаком, легка, кришталево прозора. Місцеві, що живуть поруч, ходять сюди по неї, хоча кринички трапляються подекуди іще, всюди там чиста природна вода, про яку містянам можна хіба що мріяти. Сунчани ж поруч із цим дивом живуть буденним життям, у сім’ях ростуть діти. Максимко похвалився своїми успіхами, показав шкільні зошити з напрочуд охайним почерком. Є своя школа, магазини, ФАП. То і що з того, що ходити туди доводиться крутезними стежками?

— Нам не звикати, — посміхається мати Максимка, яка переїхали сюди зі Сміли і не уявляє собі нічого іншого. — Отак пройдіться пару разів — ви теж звикнете.

Сумно, що навкруги багато хат, де вже давно ніхто не живе: стоять вони захаращені, нікому не потрібні, всіма забуті. Колишнє гомінливе життя пішло з цих ярів і заповітних природних місць.

Кліщів не бачили, хоча навкруги дерева, кущі, а от комарів — хмари. Зрадівши непроханим «гостям», вони накинулись на нас немов скажені, тому засиджуватися не вистачило терпіння. Добре, що дали підкріпитися після здоланих кілометрів і пригоститися китайським зеленим пуером 20-річної витримки (то чай, якщо хто не в курсі). Та й треба було ремонтувати велосипед, який лишився свого ціпка.

Отак і помандрували, здолавши з центру Сміли і назад понад 30 км. Багато це чи мало, коли на дворі встановилася чудова літня погода — для кого як. Для нас ця подорож стала маленьким відпочинком, розрадою і великим ковтком рідної природи. Ми навіть не уявляємо, на що вона може перетворитися, якщо, борони Боже, сюди сунеться рашистська орда варварів, ненависників усього, що дорого серцю українців. Тому бережімо Україну, виборюємо її волю і долю!

287065688_1168067920661231_2836361317541583960_n

287076803_1168067930661230_1966428580666236315_n 

287190695_1168068030661220_5049596215844167107_n

286944834_1168068140661209_5412763677510009334_n

287105598_1168068157327874_5511821648062047028_n 

286253134_1168068127327877_5661802895654896316_n

287199159_1168068047327885_3709887917993693531_n 

287019642_1168068230661200_6587540714803767719_n

287178968_1168068253994531_3483417058945657723_n

287111052_1168068433994513_8123271118056751741_n 

287297940_1168068273994529_8644760792062497625_n

Олександр Слєпцовський, смілянський журналіст.

Фото: Олександр Слєпцовський, Юрій Медведенко, Лія Гаган

реклама

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100