Приємно читати, що люди допомагають один одному у цих київських заметах, неділю тому так само люди, штовхали маршрутки у Львові… Попри все лихо і горе, цей сніг зробив багато доброго, перед усім в душах людей. Погане, що було — проявилося, добре підсилилось в людях в багато разів. Стало чіткіше і коло людей, хто це зрозумів стало ширшим. Соціалізація, Самоорганізація, Взаємодія…
Як завжди, якщо абстрагуватись, то в цій заметілі зійшлись звичайні теорії містобудування, фактичні антиподи — урбанізм і дезурбанізм.
Урбанізм працює тоді, коли всі системи життєзабезпечення в місті працюють в штатному режимі, як планувалось. Це той комфорт, за який ми любим місто. Урбанізм — це коли я сиджу в майці і трусах під музику і пишу цей пост у блоґ, а за вікном, хтось з лопатою, відкидає сніг аби я без напрягу пройшов за хлібом на обід.
Урбанізм = Комфорт
У випадку дезурбанізованого середовища, людина надана наче сама собі, як зараз кияни. Тобі треба їхати-йти — бери лопату і кидай сніг. Тобі треба вода — копай колодязь. В селах чи малих містах під Києвом чи Львовом такий самий сніг, але він не так катастрофічно впливає на людей — хочеш пройти в сарай, бери лопату і кидай. В дезурбанізованному суспільстві ніхто не чекає, що хтось має щось комусь прийти і зробить. Так, людина може покликати сусідів і разом вирішити всі проблеми, за що обов’язково нагодує і причастує тих, хто їй допоміг. Це і є відповідальність перед суспільством. Тобі не “пофігу”, що в сусіда горить хата, бо за мить буде горіти твоя. Просто, банально і дієво. Не існує “чужого горя”, воно просто тут не виживає. Це нормально, для дезурбанізації, це не нормально для урбанізації. В містах, ви ніколи не запросите до себе людину, яка з 6 ранку гребе сніг під будинком, чи ту, що проїхала в снігоочисній машині. Ви навіть її не знаєте і через хвилину з легкістю можете обматюкати, в найближчому магазині. Деперсоналізація — це наслідки урбанізації.
Хтось ≠ Людина
Україна до ХХ століття була дезурбанізованою країною. Планувальний модуль — 30 км і всі одне однго знають. Як це, що це таке? Це та віддаль, яку людина здатна пройти за світлий час доби (навіть зимою) зі швидкістю 5-6 км/год, або галопом доскакати на коні за півгодини (швидкий галоп до 60 км/год, але кінь так довго бігти не може 2-3 км, тому більш раціональним був поволій галом зі швидкістю 20 км/год, або на бричці чи різних транспортних засобах). Якщо ви подивитесь уважніше на карту України і трохи заглибитесь в історію, то зрозумієте, що короткі віддалі — це той модуль, за яким в Україні утворювались міста та села, принаймні Центральна Україна вся така, Європа вся така.
Так от, в цій дезурбанізованій Україні люди знали хто в них під хатою відкидає сніг — вони самі. Якщо вони це не зроблять, то сусід не зможе доїхати до сусіднього пункту, замерзне чи згине в дорозі і коли буде потреба, не прийде тобі на допомогу. Дуже проста модель — аби тобі допомогли в майбутньому, допоможи сьогодні сам комусь. Я зараз не закликаю до руралізації, вона прийде сама, неодмінно. В невеликих містах люди все частіше намагаються жити в приватному будинку, ніж у “шпаківні”, у великому місті, це складно, бо дорого. От же:
Дезурбанізм = Відповідальність
З часом урбанізація у всьому світі підсилила свої позиції і люди втратили можливість відчувати одне одного. Надіти навушники, абстрагуватись від цих похмурих людей в транспорті, пройти повзь викинутого обабіч дороги сміття — це основна основна парадигма урбанізації. Це по за межами твоєї відповідальності, це Хтось має зробити. І якщо Хтось не робить — він є уособленням Зла. Зараз основна модель життя в місті – аби тобі було комфортно, хтось має працювати. Саме Хтось!
Урбанізм ≠ Дезурбанізм
Всі ці заклики — де було ДАІ? Де був МЧС? Де була мерія? – це все наслідки урбанізації. Лише опинившись в скруті і зрозумівши, що Хтося немає, люди згадали себе і почали допомагати одне одному. І через холод і біль люди повернулись до одне одного лицем. І в величезній пробці це вже не та фарбована фіфа, що “насосала” собі на джип і яка підрізала тебе на перехресті, а мила розгублена дівчина, яка потребує твоєї допомоги.
Хтось ≈ Людина
Так, безумовно в такі моменти відбувається поляризація в суспільстві — погане підсилюється в рази, але й добре так само підсилюється. Деякі стають людянішими, деякі покидьками, що наживаються на горі. Але все стає ясніше — ось ти і що ти можеш зробити для сусіда. В цей момент ми і є — людьми.
В персоніфікованому суспільстві або дезурбанізованному – покидькам місця мало, вони потрапляють на загальний осуд і їх або виганяють з села або провчають. Урбанізація деперсоніфікувала людей. І саме в скруті, яку завдала погода, виникають моменти “прояснення”. Дехто згадує 2004 рік, коли кияни носили їжу на Майдан, більш старіші — війну, але це саме те, відчуття, завдяки якому ми є Люди.
Людина > мешканець
Тож погода наробила і багато доброго в людях. Головне не забути, головне персоналізуватись і повиганяти всіх покидьків з міст, а головне з своїх душ, чи що у вас там замість них. Це постійний має бути процес, це не разова революція в душах, не одномоментне прозріння — це треба повторювати раз за разом. До поки суспільство не очиститься, до поки ми не відчуємо, що живемо не поміж “понаєхавших”, чи “ліміти”, чи “селюків”, а що живем серед людей. І що ці люди навколо нас, це — ми. Що п’яний мужик в маршрутці, може бути тим водієм, що 1,5 доби розчищав на тракторі сніг десь на трасі, аби завтра по цій дорозі їхав ти. І, що він герой. А жінка, що стоїть поряд того місця, де ти сидиш в маршрутці — пекла хліб з 4 ранку аби ти міг в найближчому ларьку купити свіжий хліб, який провезли по вичещених дорогах під твій дім. І ти, в трусах і майці, з кавою і запашною булкою міг розводити “роздуми” про урбанізацію і дезурбанізацію українського суспільства.
Хтось = Людина
Просте правило — допомагай сьогодні аби завтра, було кому прийти тобі на допомогу. Тому не випадково люди, вже люди нової доби дезурбанізуються через соцмережі, блоги, твітери… Вони допомагають одне одному, розвіртуалюються з метою, аби знати людину, аби мати можливість їй допомогти і аби вона стала твоїм другом і прийшла тобі на допомогу. Люди знову тягнуться одне до одного, але в новому, якіснішому сенсі. Не вздовзі зв’язків буде все більше і це неодмінно вплине на саме Суспільство. В соціальній дезурбанізації Хтось вже не сусід, співмешканець або співгромадянин – це вже твій друг, для якого ти – все, так само як і він для тебе. Друг — це вже багато!
Сьогодні = Завтра
P.S. Ви думаєте, що це користь?
КОРИСТЬ, і, жін.
1. Добрі наслідки для кого-, чого-небудь; протилежне шкода. Од того вийшло більше шкоди, ніж користі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 133); У колективі буде змога використати всі здібності людські.., щоб вони давали повноцінну користь (Іван Ле, Опов., 1950, 168); Велику користь дає повітря соснового лісу й деяким хворим на бронхіальну астму (Наука і життя, 9, 1956, 19).
Іти (піти) на користь кому, чому — позитивно діяти, впливати на кого-, що-небудь, давати добрі наслідки. Вони [робітники] борються за такий устрій суспільства, в якому створені спільною працею багатства йшли б на користь усім трудящим, а не жменьці багатіїв (Ленін, 7, 1949, 172); — Я, певно, цим нажебраним в бідноти добром не здобрію; мабуть, воно не піде мені на користь… (Нечуй-Левицький, V, 1956, 311).
Матеріальна вигода для кого-небудь; прибуток. Любітесь, діточки, весною. На світі є кого любить І без користі (Тарас Шевченко, II, 1953, 224); — Була фабрика,а хто мав користь з неї? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 11); Даремно Ліда думає, що Кузьмич не розуміє користі від її [Валентини] винаходу (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 13).
Витягати (витягти, витягнути) користь див. витягати; Говорити на користь кого, чого — бути доказом позитивних якостей, правоти кого-, чого-небудь; На користь чию, кого, кому: а) (також чого, чому) з добрими наслідками для кого-, чого-небудь. Спасибі Вам.. за Вашу невсипучу працю на користь рідній мові (Панас Мирний, V, 1955, 401); Хай важка дорога; Хай похмурі днини, — Все зроби, що мога, На користь країни! (Павло Грабовський, I, 1959, 336); Справу було вирішено на їхню користь (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 119); б) заради прибутку, чиєї-небудь матеріальної вигоди. Чи він продає, чи він купує, то все не на користь собі, усяке його ошукає, аби хто схотів (Марко Вовчок, I, 1955, 280).
Користь ≠ Користь
Федір Гонца, архітектор
* передрук, пост на персональному блозі
