Вівчарик: Суть війни

Перед війною мав певні проблеми зі здоров’ям, був у лікарні. У палаті лежав афганець. Цілком пристойний і толковий дядько. Говорили-балакали... Я не військова людина, а той чоловік (до речі, справжній афганець, без стопи, реально той, що нюхав порох і змушений був у радянські часи за вказівкою радянської влади їхати кудись захищати когось від когось…). Так от, той чоловік аналізував ситуацію і міркував, що Росія не така й страшна, бо 1) вона, попри надування щік, не має необхідної кількості військових сил, 2) попри намагання загарбати якісь території, окупанти не будуть чіпати населення, бо їм потрібні люди, як ресурс, потрібна робоча сила для підприємств, щоб працювала на економіку країни-загарбника.

Що маємо по факту? Чоловік, який був на війні, також бував не раз як інструктор в АТО, помилився щодо другого пункту. Щодо першого – минув місяць війни, місяць! Як окупант бере Київ за три дні?  Отже, надування щік нічого не дало... Україна сильна, ЗСУ професійні, народ патріотичний. Ми щит Європи і тому, не без цього, воюємо і за підтримки багатьох країн. Та все ж основне тут наше прагнення до перемоги, прагнення жити вільно. Як передають наші хлопці, на Київщині, наприклад, уже в прямому сенсі все схоже на Козаччину, наші б’ють орду! І нема в нас на кому опертися загарбнику, як у Чечні на Кадирова, чи в Білорусі на Лукашенка.

Повернімося до другого твердження: щодо цінності населення для окупанта. Маріуполь, Харків, інші міста, їхнє руйнування, показують, що окупантам не потрібні люди! Їм взагалі нічого не треба. Їм потрібна випалена земля, як покара за непослух… Це  нищення, по суті, геноцид. Росіянам просто треба стерти з лиця землі Україну і все українське.

Зараз мова йде про остаточне вирішення українського питання, як у гітлерівській Німеччині  – єврейського. І нам треба це добре розуміти. Тому жарти захисників про спалення Москви – зовсім не жарти. Як казав нещодавно Віталій Портников, євреїв урятував від Гітлера не пошук домовленостей. Євреїв урятував крах Рейху і загибель фюрера.

Сподіваюся, що час на нашому боці, і поки ми поступово нарощуємо сили і м’язи, Росія виснажується через санкції і в підсумку розвалиться на всі ті клапті, якими вже усіяний інтернет. Ми ж маємо повернутися до своїх кордонів  – не тих, які були до 24 лютого 2022 року, а тих, що були 24 серпня 1991 року.

У багатьох поїздках з волонтерами, іншими бравими хлопцями, і не лише, я бачу, що так і буде. Ба зараз немає сірого, є біле і чорне, є свій і чужий, є ворог і є згуртованість, як ніколи. І білого набагато більше, ніж чорного! Ми на своїй землі. Слава Україні!

Про місяць війни читайте ТУТ.

Назарій Вівчарик, відповідальний редактор сайту "Прочерк".