Вівчарик: Відтепер «Мамину весну» в Смілі захищатиме маленьке янголятко

Янгола загорнули в папір, мов подарунок. Він і не пручався, бо янголи ніколи не сперечаються, вони допомагають, тож чекав свого часу. А коли його, нарешті, 22 березня розгорнули, перше, що він побачив, були яскраві синьо-жовті прапорці і портрети воїнів. Янгол став на коліна, склав побожно руки і по щоці у нього побігла сльоза. Бо знав: то не просто прапорці, то душі полеглих захисників зі Сміли. Прапорці встановили у саду-алеї „Мамина весна”, який облаштував з однодумцями громадський активіст Олександр Іськов. Тож відтепер йому, янголу, судилося бути разом з ними, молитися щодня за їхній упокій і за матерів, які втратили своїх захисників-помічників з якими мріяли зустріти глибоку старість. Вони вже не бавитимуть разом з ними онуків – тих, що народилися, і тих, що вже ніколи так і не з’являться на світ.

А навколо вирувало місто, їздили автівки, розносилися пахощі кави і хот-догів. На янголятка лагідно дивилися з десяток смілян, інші зосереджено чимчикували – хто на базар, хто в магазин АТБ, хто до будівельної крамниці „Майстер Хаус”. Цим було не до янголятка і не до полеглих смілян. У них свої, важливіші справи. „Поставали тут…”, – буркнув якийсь дебелий молодик і посунув тротуаром не озираючись.

Отець Богдан і паніматка Марія

ТЦК на заході не було. Був православний священик храму на честь святої мучениці Євгенії, протоієрей і капелан Богдан Степчук, який возніс молитву за загиблих українських воїнів. Янгол дивувався, що її чомусь не змогли почути ті, кого полеглі захищали. Вони і під час молитви кудись наполегливо дибали, або розмовляли, сміялися, мружилися до сонця на доріжках скверику, або на бульварі Олексія Бобринського, і почувалися дуже щасливими. Щасливими! – тоді, коли на сході гримить люта битва і все наше існування залежить від тих, хто не може отак взяти і піти на базар, чи до будівельної крамниці, чи до ятки з хот-догами. Ті люди, про яких ми співаємо, що вони титани, мають таку саму кров, як і ми, вони теж хотіли б мружитися щасливо до сонця, а не видивлятися на небі ворожого дрона; їсти юшку і плов, що їх усю ніч готувала для тих, хто задонатить хоч щось на ЗСУ, дружина Олександра Іськова Ірина з помічницями, а не давитися постійно тушонкою. Тож вони сподіваються хоча б на молитву на їхній захист…

Однак, на щемливому заході за них не молилися і представники місцевої влади.

– Як це так, а де ж наша влада? – обурився дідусь, що намагався вкинути неслухняними вже руками до скриньки на донати п’ятдесят гривень.

– Картоплю садить, – відповіла йому бабуся з онукою, що саме витягала з потертого гаманця двадцять гривень.

– Що?! – здивувався старенький.

– Та пожартувала я, – втомлено мовила жіночка і пішла, відмовившись від юшки. Простуючи, вона тримала за одну руку онуку, а другою витирала краєм хусточки сльози з очей.

І школярів не було. Був безхатько, який пританцьовував під музику. Він декілька разів пригостився, тому почувався дуже задоволеним.

Олександр Іськов дякує за допомогу своїй дружині Ірині, а також Марії Голюк (праворуч) і її мамі Олені

Поліції, звісно, теж не було. Були чарівна Марійка Голюк зі Старокостянтинова – військова, прикордонниця, ще й співачка, і – вправний музика–саксофоніст, військовий Борис Скромінський з Ярмолинців. У червні вони мають одружитися. Але не відмовили Іськову, який запросив їх до Сміли порадувати концертом солдатських матерів і гостей благодійного заходу біля чепурного янголяти. Бо ж він теж їхній земляк з Хмельниччини.

І довершені виступи таки почули ті десять-п’ятнадцять смілян, що прийшли на захід і ще з десяток-другий, котрі зупинилися. Між тим, Марійка співала просто неймовірно. „Гей, гей, гей, соколи оминайте гори, ліси, доли”.., – виводила вона сильно і правильно, та переважна більшість смілянських соколів з дуже заклопотаним виглядом оминали і красуню, і патріотичну акцію, що не торкалася їхнього серця. Якийсь юнак у жовтій куртці з каптуром так поспішав, що ледь не зашпортався. Схоже, каптур йому заважав, і тільки тому, напевне, він божественного співу не почув. „Задонатьте щось на машину для воїнів”, – звернулася до нього пані Ірина. Але той притьмом потюпав до будівельного магазину. У нього все добре, з усього видно є перспектива на майбутнє, хіба йому до таких дрібниць, коли ремонт житла на носі?

Янголятко молиться за загиблими воїнами і їхніми матерями

Янгол зітхнув і подивився у небо – безкрає, синє, чисте українське небо. По щоці у нього знову потекла сльоза, бо натужно загула сирена повітряної тривоги, а отже вкотре на українську землю падатимуть російські  ракети і „Шахеди”...

– Я працював педагогом, – говорив тим часом журналісту голова правління громадської організації „Культурно-спортивне об’єднання інвалідів” та засновник Всеукраїнського соціально-культурного проекту „Мамина весна” Олександр Іськов. – Сам я родом з Летичева. Так склалася доля, що потрапив до Сміли і знайшов тут уже в зрілому віці кохану жінку і сімейне вогнище. Але хіба можна насолоджуватися спокоєм, коли в країні війна? Хіба це можливо, коли з кожним днем додається вдів і згорьованих матерів? Ми повинні їх постійно підтримувати. Тож і наш благодійний проект спрямований на підтримку в суспільстві шанобливого ставлення до них, підтримку та вшанування матерів і вдів, чиї сини, доньки, чоловіки загинули під час російсько-української війни. Ми з дружиною, на жаль, теж добре знаємо, що то таке, і нашу родину не оминув цей біль. Тому щиро дякую тим, хто небайдужий, зокрема смілянам Володимиру Гуріну і Дмитру Кочеткову, завдяки яким маленьке янголятко віднині захищатиме „Мамину весну” в Смілі.

Марія Голюк (ліворуч) і Борис Скромінський

Олександр Вівчарик,

Фото автора і Олександра Горшкова