Фотографиня Наталія Щепак: «Домашня зйомка має бути в кожного хоча б одна»

Черкащанка Наталія Щепак займається фотографією вже давно. Насамперед її цікавлять сімейні фотосесії, які вона робить з задоволенням. Долучалася Наталія і до проекту «Прочерку» «Фемінітиви» – фотографувала героїв наших попередніх інтерв’ю. Її ж розповідь – фінішуюча у нашому проекті.

У інтерв’ю довідаєтеся, чому не треба соромитися фотографуватися вдома, чим фотографування жінок відрізняється від фотографування чоловіків, та кого з наших героїв публікацій проекту «Фемінітиви» Наталії Щепак найбільше сподобалося фотографувати.

– Наталю, коли Ви почали працювати з фотографією?

– Я навчалася в Черкаському державному технологічному університеті на графічному дизайні. Після цього працювала в газеті «Нова Доба». Я верстала там сторінки. Після роздержавлення газета змінила власника і трішки обновився колектив. Тоді ж звільнилося місце фотографа. І я собі подумала, а чому б не спробувати себе в ролі фотографа. До слова, в університеті ми теж працювали у тому числі з фотографією. І викладачка мене хвалила. Тож, мабуть, тоді я подумала, що тямлю щось в цьому. Робота з версткою газети передбачала постійне сидіння за комп’ютером, я ж вважаю себе непосидючою. Тому міркувала, що робота фотографа буде мені гарною нагодою ходити на різні заходи, бачити різних людей, знайомитися з ними, фотографувати, зможу пробувати різні жанри фотографії. Між іншим, і зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася завдяки роботі фотокора. Згодом ще курси фотожурналістики пройшла… У ті часи користувалася редакційною камерою, це був любительський кроп фірми Canon.

– Згодом стали фотографувати людей вже для себе, для портретів. Чи маєте салон чи студію?

– Не мала ні тоді, ні зараз. І зараз мені це не потрібно. Спершу я стала робити портрети просто в редакції, у нас були чорні шкіряні двері, і це був мій фон. Взагалі, портрети мене цікавили, бо всі люблять говорити про душу людини, про те, що всередині, мовляв, там криються прикраси, щось духовне, а тіло, як щось фізичне, відходить на другий план. Я з цим не згодна. Через ці упередження люди не можуть полюбити своє тіло, не можуть прийняти себе, страждають від цього і «мучають» фотографа, щоб «намалював» їм ідеальне тіло у фотошопі. Тіло має багато чого красивого, що списують назагал, недооцінюють. Я люблю фотографувати людей, люблю спостерігати за ними. Часто люди нехтують своїм тілом, а внутрішньому світу надають важливіше значення, але буває, що у зовнішності людини більше привабливого, ніж її нутро. Однак мені подобалося через об’єктив показувати красу людського тіла, не без душі, звісно, зокрема, обличчя, ловити якісь риси і характер. Тоді надавала перевагу чорно-білим знімкам.

– Клієнти цінують чорно-білі фотографії?

– Дехто їх вважає застарілими. Звісно, більшість, це десь 70%, надають перевагу кольоровим. Але поціновувачі чорно-білої фотографії є. Вона для мене глибша за наповненням. У ній є якась філософська атмосфера.

– Як правило, фотографуєте сім’ї?

– Так. Це може бути родина з дітьми чи без. Саме весілля я не фотографую, але вже після створення сім’ї мене можна кликати. Двоє людей, які пов’язали свої дороги – це вже сім’я, коли дружина вагітна, коли народилися діти, клієнти хочуть запам’ятати цю мить. Зйомка може тривати 2-3 години. І на зйомках ми чимось займаємося. У фотографії хочу показати саме історію сім’ї, традиції, цінності, хобі дітей і батьків, чим вони займаються разом у вільний час. І коли все класно йде, то години пролітають швидко.

Мене потягло в цей напрямок, коли народила сина. Певний час перебуваючи вдома з малюком (чоловік поїхав на заробітки), робила з ним селфі на камеру телефону. Зазвичай робила чорно-білі фото, аби приховати недоліки побуту, а згодом я навчилася відокремлювати цікаві моменти від непривабливих сцен. На цих кадрах було наше з сином життя, а саме наша історія грудного годування. До слова, навіть невеличку виставку презентувала у тісному колі для молодих матусь, яка була присвячена грудному вигодовуванню. Презентація мала вигляд на кшталт фотосушки.

– Де фотографуєте родини?

– Буває вдома, буває на природі. Від студійної фотографії я хочу відійти. Я хочу фотографувати вдома, бо вважаю, що це головне місце кожної сім’ї. Дехто соромиться фотографуватися вдома, але цього не треба робити. Там можна зробити дуже красиві і теплі кадри і це цінні фотографії. Фотографія в студії – це красива картинка, але це не про цінності й традиції сім'ї. Усе починається з дому. Зустрілися двоє, поєднали свої долі і збудували сімейне вогнище, потім вони народили дітей і привели їх в свою оселю. Не важливо, приватний це будинок чи квартира, винаймаєте ви житло чи маєте власне, з дизайнерським ремонтом, чи з бабусиним килимом на стіні, ви вкладаєте туди свою душу, будуєте стосунки з чоловіком, виховуєте дітей, повертаєтеся щовечора і несете печалі й радощі. Це те, що відбувається з вами сьогодні, це мить, яку не повторити. Не чекайте кращої нагоди, ця мить і є саме життя. Відповідно це буде репортажна зйомка з елементами позування, у зручному одязі, де людина не губиться за декораціями. Домашня зйомка має бути в кожного хоча б одна.

– А що, люди соромляться фотографуватися вдома?

– Так! Практично всі. Кажуть, що не прибрано, тісно, темно, ремонту немає, дома не цікаво… Сто причин в людей. Але що найближче людям? Їх дім. Запитайте дитину, чи любить вона свій дім? Вдома дитина почувається найкомфортніше. Тож моя сімейна фотографія про сімейний затишок, про душевний спокій, я фотографую не просто родину, а стосунки людей в сім’ї. І це має бути живе, динамічне фото. Я прагну донести людям цінність домашніх зйомок.

– Яка найтяжча була фотосесія?

– Вона була днями, коли не сходилися в баченні з замовником. Тож найважча фотосесія, це коли не твій клієнт. Коли бачення у нас геть різниться, і не важливо, яка зовнішність чи професія у людини, важливо, щоб те, що я пропоную, було близьке і для клієнтів. Я не проти передати клієнта в руки іншому фотографу, адже фото треба робити з душею, а не через силу. Попри те, що фотографія комерційна, але мені важливо, отримувати задоволення від своєї роботи.

– Велика зараз конкуренція серед фотографів? Складається враження, що кожен, хто має телефон, вважає себе фотографом…

– Так, є така думка. І дійсно серед таких людей трапляються генії, коли фоткаючи на телефон, вони роблять круті знімки. Зараз мобільна фотографія розвивається як окремий вид. Є також універсальні фотографи, хто фотографує і весілля, і дні народження і персональні зйомки. Я ж хочу рухатися більше в одному напрямку: всього, що стосується сім’ї. Та й якщо говорити про телефони і фотокамери, фотоапарат дає більше можливостей, це буде об’ємна, смачна картинка. Камера дає особливий ефект.

– Як ставитеся до фемінітивів?

– До слова «фотографиня» за час проекту «Фемінітиви» я трохи призвичаїлася. Але почуваюся по відношенню до нього маленькою дівчинкою. Поки що воно для мене занадто помпезне.

– Ти працювала з нашими героїнями? З ким найбільше сподобалося працювати або навпаки?

– Я не можу когось виокремити, вони були всі різні і по своєму цікаві. Хоча особливо мені, мабуть, сподобалося спілкування з чоботаркою. От не очікувала я в цій професії зустріти таку тендітну жінку. І вона виявилася дуже класна людина, культурно і духовно розвинена, я була вражена.

– Кого легше фотографувати: чоловіків чи жінок?

– Зазвичай чоловіки не проявляють великого бажання фотографуватися, але їх фотографувати легше, перед камерою вони такі, які є. Здебільшого, фотосесію замовляють жінки. Рідко коли чоловік дарує жінці сертифікат на зйомку. Переважно жінки дарують жінкам. Візьмемо творчий портрет, коли фотографуємо людину як творчу особистість. Чоловіки проявляються по іншому, ніж жінки, які все про себе знають, яка в них робоча сторона, як краще себе представити. Головне завдання чоловіка – прийти на зйомку. І я ще не зустрічала чоловіків, які знають, як їх краще фотографувати.

– Де шукаєш натхнення?

– Моя робота починається від моменту, коли людина замовляє зйомку і до моменту, коли я віддала їм фотографії. Це все робота. Ми спілкуємося з клієнтами, обговорюємо, чим займатимемося на зйомці, фотографуємося, я обробляю фото і відсилаю їх сім’ї. А стосовно натхнення… Я вже казала, що весь цей процес мене також надихає, бо люблю спілкування і люблю фотографію. Мабуть, сама робота і надихає. Натхнення навколо нас і його треба помічати. Черпати натхнення легко, це музика, кіно, природа, спілкування з рідними і колегами.

– Фотошопом користуєтеся?

– Це широке поняття. Кожен користується фотошопом у тій чи іншій мірі. Я користуюся ним дуже мало. У випадку, якщо потрібно поправити кадрування, якщо в кадрі є візуальне сміття, або потрібно прибрати прищик на обличчі. Так, таке прибираю. Але на цьому все. Зморшки, зайві кілограми не прибираю, волосся не фарбую, шкіру не вигладжую до порцелянової і не голю чоловіків на фотографії. У цілому, фото повинно бути природнє, в цьому і цінність фотографії.

– Порадьте якусь камеру початцівцям?

– Це популярне і заїжджене питання. Знаєте, гарна та камера, яку може собі дозволити початківець. Є можливість, беріть камеру, щоб був повний кадр (фулфрейм).

– Чи дав цей проект щось особисто тобі?

– Стосовно фемінітивів... Цей проект наштовхнув мене на думку, що буває складно змінюватися, іноді потрібно докласти більше зусиль аби вийти із зони комфорту, але рано чи пізно все одно до цього прийдеш.

– Чи побачили ви щось нове в жінках?

– У нас було замало часу для спілкування, але слухаючи їхні короткі історії, я намагалася поставити себе на їхнє місце і запитувала себе, а як їм тут працюється, це, мабуть, дуже складно, як вони це можуть? І це вражає, наскільки розумні і вольові жінки оточують нас. Гордість.

Бліц-опитування

– Чи вважаєте ви жінок «берегинями роду»? Чи може бути чоловік «берегинею»?

– У моєму розумінні і моєму вихованні жінка це берегиня роду, а чоловік – захисник.

– Хто в вашій родині приймає важливі рішення?

– Кожен з нас вважає, що він приймає важливе рішення (сміється).

– Що в сім’ї, на вашу думку, є чоловічою, а що жіночою роботою?

– У нас немає чіткого розподілу, але в основному, домашніми справами займаюся я. Якщо мені потрібна допомога чоловіка, я в нього попрошу.

– Кухня – це чия територія, чоловіка чи жінки?

– Вважаю, що тут не повинно бути гендерного розподілу. Мені дуже подобається, коли готує чоловік. Це навіть сексуально. Але у нас, здебільшого, готую я.

– Як ви ставитеся до декретних відпусток чоловіків?

– Прекрасно. Якби була така можливість, то чому б і ні? Думаю, з першою дитиною жінки намагаються все взяти на себе, але думаю з другою хочеться навпаки, перекласти турботи на когось.

– Який ваш улюблений фільм? Чи дивитеся ви серіали?

– Серіали я зараз не дивлюся, але в мене є улюблений актор. В студентські роки передивилася всі фільми з Адріано Челентано. До слова, є і серіал, який подобався, це «Білі комірці». Історія про шахрая і поліцейського, детективний серіал, і всі злочини пов’язані з витворами мистецтва.

– Чи є в вас людина, на яку ви рівняєтеся? Хто для вас є авторитетом?

– У моїй родині є люди, які для мене є авторитетом. Я їх дуже ціную. Когось одного виділити не можу. Щодо авторитетів у професії, то мені подобаються фотографи Саллі Манн і Енні Лейбовіц.

– Яку книжку ви прочитали нещодавно?

– Маю багато початих на столі. Зараз читаю більше прикладну літературу по психології виховання дітей, і про мистецтво. А рекомендувала б почитати, особливо в контексті людських взаємин, депресії через те, що ми пережили рік пандемії, це книга Віктора Франкла «Людина у пошуках справжнього сенсу».

– Як ви підтримуєте фізичну форму?

– Ніяк. Думаю це просто генетика, тому я така, як є. Єдині два правила це склянка води зранку (краще з лимоном), а також намагаюся не під’їжджати, а пройтися містом там де це можливо.

– Де б ви хотіли побувати?

– Це багато місць. Але зараз не вистачає на це ресурсів і можливостей. Найбільше хотіла б побувати в Скандинавії.

– Яке ви маєте хобі і чи вистачає на нього часу?

– Не знаю, чи можна це назвати хобі, але мені подобається займатися розвитком своєї дитини. Цікавить дитяча психологія і психологія розвитку в цілому.

– Чи маєте домашніх тварин? Яких? Хто за ним доглядає?

– Маю кота і сама за ним доглядаю. Це гарний рудий кіт, на ім’я Кіт.

– Чи здійснилася найзаповітніша мрія у вашому житті? Яка це мрія?

– Я люблю мріяти. Одна мрія здійснилася. Я дуже хотіла сина і він в мене неймовірний. Але ще є мрії, проте це більш особисте.

– Яке найбільше досягнення у вашому житті?

– Воно ще попереду.

– Остання наша героїня публікації передала питання наступній інтерв’юйований. Якщо в вас беруть інтерв’ю, то ви сильна жінка. Як часто хочеться бути просто слабкою дівчинкою?

– Кожен день. Бо через певні обставини сильною мені довелося стати в 12 років. І взагалі я з роду сильних жінок, тож маю честь тримати марку.

Назарій Вівчарик, автор ідеї Ірина Хроменко.